Мій прадід Петро Криворучко був членом ОУН

Він був членом ОУН. Однак, коли у червні 1941 р. отримав повістку в Червону армію, то пішов на мобілізаційний пункт. Він мав бажання захищати свою землю від нацистів.

 
На фото Іван Петрович Криворучко з сім'єю у післявоєнний час. Фото прадіда Петра не збереглося

Прибувши в Луцьк, отримав форму і зброю та був відправлений із загоном новобранців у с. Боголюби під Луцьком. Вони мали отримати коней. У селі потрапили під сильне бомбардування нацистів. Тож загін, рятуючись, розбігся хто куди.

Прадід після бомбардування не знав кого де шукати, і пішов переночувати до тітки, що жила там. Але й на ранок він не знайшов нікого з новобранців Червоної армії чи їх командирів. Відтак, повернувся додому в с. Княгининок, що за 10 км від Луцька.

Наступного дня уже почалася нацистська окупація.

До весни 1944 р. Петро Криворучко був активним учасником національно-визвольного руху. І в цей час саме за це був арештований радянською владою.

З архівних документів КҐБ, які зараз у вільному доступі, я дізналася, що він і в 1941 р. був у списках членів ОУН, яких прагнула репресувати радянська влада. Початок війни не дав дійти цій черзі до прадіда. А потім були та невдала мобілізація, нацистська окупація.

Навесні 1944 р. прадід Петро відправив свого сила Івана – мого діда – боротися з нацистами у лавах Червоної армії.

А за два місяці, його, батька фронтовика, було заарештовано. Йому інкримінували зраду, бо в 1941 р. був мобілізований, але не воював. Але справжня причина репресії була вказана в довідці КҐБ, репресований, бо "утримував криївку для бандитів ОУН", а також проводив вишколи для членів УПА у Ківерцівських лісах.

 

Прадіда Петра Криворучка і його двох товаришів по недолі розстріляли в Луцькій тюрмі в листопаді 1944 року.

Коли його син повернувся з фронту, він дізнався про те, що батька вбили, а матір, тітку і дядьків з родинами через це вивезли у Сибір. Його дочекалася лише дружина, яка вижила з малими дітьми у землянці, бо хата згоріла.

Чи мав підстави мій дід Іван Криворучко після цього любити чи поважати Червону Армію, де, як він розповідав, що до звичайних солдатів командири ставилися вкрай погано?

Чи мав підстави мій дід Іван Криворучко після цього любити чи поважати радянську владу, яка нізащо репресувала його родину, доки він виганяв нацистів?

Ні, він все життя вважав "совєтів" окупантами.

А його батька, мого прадіда Петра Криворучка, нещодавно, вивчивши всі архівні матеріали та документи, реабілітувала (посмертно) Національна комісія України з реабілітації.

Правда завжди знайде шлях до людей.

Юрій Рудницький: Варшавська угода. Як і чому сталося так, а не інакше

22 квітня 1920 року між Україною та Польщею була укладена Варшавська угода, відома також як "пакт Пілсудський-Петлюра". Щоправда, під угодою немає підписів ані одного, ані іншого.

Володимир В'ятрович: Як російська пропаганда проти України діє на Заході

Коли Американська асоціація бібліотек назвала нашу з Любомиром Луцюком книгу про УПА "Ворожі архіви" серед найкращих історичних публікацій 2023, для мене це було не просто особистим здобутком. Мені здавалося, що нарешті змінюється ставлення до УПА в західній академічній спільноті. Але, здається, я переоцінив бажання багатьох зрозуміти складне минуле і відмовитися від простих схем, які продовжує просувати Кремль.

Олексій Макеєв : Станція Z - це сьогодні Росія

4 печі, 1 газова камера та майданчик для розстрілів. Місце страти та одночасно крематорій. Нацистська практичність геноциду. Цинічна назва цього місця посеред концтабору Заксенгаузен - "станція Z". Z - остання літера німецького алфавіту. Станція Z - остання станція десятків тисяч життів. Та кінцева зупинка людської гідності. Поїзд далі не їде - людина глибше не падає.

Іван Городиський: Право на вибір: ідентичність українських адвокатів в Галичині до 1939 року

Дискусії щодо Булгакова, Сікорського і ще багатьох інших, які тільки будуть, в тому числі концентруються довкола їхньої ідентичності. Чи є достатнім походження, місце проживання чи праці щоб атрибутувати публічну постать з певною нацією? І що є в принципі визначальним? Ці дискусії також нагадують спостереження з історії української адвокатури Галичини до 1939 року.