Мій прадід Петро Криворучко був членом ОУН

Він був членом ОУН. Однак, коли у червні 1941 р. отримав повістку в Червону армію, то пішов на мобілізаційний пункт. Він мав бажання захищати свою землю від нацистів.

 
На фото Іван Петрович Криворучко з сім'єю у післявоєнний час. Фото прадіда Петра не збереглося

Прибувши в Луцьк, отримав форму і зброю та був відправлений із загоном новобранців у с. Боголюби під Луцьком. Вони мали отримати коней. У селі потрапили під сильне бомбардування нацистів. Тож загін, рятуючись, розбігся хто куди.

Прадід після бомбардування не знав кого де шукати, і пішов переночувати до тітки, що жила там. Але й на ранок він не знайшов нікого з новобранців Червоної армії чи їх командирів. Відтак, повернувся додому в с. Княгининок, що за 10 км від Луцька.

Наступного дня уже почалася нацистська окупація.

До весни 1944 р. Петро Криворучко був активним учасником національно-визвольного руху. І в цей час саме за це був арештований радянською владою.

З архівних документів КҐБ, які зараз у вільному доступі, я дізналася, що він і в 1941 р. був у списках членів ОУН, яких прагнула репресувати радянська влада. Початок війни не дав дійти цій черзі до прадіда. А потім були та невдала мобілізація, нацистська окупація.

Навесні 1944 р. прадід Петро відправив свого сила Івана – мого діда – боротися з нацистами у лавах Червоної армії.

А за два місяці, його, батька фронтовика, було заарештовано. Йому інкримінували зраду, бо в 1941 р. був мобілізований, але не воював. Але справжня причина репресії була вказана в довідці КҐБ, репресований, бо "утримував криївку для бандитів ОУН", а також проводив вишколи для членів УПА у Ківерцівських лісах.

 

Прадіда Петра Криворучка і його двох товаришів по недолі розстріляли в Луцькій тюрмі в листопаді 1944 року.

Коли його син повернувся з фронту, він дізнався про те, що батька вбили, а матір, тітку і дядьків з родинами через це вивезли у Сибір. Його дочекалася лише дружина, яка вижила з малими дітьми у землянці, бо хата згоріла.

Чи мав підстави мій дід Іван Криворучко після цього любити чи поважати Червону Армію, де, як він розповідав, що до звичайних солдатів командири ставилися вкрай погано?

Чи мав підстави мій дід Іван Криворучко після цього любити чи поважати радянську владу, яка нізащо репресувала його родину, доки він виганяв нацистів?

Ні, він все життя вважав "совєтів" окупантами.

А його батька, мого прадіда Петра Криворучка, нещодавно, вивчивши всі архівні матеріали та документи, реабілітувала (посмертно) Національна комісія України з реабілітації.

Правда завжди знайде шлях до людей.

Олексій Мустафін: Останній трибун Рима. Любові й ненависті Коли ді Рієнцо

Історія знає чимало прикладів, коли народний улюбленець здобуває владу - і перетворюється на деспота та здирника. А після смерті про нього згадують як про героя-мрійника й зводять йому пам'ятники. Саме так сталося з Ніколо Габріні, більше відомого у світі під іменем Кола ді Рієнцо.

Олексій Мустафін: По каву на Страдуні. Військова авантюра, яка зламала Югославію

Однією з ключових подій хорватської Війни за незалежність і розпаду "другої" Югославії стала облога Дубровника. Міста, яке ще з 1972 року було демілітаризоване і формально перебувало під захистом ЮНЕСКО. Попри це командування югославської армії вирішило встановити над ним військовий контроль. Надто спокусливою йому здавалася перспектива "відрізати" від Хорватії усю Південну Далмацію.

Сергій Громенко: Історія російського імперіалізму і колоніалізму (чернетка гранднаративу). Частина ІІ

У період 1917–1921 рр. відбувся колапс Другої російської імперії, а контрольована більшовиками територія у 1918–1919 рр. стиснулася до меж XVI століття. Своє прагнення незалежності продемонстрували більшість народів колишньої Росії, і деяким з них вдалося створити власні держави. Через це пройшли всі переможені у Першій світовій війні імперії.

Олексій Мустафін: Формула миру, вагітна війною. Спроба примирити протестантів з католиками, яка ще більше посварила їх між собою

Закон Священної Римської імперії, схвалений рейхстагом 1555 року в Авгсбурзі, у світі більше відомий під іменем Авгсбурзького релігійного миру. Адже він вперше – і фактично, і юридично - визнав за підданими імператора, які були християнами, право обирати конфесію.