Таємниця крутянської листівки і троє петлюрівців з-під Конотопа

Дослідникам бою під Крутами добре відома світлина ось такого оголошення. Оригінал листівки зберігається у Державному архіві Сумської області. А копія неодноразово публікувалась у різних виданнях про Крутянський бій. До цієї листівки було чимало запитань

 
Державний архів сумської області. листівки. № 2674

Дослідникам бою під Крутами добре відома світлина ось такого оголошення. Вона неодноразово публікувалось у різних виданнях про Крутянський бій. Оригінал листівки зберігається у Державному архіві Сумської області (Листівки. № 2674. С. 1.).

До цієї листівки було чимало запитань.

1. Чому зазначено "12 грудня", хоча похорони крутянців відбувалися 19 березня 1918 року? Інші масові похорони – "жертв горожанської війни" - у Києві відбувались 10 березня. Організатори сплутали 12 з 19 і грудень з березнем?

Можливо, російськомовні це і могли би зробити, але ж похорони крутянців організовували свідомі українці, які добре володіли українською мовою. Тому так помилитись не могли.

 
Справжнє оголошення про похорон крутянців
НОВА РАДА, 1918, № 36

У Державному архіві Сумської області вважали, що йдеться про перепоховання і зробили для свого сайту відповідний напис – "Оголошення про жалобні заходи з нагоди перепоховання героїв бою під Крутами, 1918 р.".

2. Чому анонсується жалобний похід з "залізничного шпиталю" до "мійського собору"? Траурна процесія крутянців йшла із залізничного вокзалу, де на одній із колій (на "фруктовій гілці") стояли вагони з тілами героїв.

І ці вагони аж ніяк не можна назвати залізничним шпиталем. А лікарня залізничників розміщувалась дещо східніше вокзалу, на Залізничній колонії.

3. Якби було перепоховання, то чому не з кладовища на кладовище, а з лікарні у собор?

 
Похорон крутянців. Похоронна процесія за участі священників прямує по Бібіковському бульвару. Київ. 19 березня 1918 року.

4. Окрім того, похорон крутянців, хоч і супроводжувався релігійним обрядом, але не робив зупинки у жодному із храмів Києва. Жодного "мійського собору" у програмі похорону не було.

5. І вихідного дня для шкіл та установ у ден похорону крутянців у Києві не оголошували.

Очевидно, що у листівці йшлося про якусь іншу подію.

Деякий час тому, при верифікації постаті Володимира Наумовича я наштовхнувся на коротку замітку у газеті "Нова рада". Штаб Верховного Головнокомандувача у зведенні № 27 від 9 грудня повідомляв, що станом на 9 годину "під Крутами йде бій з повстанцями".

 
Вирізка з газети "Нова рада", № 233, 10 грудня 1918 року

Звідси робимо висновок, що 9 грудня 1918 року у Крутах відбувся бій, найімовірніше, між повстанцями Директорії та вірними Павлу Скоропадському силами.

Подальші пошуки обставин бою привели до спогадів Миколи Бутовича про дивізію Сірожупанників. Там йдеться про те, як сірожупанники підтримали антигетьманське повстання.

Серед іншого, у спогадах Бутовича згадується повстанська "Армія Чернігівщини та Полтавщини" та начальник її штабу Калюжний. З високою долею ймовірності саме його прізвище стоїть на оголошенні з афіші. Постать сотника Ріхтера наразі встановити не вдалося.

Штаб "Армії Чернігівщини та Полтавщини" перебував у Конотопі. А, значить, і афіша призначена для мешканців Конотопа. Перевіряємо.

 
Залізнична лікарня у Конотопі

Бінго! У Конотопі була (і досі є) залізнична лікарня, звідки потенційно міг рушати згаданий в оголошенні "жалобний похід з лицарями-козаками, поклавшими життя своє під Крутами".

Далі дивимось метричні записи у Соборній церкві Конотопа за 12 грудня 1918 року. І – розчаровуємось. Бо жодних записів про похорон козаків-крутянців під цією датою немає.

Розширюємо хронологічні межі пошуку. І таки знаходимо потрібний нам запис – причина смерті "отъ раны на полѣ брани под ст.Крутами" - за 27 листопада.

 
Державний архів сумської області, ф.1189, оп.2, спр. 51, арк. 147зв.-148.
 
ДЕРЖАВНИЙ АРХІВ СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ, Ф.1189, ОП.2, СПР. 51, АРК. 148зв.-149.

Виявляється, священники тієї церкви залишились вірними юліанському календарю та метричні книги вели за старим стилем. 27 листопада за юліанським (старим) стилем – це 10 грудня за григоріанським (новим).

Під тією датою є три метричні записи про смерть від ран – козак села Жолдаків Михайло Павлович Сердюк, 20 років; козак села Обмачів Іван Іванович Кішка, 21 рік та селянин села Карабутова Архип Якович Дібровний, 25 років.

Отже, підіб'ємо підсумок. У ході Антигетьманського повстання 9 грудня (26 листопада) 1918 року на станції Крути відбувся бій між республіканцями та гетьманцями. Щонайменше трьох поранених вояків-повстанців розмістили у залізничному шпиталі в Конотопі.

Наступного дня вони померли.  12 грудня (29) листопада 1918 року їх поховано на кладовищі біля конотопського міського собору. Оголошення повідомляло саме про цю подію.

Таємницю листівки розгадано.






Ігор Кулик: Давайте шукати репресованих разом!

Незважаючи на те, що реконструкція приміщення Архіву на Пухівській у зв'язку з війною тимчасово призупинена, одним із ефективних інструментів відновлення правдивої родинної історії став Сервіс з пошуку інформації про репресованого в один клік. Команда Архіву національної пам'яті запустила його минулого року до символічної дати – Дня пам'яті жертв політичних репресій. За майже 13 місяців послугами Сервісу скористалися 412 заявників.

Ярослав Пронюткін: "Вшановувати наших захисників потрібно гідно": роз'яснення правил поховання військовослужбовців та учасників бойових дій

Команда державної установи "Національне військове меморіальне кладовище" спільно Міністерством у справах ветеранів України розробили короткі рекомендації, які допоможуть гідно вшанувати загиблого (померлого) Захисника та Захисницю.

Богдан Червак: "Він склав жертву, а ми лишилися в живих". До 80-ї річниці загибелі Олега Ольжича

Вважається, що перший пам'ятник Олегу Ольжичу встановлено у Житомирі наприкінці 2017 року. Проте, ще задовго до цього, питання гідного вшанування пам'яті Ольжича залишалося актуальним у так званому вільному світі, де українці добре знали про цього великого українця, на відміну від українців, які проживали на території радянсько-московської імперії, де це ім'я заборонялося навіть згадувати.

Олександра Матвійчук : Правда програє брехні

У нашому світі правда програє брехні. Раніше над цим працювали політехнологи, але тепер створення альтернативної реальності доступні звичайній людині, і більше не прерогатива виключно держави чи великого бізнесу.