Наш обовʼязок - виговорити замовчані трагедії

Наші звільнені полонені мені щоразу нагадують… мого прадіда Сторожука Миколу, вʼязня ГУЛАГу, а точніше його табірні фото. Чоловіки такі ж вимучені, висушені, вистрижені.

 

Наші звільнені полонені мені щоразу нагадують… мого прадіда Сторожука Миколу, вʼязня ГУЛАГу, а точніше його табірні фото. Чоловіки такі ж вимучені, висушені, вистрижені.

25 серпня згадую діда, бо цього дня він помер у віці 85 років, коли мені було 15.

Зараз, у свої 35 чітко усвідомлюю, що він був ключовою людиною у формуванні моєї особистості і світогляду.

Під час довгих вечорів з відключеннями світла у 90-х він безперестанку розповідав про своє табірне життя в Сибіру.  Здавалося, що це детальне повторення хронології подій, побуту, ситуацій зі мною назавжди. Але ні, забулося і пам'ятаю з тих розмов тільки фрагменти. Досі шкодую, що ніхто не записав.

У мене була спроба зробити з тих спогадів оповідання, яке спершу від руки в зошиті, а потім надруковане,  в одному екземлярі відправила на якийсь конкурс.

Але усі нотатки безслідно зникли крізь роки.

Залишається тільки пам'ять і архівна справа, яка фіксує частину життя діда під час слідства у 1943 році.

Його спершу мобілізували, як і багатьох чоловіків з наших сіл.

Потім дуже багато з них відправили не в армію, а в табори. Вижили одиниці.

Спершу було затримання в Дубно, згодом московська тюрма "бутирка".

Після - каторжні роботи десь в сибірських лісах. Дід там працював чи то кухарем чи то пекарем.

Насамкінець, після десятиліття таборів, було приготоване довічне заслання, якого вдалося уникнути у роки відлиги, і дід пробув у засланні тільки 2 чи 3 роки.

Епізод, коли вмер Сталін, а дід хліб саджав в піч, і в цей момент треба було стояти струнко - дуже запамʼятався. Він тільки на трохи завмер, а далі таки шурнув хліб з лопати у піч.

З того, що він не розповідав, а було сімейним табу, я вже випитала потім у баби, його дочки, яка в цьому документі на фото записана Голя.

Коли діда забрали, то дитині було кілька місяців. А як повернувся, то вона мала вже 12 років.

Упровдож цього часу родина не бачила чоловіка, і як я розумію, припинилося навіть листування.

Бо власть совєтів сімʼї розлучала не тільки фізично. Вони мучили навіть морально.

В якийсь момент дідові нібито прийшов лист із села, що його дружина Марія знайшла собі нового чоловіка.

Це було неправдою.

Але вистачило, щоб подружжя перестало довіряти одне одному і спілкуватися.

Коли дід просидів усі присудженні 10 років таборів і два чи три роки заслання, то без попередження явився додому.

Дочка не впізнала.

Дружина зустріла холодно, бо не могла пробачити ту недовіру до неї.

Дід ще на якийсь час повернуся в Краснодарський (якщо не помиляюся) край, добився дозволу повернутися додому. Як зживалися потім - важко уявити, про це вдома ніколи не говорили.

Але я пам'ятаю, що до кінця своїх днів вони були дуже міцні, турбувалися одне про одного. Дід бабу називав не інакше як Марія Василівна. 

Дід мав підірване здоровʼя, і скільки я його пам'ятаю, то збирав трави і варив зілля (не тільки собі), сидів на строгій дієті. Після смерті діда, баба ще досить довго наклада його порцію. Здається, саме з того похорону в неї почала розвиватися деменція, і вона наступні 15 років прожила в якомусь окремому світі.

Зараз багато думаю, скільки вона всього пережила за свої 95 років і майже ніколи нічим, на відміну від діда, не ділилася.

Ми не знаємо, що відбувалося з нею ті роки дідового заслання, чим вона жила і що відчувала. На спроби щось розпитати відмовчувалася і забрала з собою всі спогади тих років.

А дід терпіти не міг російську мову, дивися всі новини і уважно стежив за чеченськими війнами, дуже добре розбирався в політиці, вирішував за кого буде голосувати сімʼя, знав безліч пісень, які затягував з бабою у ті самі вечори без світла (вони виколисали четверо правнуків, то я теж знаю ті пісні).

Ще цікаво, що іноді мої спогади про діда дратували одну мою знайому у Фейсбуці з російським прізвищем. Зараз я починаю бути більш, ніж певна, про причину.

Частина ж наших громадян має іншу родинну історію і сприйняття незалежності.

Частина є нащадками окупаційної влади совєтів, стукачів, вертухаїв.

І звісно, що наша пам'ять викликає дискомфорт в тої частини суспільства, яким у совєцькі часи було відверто добре.

Та не треба мовчати далі.

Наш обовʼязок - виговорити всі замовчані трагедії, передати нашим дітям памʼять за всі покоління, які боролися і страждали.

Наш обовʼязок - нарешті розвалити РФ.

Теми

Олексій Мустафін: Ідеальний шлюб із розрахунку. Невикористаний привід для німецько-британського порозуміння

Взимку 1858 року відбулося весілля, яке можна назвати "зразковим". Не в сенсі досконалості, а завдяки поширеній думці, що саме за його зразком надалі влаштовували - та й влаштовують досі - шлюбні церемонії по всьому світу. Саме після нього, зокрема, набули популярності одразу дві мелодії, які зараз, власне, і асоціюються з весіллям – вагнерівський "Весільний хор" (його виконали на початку церемонії) та мендельсонівський "Марш" (він пролунав у фіналі).

Ілля Василенко: Брат Симона Петлюри серед хористів Карлівського маєтку. Історія однієї світлини

На світлині зображений будинок власників Карлівського маєтку, який будував Лев Розумовський. На фото зображено хор із підлітків та кількох вчителів училища, яке було засноване в середині ХІХ ст. в Карлівці власницею маєтку великою княгинею Оленою Павлівною, яка була відома як авторка багатьох новацій та реформ у Російській імперії, зокрема реформи по розкріпаченню селян. А чоловік у костюмі, що стоїть посередині, є старшим братом видатного політичного і державного діяча Симона Петлюри - Федір Петлюра.

Олександр Скрипник: Independence Day of Ukraine

У діаспорі дата 22 січня 1918 року (IV Універсал, проголошення незалежності Української Народної Республіки) у минулі часи вважалася важливішою ніж Акт Злуки 22 січня 1919 року. Зокрема, у США українці відзначали обидві дати, але Незалежність була первинною. У документах і афішах дата фігурувала як Independence Day of Ukraine.

: ""Світ фортець", де кожна держава за себе, буде біднішим, крихкішим і менш стійким", - прем'єр-міністр Канади в Давосі

На Всесвітньому економічному форумі у Давосі 20 січня виступив із промовою прем'єр-міністр Канади Марк Карні. Його виступ уже назвали історичним, бо він змальовує обриси нового світового порядку.