Мій прадід Петро Криворучко був членом ОУН

Він був членом ОУН. Однак, коли у червні 1941 р. отримав повістку в Червону армію, то пішов на мобілізаційний пункт. Він мав бажання захищати свою землю від нацистів.

 
На фото Іван Петрович Криворучко з сім'єю у післявоєнний час. Фото прадіда Петра не збереглося

Прибувши в Луцьк, отримав форму і зброю та був відправлений із загоном новобранців у с. Боголюби під Луцьком. Вони мали отримати коней. У селі потрапили під сильне бомбардування нацистів. Тож загін, рятуючись, розбігся хто куди.

Прадід після бомбардування не знав кого де шукати, і пішов переночувати до тітки, що жила там. Але й на ранок він не знайшов нікого з новобранців Червоної армії чи їх командирів. Відтак, повернувся додому в с. Княгининок, що за 10 км від Луцька.

Наступного дня уже почалася нацистська окупація.

До весни 1944 р. Петро Криворучко був активним учасником національно-визвольного руху. І в цей час саме за це був арештований радянською владою.

З архівних документів КҐБ, які зараз у вільному доступі, я дізналася, що він і в 1941 р. був у списках членів ОУН, яких прагнула репресувати радянська влада. Початок війни не дав дійти цій черзі до прадіда. А потім були та невдала мобілізація, нацистська окупація.

Навесні 1944 р. прадід Петро відправив свого сила Івана – мого діда – боротися з нацистами у лавах Червоної армії.

А за два місяці, його, батька фронтовика, було заарештовано. Йому інкримінували зраду, бо в 1941 р. був мобілізований, але не воював. Але справжня причина репресії була вказана в довідці КҐБ, репресований, бо "утримував криївку для бандитів ОУН", а також проводив вишколи для членів УПА у Ківерцівських лісах.

 

Прадіда Петра Криворучка і його двох товаришів по недолі розстріляли в Луцькій тюрмі в листопаді 1944 року.

Коли його син повернувся з фронту, він дізнався про те, що батька вбили, а матір, тітку і дядьків з родинами через це вивезли у Сибір. Його дочекалася лише дружина, яка вижила з малими дітьми у землянці, бо хата згоріла.

Чи мав підстави мій дід Іван Криворучко після цього любити чи поважати Червону Армію, де, як він розповідав, що до звичайних солдатів командири ставилися вкрай погано?

Чи мав підстави мій дід Іван Криворучко після цього любити чи поважати радянську владу, яка нізащо репресувала його родину, доки він виганяв нацистів?

Ні, він все життя вважав "совєтів" окупантами.

А його батька, мого прадіда Петра Криворучка, нещодавно, вивчивши всі архівні матеріали та документи, реабілітувала (посмертно) Національна комісія України з реабілітації.

Правда завжди знайде шлях до людей.

Ігор Пошивайло: Музей Майдану: омріюючи майбутнє. Яка стратегія на 5 років

Маємо констатувати, що в Україні сьогодні пам’ять про Майдани притлумлюється, розвіюється під тиском розчарувань, «вигорання», нових викликів, політичних маніпуляцій. Соціологічні дослідження свідчать, що українці схильні забувати свою «гарячу історію». Особливу роль у збереженні та презентації травматичного минулого, реалізації державної політики пам’яті, а також формуванні відповідальної культури пам’яті відіграють музеї та меморіальні комплекси.

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: полярне вбрання

Недоліки нашого одягу – річ суто технічна, і обговорюємо ми її надто часто, щоб зараз детально розписувати; але за результатами цього нового дослідження наших арктичних попередників можу з задоволенням зазначити, що стає дедалі очевиднішим, що наше вбрання – найкраще з усіх, що будь-коли створювали для такої мети. Єдиний виняток – можливо, для весняних мандрів краще годилися б шкури, але ця альтернатива нам не доступна. Попри це, ми постійно вносимо дрібні вдосконалення

Олександр Алфьоров: З Днем народження, гривне!

25 років тому – 2 вересня 1996 р. до обігу, на зміну гіперінфльованим купонам, прийшла гривня. Але історія наших грошей почалась задовго до того! Слово «гривня» - похідне від слова «гривна», яке походить від слово "грива"/"шия" і позначало срібний обруч, який носили на шиї і який мав свою вагу.

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: «Жулік» знайшовся

Повертаючись, вони побачили собаку, який ішов по крижині з півночі. Тварина помчала до них, вистрибуючи на радощах. Тоді вони збагнули, що це наш давно загублений Жулік. На гриві в нього запеклась кров, а від нього самого сильно відгонило тюленячим жиром: шлунок набитий, але, судячи з гострого хребта, цей стан для нього радше незвичний; у денному світлі він видається здоровим та сильним і він явно дуже радий повернутися додому.