Мігель Сервет: вчений, страчений як проповідник
27 жовтня 1553 року у Женеві спалили живцем Мігеля Сервета. Він відомий як перший європеєць, який описав мале коло кровообігу, – до нього це зробив сирієць Ібн ан-Нафіс ще в ХІІІ столітті, але в християнському світі з працями цього мамлюцького лікаря тоді були майже не знайомі. Не менш геніальними є здогадки Сервета щодо ролі вітамінів – за це його вважають одним з «батьків» фармакології.
27 жовтня 1553 року у Женеві спалили живцем Мігеля Сервета, якого іноді – за іменем його рідного міста – називають Мігелем де Вільянуевою (Віллановою). Одного з провідних європейських інтелектуалів тієї доби. Нашим сучасникам він відомий (якщо відомий, звісно) як перший європеєць, який описав мале коло кровообігу, – до нього це зробив сирієць Ібн ан-Нафіс ще в тринадцятому столітті, але в християнському світі з працями цього мамлюцького лікаря тоді були майже не знайомі. Не менш геніальними є здогадки Сервета щодо ролі вітамінів – за це його вважають одним з "батьків" фармакології.
Дивно, звичайно, припускати, що спалили його саме за медичні розвідки – хоча це й вкладається в спрощену модель світу, нав'язану багатьом популярною літературою, в якій інквізиція і Джордано Бруно покарала за твердження про множинність світів, і Коперника з Галилеєм стратила (насправді вони померли власною смертю – зауваження для тих, хто забув шкільний курс історії).
До того ж катами Сервета були не католики, а протестанти – кальвіністи, і страта стала символом саме протестантського фанатизму. Вольтер, скажімо, якось зауважив, що ця подія його вразила більше, аніж усі багаття інквізиції.
Римська церква, можливо, могла навіть використати випадок з женевським спаленням у своїй контрреформаційній пропаганді. Якби за чотири місяця до страти - 17 червня - в католицькому В'єнні Сервета не засудили так само. Як єретика. Визначивши покаранням те ж спалення – при цьому на повільному вогні, за тяжкістю його "гріхів". Підсудному, щоправда, на той час вже вдалося втекти з в'язниці, тому вогню піддали лише лялькове зображення "віровідступника".
І це, між іншим, є підказкою до відповіді на запитання про справжні мотиви розправи над людиною, яку однаково ненавиділи католики і кальвіністи. Сервет був не лише вченим. Він був активним учасником тодішньої релігійної боротьби. На боці третьої (чи навіть четвертої, якщо відокремлювати кальвіністів від лютеран, а не сприймати їх як частину єдиного протестантського табору) сторони – антитринітаріїв, яких називають найрадикальнішим рухом Реформації.
Певною мірою Сервета можна назвати навіть їхнім лідером, принаймні інтелектуальним. Вже в своєму ранньому творі "Про помилки вчення про Трійцю", датованому 1531 роком (між іншим саме тоді інквізиція вперше визнала його відступником від істинної віри), він оголосив хибним рішення Константина Великого відкинути аріанське вчення. А найпослідовніше свої релігійні поклади Сервет виклав у "Відновленні християнства" - саме у ньому, між іншим, він і згадав про мале коло кровообігу, й радше як метафору, аніж наукове відкриття (деякі дослідники припускають, що він був знайомий із творами ан-Нафіса і тому для нього це була згадка про щось вже відоме).
При цьому Сервет був дуже запальним та в'їдливим полемістом. Публічні закиди на адресу папи римського ще можна пояснити "правилами жанру" - в тодішній полемічній літературі взагалі було прийнято використовувати найдошкульніші слова. Але не менш гострим на язик Сервет був у цілком приватному листуванні із Жаном Кальвіном.
Глузування над тим, що той вважав для себе святим, вочевидь глибоко образило женевського проповідника. І врешті-решт виявилося фатальним для "насмішника", що вирішив тікати від переслідувань саме через місто, в якому жив і фактично правив Кальвін.
Це, звичайно, не виправдовує жорстокості і підступності в поводженні з людиною, яка шукала притулку. Про це, власне, здогадувалися і кальвіністи, і, ймовірно, сам "женевський папа" (як насмішливо називали Кальвіна ті, хто не був його послідовником). Саме тому згодом розповідали, що він намагався переконати Сервета "зріктися хибних суджень про віру", а потім намагався пом'якшити вирок і навіть відмовився приходити на страту.
Втім, усе це постфактум все одно виглядало як недолугі виправдання. Зрештою, чи відмовилися б від свої поглядів самі кальвіністи, якби (та й не якби – це траплялося доволі часто) опинилися перед католицьким судом?
Смерть Сервета назавжди залишилася чорною плямою в біографії Кальвіна. А в самій Женеві врешті-решт встановили загиблому пам'ятник – саме на тому місці, де його спалили.
