Спецпроект

Шевченківська премія для львівських плагіаторів: судове засідання №6

Триває судовий процес "львівський історик проти двох письменників, лауреатів Шевченківської премії". На захист останніх виступили відомі майстри пера, зокрема автор "Чорного ворона" Василь Шкляр. Стилістика епістол вражає...

1 грудня відбулося чергове судове засідання в справі мого судового позову до Романа Горака та Ярослава Гнатіва на предмет плагіату.

Йдеться про те, що в березні президент Янукович нагородив Горака і Гнатіва Шевченківською премією в галузі літературознавства за багатотомне дослідження "Іван Франко". Хоча в цьому дослідженні цілі сторінки списані з моєї монографії...

На минулому судовому засіданні суддя долучив до справи нові документи, подані адвокатом відповідачів. З двома з них, з підписами членів Національної спілки письменників Дмитренка та спільним листом Шкляра та Василенка, я вирішив ознайомити й ширшу громадськість.

Шевченківська премія для львівських плагіаторів 

За задумом плагіаторів, ці документи повинні противажити поданим раніше моїм адвокатом Роксоляною Костур чотирьом документам; а саме: висновкові директора Інституту українських студій Гарвардського університету професора Майкла Флаєра, експертним оцінкам декана історичного факультету Дрогобицького педагогічного Дрогобицького державного педагогічного університету ім. Франка професора Леоніда Тимошенка, завідувача кафедри мовної і міжкультурної комунікації Дрогобицького державного педагогічного університету ім. Франка професора Тетяни Космеди та Львівського науково-дослідного інституту судово-медичної експертизи за підписом експерта Струка.

Всі вони підтвердили факт плагіату.

Шевченківська премія для львівських плагіаторів. Початок суду

За жанром нові документи – не висновки експертів, а приватні листи до адвоката Горака та Гнатіва. Бо наскільки я розумію проблему, в документах такого штибу має бути вказано, які матеріали отримали їхні автори, чи знайомі з оригіналами, чи є спеціалістами в галузі літературознавства (франкознавства), історії (фахівцями з історії польсько-української угоди 1890-1894 років) чи судової філології тощо.

Нічого такого немає. Натомість треба здогадуватись, що підписавши такі тексти, письменники Шкляр, Василенко й Дмитренко демонструють свою корпоративну солідарність з письменниками Гораком та Гнатівим.

Лист Дмитренка складається з 4 пунктів.

В першому Дмитренко стверджує: "Як видно з наведених у порівняльній таблиці 32 фрагментів тексту монографії "Польсько-українська угода 1890-1894 рр." Чорновола І.П. і фрагментів тексту розділу 9 "Угода" (с.298-344 шостого тому "В поті чола" десятитомної праці Горака Р.Д і Гнатіва М-Я.), автори використовували одні й ті самі попередні джерела".

А вже в пункті другому професор-фольклорист стверджує, що "Горак Р.Д. та Гнатів М.-Я. М. "використовували ті джерела, що на них подають посилання в тексті", в пункті третьому, що я в своїй книзі посилався на "інші джерела", в четвертому – "Наведені в порівняльній 32 фрагменти монографії "Польсько-українська угода 1890-1894 рр." авторства Чорновола І. П. НЕ ВІДПОВІДАЮТЬ умовам оригінальності та самостійності, адже вони взяті з інших інформативних джерел".

Таким чином, це суперечить тому, що написано в пункті першому; зрештою, й здоровому глуздові. Зрештою, судіть самі.

 

Лист Шкляра та Василенка. Звертаю увагу на лайливий характер тексту, підписаного письменниками: "Знайшовся якийсь Чорновол, який намагався очорнити авторів цього грунтовного життєпису про Івана Франка", "про інші закиди" ловця привидів Чорновола нема що говорити", "певний своєї брутальної агресивності, зрештою україножерства" тощо.

Ці хамські випади дуже вже нагадують лайливий авторський стиль Горака.

Крім того, важко повірити в те, що написавши продовження роману Юрія Горліса-Горського "Холодний Яр", Василь Шкляр у поті чола штудіє історію Галичини з метою написання чи то 11 тому біографії Івана Франка авторства Горака та Гнатіва чи то пак тому другого моєї "Польсько-української угоди 1890-1894 рр.".

Василь Шкляр. "Чорний Ворон" (уривки з роману)

Але ж, панове письменники, якщо Вам "нема що говорити", "Безпідставність претензій І.Чорновола очевидна, розгляду не потребує", то яка цінність Вашого пасквілю? Просто побалакати?

 

Між іншим, фахівець у галузі судової філології професор Космеда, отримавши мою пропозицію виступити експертом, погодилася зі словами, що піде на це тільки тому, що їй болить за Франка.

А от розбещеним всілякими преміями, орденами, медалями сучасним письменникам із радянським родоводом (раніше – полум’яним комуністам, тепер – не менш полум’яним націоналістам), очевидно, торгівля Франком не болить.

Грушевський та Франко: громадське і приватне

Акурат щойно отримав на електронну скриньку листа від відомого літератора, який вийшов зі складу Національної спілки письменників України давним-давно. "Якесь воно все брудне та мерзенне, як і укрполітика", – пише він.

"Питаю я себе, – пише мені відомий історик, – що ще в цій країні можна зробити, щоб стати великим: сядь два рази у тюрму – і станеш президентом, присвой свої знання і титули – і станеш міністром освіти; вкради чужий текст – і дістанеш Шевченківську премію". Що ж, нехай країна знає своїх героїв.

Сергій Шумило: Третє відродження Української Автокефальної Православної Церкви в Україні

15 лютого сповнюється 37 років від початку третього відродження Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ) в Україні.

Олексій Мустафін: Мандрівний претендент. Здобути корону… і відмовитися від неї

У лютому 1639 року за наказом першого міністра та кардинала Франції Армана Рішельє був заарештований та ув'язнений в цитаделі Сістерона у Провансі Ян Казимир Ваза – молодший брат тодішнього короля Речі Посполитої Владислава IV. На французькій території той опинився майже випадково – бо насправді плив з Генуї до Іспанії, але корабель змушений був зупинитися спочатку в Тулоні, а потім в Марселі, де Вазу, власне, і взяли під варту.

Юрій Рудницький: Іван Мазепа. Не так тії вороги...

Гетьманування Івана Мазепи було отруєне "теплими" стосунками з анархічною Запорозькою Січчю, з популярним серед січовиків фастівським полковником Семеном Палієм – цими живими втіленнями "Духу Одвічної Стихії". А ще - з власною старшиною. Точніше, з тими, хто в часи позбавлення булави Івана Самойловича висунув його, тоді ще мало кому відомого генерального осавула, на гетьмана, сподіваючись зробити його маріонеткою в своїх руках. Однак гетьман успішно усунув усіх конкурентів.

Іван Ольховський: Про "оригінальність" поглядів Миколи Бендюка на події 1940-1942 років на Поліссі та роль у них Тараса Бульби-Боровця

Незважаючи на появу в Україні низки наукових досліджень діяльності засновника УПА "Поліська Січ" Тараса Бульби-Боровця, визнання його Законом України борцем за незалежність, увічнення пам'яті в назвах вулиць, час від часу з'являються публікації, що базуються на вигадках, домислах, перекрученнях фактів, що дискредитують поліського отамана.