Ізюмська нічна тиша

Зайшли буряти, чечени, росгвардія. Грабували безбожно. Фурами вивозили все, що змогли підняти з землі. Що було надто важке, як наприклад деревообробний станок, чи дорога автівка, яку завести не змогли, чіпали на тросах до гелікоптера.

 

Тиша настільки незвична, що аж у вухах дзвенить. Зазвичай в приватних секторах чути гавкіт собак, півні співають, різне птаство, а тут тиша як на цвинтарі.

Будинок, в якому я ночую, пережив окупацію. Вірніше, мешканці будинку пізнали на собі всі жахи окупації. Чому не виїхали вчасно, бо на той момент у них вже жило 12 людей, будинки яких розбомбила авіація. Та і ніхто толком не знав куди виїжджати, бо фронт рухався з різних боків.

Окупантів через ліс провів місцевий лісник, інакше вони ще довго б шукали можливість переправитись через річку.

Зайшли буряти, чечени, росгвардія. Грабували безбожно. Фурами вивозили все, що змогли підняти з землі. Що було надто важке, як наприклад деревообробний станок, чи дорога автівка, яку завести не змогли, чіпали на тросах до гелікоптера.

Гелікоптери робили по десять рейсів на день. У Богдана забрали мотоцикл Хонда Голд Вінд, якого теж не змогли завести, і до сьогодні він продається десь під Калугою на сайті Авіто, з приписом "глупих вопросов не задавать".

Взагалі по всій московії продається дуже багато награбованого в Україні. На краю Ізюма стояли фури, в які загружалось все награбоване, і каравани безперешкодно рухались в бік московії.

Поводили себе окупанти чисто як орда. Набухувались і стріляли заради розваги по вікнах будинків, де бачили, що у вікні горить каганець свічки. Води, газу, світла не було. Виживали ті, в кого в будинку був котел на дровах. В таких будинках жило по 20-30 людей.

Колаборанти здавали всіх підряд - проукраїнських, заможніх, тих кого просто недолюблювали. Всіх вбитих вивозили в ліс, і закопували в загальній могилі.

Ізюм, Маріуполь, Буча… спільниий почерк окупації.

Сьогодні Ізюм помалу приходить до тями після шести місяців окупації. Є світло, на днях включили газ. Але фронт поруч, і його при певних погодних умов чутно.

Снідаєм. Господарі приємні і розумні люди. Видно, що до війни були життєрадісні, веселі, драйвові. Зараз в їхніх очах появилось щось, що Мілан Кундера назвав "нестерпна легкість буття".

На прощання обнялись якось особливо. Так обнімаються перед чимось невідомим.

Ізюмська нічна тиша продовжує дзвеніти в памʼяті.

Олександр Скрипник: КДБ проти відзначення за кордоном Дня створення УПА

Розсекречені документи з архіву Служби зовнішньої розвідки України свідчать про те, що в радянський період органи кдб не лише всередині срср, а й за кордоном застосовували агентурно-оперативні та ідеологічні методи, щоб повністю витіснити з пам'яті українців День створення Української повстанської армії, який згідно з постановою Української Головної Визвольної Ради зазвичай відзначався 14 жовтня на свято Покрови.

Наталія Загоруйко: Черчилліана: панорама українських видань. Темні часи. Вінстон повертається

За іронією долі, один з найбільш цитованих політиків у світовій історії Вінстон Черчилль казав, що усі його найкращі вислови вже озвучили давні римляни, а улюблене чтиво неуків – збірники афоризмів. Якщо проаналізовати бібліографію прем'єра 1980–початку 2000-х, то можна легко визначити на формування якої аудиторії були спрямовані ті видання, адже все вартісне тривалий час знаходилось під ідеологічною забороною, як і постать самого Вінстона Черчилля, затаврованого радянською пропагандою "палієм війни" та "реакціонером".

Василь Пачовський: "Позбираймо кости наших героїв кидані тиранами по чужих країнах". Маніфест Василя Пачовського про Національний український Пантеон

"У Київі мусить станути Національний україньский Пантеон, мусим позбирати і зложити в Київі кости усїх своїх борцїв-мучевиків, розсипані по цїлім просторі від Білого до Чорного моря! Мусим поставити сьвятиню з вівтаром ідеї, яка має пронизатися євом всі одиницї нашого народу!"

Катерина Даценко: Хвилина мовчання. Історія щоденного ритуалу

Під час війни – у лісах, криївках – Українська повстанська армія завмирає на "Загальне вшанування трихвилинною мовчанкою пам'яті всіх поляглих вояків УПА та учасників збройного підпілля, які загинули у рр. 1942–1947". Це цитата зі Святочного наказу, в якому є Інструкція відзначення п'ятиріччя Свята УПА, 14 жовтня 1947 року. Але виявилося, що документ від 1947 року – не найдавніший.