Ізюмська нічна тиша

Зайшли буряти, чечени, росгвардія. Грабували безбожно. Фурами вивозили все, що змогли підняти з землі. Що було надто важке, як наприклад деревообробний станок, чи дорога автівка, яку завести не змогли, чіпали на тросах до гелікоптера.

 

Тиша настільки незвична, що аж у вухах дзвенить. Зазвичай в приватних секторах чути гавкіт собак, півні співають, різне птаство, а тут тиша як на цвинтарі.

Будинок, в якому я ночую, пережив окупацію. Вірніше, мешканці будинку пізнали на собі всі жахи окупації. Чому не виїхали вчасно, бо на той момент у них вже жило 12 людей, будинки яких розбомбила авіація. Та і ніхто толком не знав куди виїжджати, бо фронт рухався з різних боків.

Окупантів через ліс провів місцевий лісник, інакше вони ще довго б шукали можливість переправитись через річку.

Зайшли буряти, чечени, росгвардія. Грабували безбожно. Фурами вивозили все, що змогли підняти з землі. Що було надто важке, як наприклад деревообробний станок, чи дорога автівка, яку завести не змогли, чіпали на тросах до гелікоптера.

Гелікоптери робили по десять рейсів на день. У Богдана забрали мотоцикл Хонда Голд Вінд, якого теж не змогли завести, і до сьогодні він продається десь під Калугою на сайті Авіто, з приписом "глупих вопросов не задавать".

Взагалі по всій московії продається дуже багато награбованого в Україні. На краю Ізюма стояли фури, в які загружалось все награбоване, і каравани безперешкодно рухались в бік московії.

Поводили себе окупанти чисто як орда. Набухувались і стріляли заради розваги по вікнах будинків, де бачили, що у вікні горить каганець свічки. Води, газу, світла не було. Виживали ті, в кого в будинку був котел на дровах. В таких будинках жило по 20-30 людей.

Колаборанти здавали всіх підряд - проукраїнських, заможніх, тих кого просто недолюблювали. Всіх вбитих вивозили в ліс, і закопували в загальній могилі.

Ізюм, Маріуполь, Буча… спільниий почерк окупації.

Сьогодні Ізюм помалу приходить до тями після шести місяців окупації. Є світло, на днях включили газ. Але фронт поруч, і його при певних погодних умов чутно.

Снідаєм. Господарі приємні і розумні люди. Видно, що до війни були життєрадісні, веселі, драйвові. Зараз в їхніх очах появилось щось, що Мілан Кундера назвав "нестерпна легкість буття".

На прощання обнялись якось особливо. Так обнімаються перед чимось невідомим.

Ізюмська нічна тиша продовжує дзвеніти в памʼяті.

Юрій Юзич: Бойовий медик УСС Стефанія Сіяк

Одна з перших перших жінок зголосилась до УСС. Студенткою забезпечувала санітарну опіку над добровольцями в першій лінії фронту. Відзначена Червоним Хрестом. Воячка жіночої чоти УГА. Науковиця, матір двох дітей. Працювала у Києві та Харкові. Убита чекістами.

Юрій Юзич: Учасник бою під Крутами – піонер одного зі способів лікування раку

Досі ім'я Павла Пархоменка не згадувалось у відомих списках крутянців чи у відповідних публікаціях. Однак, ще в 1938 році – коли у вільному світі жили десятки учасників того відомого бою – один із українських часописів написав про нього.

Владислав Руденко: Листи Великої війни

11 листопада 1918 року сталася подія, яка поставила крапку кривавій бійні, що тривала чотири з гаком роки: війна принесла багато горя та грунтовно змінила світ. Парадоксально, але Перша світова війна зламала політичний та ментальний всесвіт країн, які її ініціювали, прискорила технологічний прогрес, відкрила нові можливості для медицини.

Олексій Мустафін: Знайти і колонізувати. Африканський квест двох британців

10 листопада 1871 року пролунало коротке запитання, яке, однак, залишилося одним із найвідоміших в історії - "Доктор Лівінгстон, я припускаю?". Саме так звернувся до одного з найуславленіших дослідників того часу, Девіда Лівінгстона інший мандрівник. Який саме в цей момент став відомим не менше за візаві. Звали його Генрі Стенлі. І сталося це в селищі Уджиджа, на березі озера Танганьїка, в глибині Африки.