Ізюмська нічна тиша

Зайшли буряти, чечени, росгвардія. Грабували безбожно. Фурами вивозили все, що змогли підняти з землі. Що було надто важке, як наприклад деревообробний станок, чи дорога автівка, яку завести не змогли, чіпали на тросах до гелікоптера.

 

Тиша настільки незвична, що аж у вухах дзвенить. Зазвичай в приватних секторах чути гавкіт собак, півні співають, різне птаство, а тут тиша як на цвинтарі.

Будинок, в якому я ночую, пережив окупацію. Вірніше, мешканці будинку пізнали на собі всі жахи окупації. Чому не виїхали вчасно, бо на той момент у них вже жило 12 людей, будинки яких розбомбила авіація. Та і ніхто толком не знав куди виїжджати, бо фронт рухався з різних боків.

Окупантів через ліс провів місцевий лісник, інакше вони ще довго б шукали можливість переправитись через річку.

Зайшли буряти, чечени, росгвардія. Грабували безбожно. Фурами вивозили все, що змогли підняти з землі. Що було надто важке, як наприклад деревообробний станок, чи дорога автівка, яку завести не змогли, чіпали на тросах до гелікоптера.

Гелікоптери робили по десять рейсів на день. У Богдана забрали мотоцикл Хонда Голд Вінд, якого теж не змогли завести, і до сьогодні він продається десь під Калугою на сайті Авіто, з приписом "глупих вопросов не задавать".

Взагалі по всій московії продається дуже багато награбованого в Україні. На краю Ізюма стояли фури, в які загружалось все награбоване, і каравани безперешкодно рухались в бік московії.

Поводили себе окупанти чисто як орда. Набухувались і стріляли заради розваги по вікнах будинків, де бачили, що у вікні горить каганець свічки. Води, газу, світла не було. Виживали ті, в кого в будинку був котел на дровах. В таких будинках жило по 20-30 людей.

Колаборанти здавали всіх підряд - проукраїнських, заможніх, тих кого просто недолюблювали. Всіх вбитих вивозили в ліс, і закопували в загальній могилі.

Ізюм, Маріуполь, Буча… спільниий почерк окупації.

Сьогодні Ізюм помалу приходить до тями після шести місяців окупації. Є світло, на днях включили газ. Але фронт поруч, і його при певних погодних умов чутно.

Снідаєм. Господарі приємні і розумні люди. Видно, що до війни були життєрадісні, веселі, драйвові. Зараз в їхніх очах появилось щось, що Мілан Кундера назвав "нестерпна легкість буття".

На прощання обнялись якось особливо. Так обнімаються перед чимось невідомим.

Ізюмська нічна тиша продовжує дзвеніти в памʼяті.

Іван Щурко: Стрілецька могила у Ваневі

Спочатку було невиразне фото у "Літописі червоної калини" за лютий 1939 року, з підписом "Стрілецька могила у Ваневі (Белзчина), висипана місцевою молоддю під проводом студента Ореста Менцінського в пам'ять поляглих членів Українських Армій у Визвольній Війні". Далі було кількамісячне "свербіння": збереглася чи ні, в якому стані, які деталі, обставини, історія?

Юрій Гайдай: Як пришвидшити трансформацію Росії?

На початку війни ми сподівалися, що серйозною і чутливою травмою будуть шалені втрати росіян. Пам'ятаєте, була популярною теза, що коли росіяни отримають свої 100 тисяч цинкових гробів, підтримка війни, а може й кремлівського режиму, посипеться. Але ставлення росіян до самих себе - жахливе. Вони не цінують життя, вони неемпатичні навіть до своїх.

Андрій Ковальов: Федір боявся писати листи додому... в Україну

Якось Федір Кривченко випадково почув про Голодомор в Україні, але зовсім не уявляв, що там на Батьківщині відбувається. До нього долітали лише чутки, загальна інформація і жодних деталей. Порівнював це з голодом, який спіткав Казахстан, але навіть не уявляв, з якою жорстокістю сталіністи винищували українців.

Олеся Юрченко: Спогади білоруського художника про Голодомор в Україні

Спогади про Голодомор 1933 року на Харківщині, записані білоруським художником Алесем Пушкіним.