Спецпроект

"Русскій міръ" не варто шукати в спадщині Київської доби

"Проблема українців у тім, що двадцять років тому їм була нав'язана "концепція Грушевського": "помилкова, заснована не на історії, не на фактах, а на міфах про існування якогось окремого українського народу зі своєю державністю"- про це заявив російський історик Олександр Колпакіді.

Нація, яка має свою державу, мусить мати і свою ідеологію державотворення. Не треба плутати це поняття з державною ідеологією, бо будь-яка ідеологія в Україні заборонена Конституцією як державна. Але ідея, ідеологія державотворення мусить бути, бо якщо її не буде, то стане не зрозумілим навіщо тоді держава. Концепцію державотворення розробляють державні і недержавні спеціальні інститути, а також інститути громадянського суспільства, крім того, кожна країна має свою історію державотворення, і чим така історія давніша, тим право на державність сильніше.

Держави творять етноси, народи, нації. Більшість дослідників вважає, що українська держава бере свій початок із Київської Русі, цей історичний період ще називають Київська доба. Населення Київської Русі мало всі ознаки своєї етнічної належності: спільність мови, культури, території походження, психічних особливостей, звичаїв, традицій і єдину державу.

Саме Київська доба мала могутній вплив на подальший історичний розвиток українського народу і становлення української нації, її мови, права, економіки тощо. Водночас, на спадщину Київської Русі претендують не тільки українці. Давно не вщухають дискусії щодо того хто є її спадкоємцем. Більшість російських істориків розглядали давньоруську спадщину як свою російську, часто як єдино російську.

Одним із послідовників даної теорії був Міхаіл Погодін, який обґрунтовував не лише російські претензії на державність, але й на етнічне походження. Основним його аргументом було, те, що, нібито, люди, які врятувалися від монголо-татарського нашестя, переселилися на теперішні російські території.

Михайло Грушевський категорично заперечував монополію Московської держави на всю давньоруську спадщину, правонаступником якої, за його визначенням, стала "українсько-руська народність". Адже саме вона створила у свій час Київську державу. Михайло Грушевський заперечував також, що державні утворення є головними у розвитку етносу. Історію народу, нації, він пропонував вивчати як первісну щодо історії держави, оскільки такий розвиток зумовлений економічними, культурними і національними чинниками.

Грушевський вважав очевидним той факт, що Київська держава, її право, побут, культура були творінням передусім українського народу. Він цілком справедливо вказував, що Погодін перебільшував наслідки монголо-татарських набігів на Київську Русь. Вони, звичайно, завдавали величезних збитків, але до повного запустіння не призводили. Подібних і навіть спустошливіших наїздів місцеве населення зазнавало й раніше. Проте, як тільки загроза минала, воно поверталося зі своїх сховищ і життя продовжувалось. Те саме відбувалося і за монголо-татарського  нападу. І якщо і вважати державність засобом збереження київської спадщини, то, за Грушевським, більше підстав для цього не у Московської держави, а у Галицько-Волинського князівства.

Олександр Колпакіді, мабуть є послідовником і Погодіна, і подібних істориків, оскільки вбачає що право на державність нам нав'язано.  Але його проблема, не в тому, що він вважає, що українська держава заснована на міфах, не на фактах і не на історії, а в тому, що він не бачить, що Україна як держава уже відбулася, незалежно від того, нав'язана вона була чи ні. До того ж, якби українці не мали Київської, Литовської, Козацької доби, УНР,  то і, скоріш за все, не мали б сучасної України.

І Колпакіді та іншим схожим російським історикам та пропагандистам "Русского мира", краще б заглибитися у власну російську давнину, а не шукати спадщини там де вони її не мають, а якщо і мають, то лише як сусіди. Але в такому разі сусідів в українців багато. Формувати свою ідеологію державотворення на історії сусіднього народу не варто, тим більше, що ті ідеології - українська та російська, різняться діаметрально протилежно.

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: косатки, сани, поні на власний дім

День лиха. Я зробив дурницю, дозволивши сьогодні спустити треті моторові сани. Це швидко виконали, поставивши їх на тверду кригу. Пізніше Кемпбелл повідомив, що один із матросів пірнув ногою під лід, проїжджаючи по сльотавому відтинку десь за 200 ярдів від корабля. Я не надав цьому великого значення, бо подумав, що він просто пробив наст.

Максим Майоров: Від Рокитного до Перемишля: кілька дат з історії Другої Світової на «східних кресах»

4 січня маємо 77-му річницю початку акції «Буря». Польський уряд у Лондоні та «підпільна держава» у німецькій окупації спланували виступ завчасно. Партизани Армії Крайової тільки чекали на привід – вступ регулярних радянських військ на польську землю

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: свобода після двадцяти днів у кризі

У переддень Нового року ми досягнули моря Росса, але ще не досягнули краю наших нещасть. Жахлива видалась ніч. На першій вахті ми відхилилися на два румби і встановили косе вітрило. Наші умови це не покращило, але принаймні додало швидкості.

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: Різдво посеред криги

П’ять годин після того компанія сиділа за столом і дружно співала; таланту в нас небагато, але кожен долучився тією чи іншою мірою, “тож співи були просто приголомшливі. Приємна несподіванка, що наша зовсім не музична партія виявилася такою завзятою до співів. У Різдвяну ніч вони тривали аж до першої по опівночі і супроводжували кожну роботу.