29 січня 1918

Пам'ятник Героям Крут як докір нашим політикам

На Аскольдовій могилі встановили величний хрест. Тепер біля цього, справжнього пам'ятника крутянцям урядовці, депутати та інші діячі виголошуватимуть палкі патріотичні промови. Але поставили цей пам'ятник не вони, а звичайні громадяни...

На Різдво кожен, хто відвідав Церкву Святого Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі, міг стати свідком "дива".

Неподалік храму, на місці звичного для багатьох киян і гостей столиці дерев’яного хреста на честь героїв Крут стояв справжній пам’ятник крутянцям: виготовлений з дорогого каменя "козацький хрест", в центрі якого висічений тризуб, під яким промовиста і символічна цитата із святого Євангелія – "Найбільша любов – життя покласти за друзів".

Сподівався, що про авторів несподіваного "дива" розповість настоятель храму. Однак отець Ігор Онишкевич лише висловив захоплення новим пам’ятником і повідомив, що його творці і меценати не бажають розголосу, їм цілком достатньо усвідомлювати, що про їхню справу "знає Господь".

Реконструкція бою під Крутами (ВІДЕО)

Буду відвертим, слова отця Ігоря мене, і, думаю, не тільки мене, вразили.

Адже впродовж багатьох років не я один був свідком, коли під час відзначення чергової річниці битви під Крутами на Аскольдовій Могилі різні достойники - починаючи від президентів і прем’єр-міністрів і закінчуючи провідниками рейтингових партій - фактично клялися, що "на цьому святому місці встановлять величний пам’ятник"… І нічого для цього не зробили.

Нововстановлений пам'ятник

Загалом історія із вшануванням на Аскольдовій Могилі пам’яті українських студентів, які зі зброєю в руках виступили проти московських окупантів, досить повчальна. Вона почалася ще у березні 1918 року, коли у Києві відбувся велелюдний похорон 28 полеглих українців у бою під Кругами.

Похоронна процесія була велелюдною і урочистою. Як і годиться, вона розпочалася богослужінням, що супроводжувалася співом хору під керівництвом Кошиця. Віддати останню шану загиблим прибули члени Центральної Ради, міністри уряду на чолі з Голубовичем, військові відділи січовиків.

Лідер Української держави Михайло Грушевський виголосив промову, яку завершив словами: "Батьки, брати, сестри тих, котрих ми сьогодні ховаємо! Стримайте сльози, що котяться з ваших очей, як стримую я. Бо ж ті, котрих ви ховаєте, доступили найвищого щастя – вмерти за отчизну!".

Історик не політик? Грушевський розбудив країну... і приспав

Після цього єпископ Никодим відслужив заупокійну літію. Загиблих із військовими почестями було поховано на Аскольдовій Могилі.

Трагедія під Крутами, а особливо величність похорону мали сильний емоційний вплив на суспільство. Так, відома тогочасна письменниця Людмила Старицька-Черняхівська у статті "Пам’яті юнаків-героїв, замордованих під Крутами", опублікованій у газеті "Нова Рада", писала:

"Для нас могила ця лишиться на віки полум'ям віри, вона дала нам незабутнє минуле. Це буде друга свята могила над Дніпром… Діти України – це ваша могила. Вона не дасть нам спинитись, не дасть нам забути".

Але після цього не знайшлося часу, сил - а головне, бажання - встановити пам’ятник тим, чиї імена так пафосно звеличувалися.

Очевидно, що в радянські часи, коли будь-яка згадка про УНР була рівносильною державній зраді, не могло бути й мови про гідне вшанування пам’яті героїв. Більше того, щоб остаточно стерти із свідомості киян бодай найменший спогад про українську державність 1917-1922 років, надгробок з Хрестом на Аскольдовій Могилі було зруйновано.

 УРСРівська охоронна таблиця на Аскольдовій могилі

Цей акт державного вандалізму призвів до того, що й сьогодні немає достовірних свідчень про місце останнього спочинку більшості загиблих.

Натомість пам'ять про студентів в основному зберігалася на еміграції та у творчості українських істориків, поетів та письменників. Дмитро Дорошенко, Сергій Єфремов, Олександр Олесь, Уляна Кравченко, Валер'ян Поліщук, Улас Самчук, Євген Маланюк та інші митці присвятили крутянцям статті, кращі свої твори.

Найвідоміший з них – поезія Павла Тичини "Пам’яті тридцяти", яка починається рядками "На Аскольдовій могилі / поховали їх / тридцять мучнів українців / cлавних, молодих…" увійшла до хрестоматії з української літератури.

Що сталося з членами Центральної Ради в СРСР

Частково історичну справедливість було відновлено наприкінці 90-их років минулого сторіччя, коли неподалік Церкви святого Миколая на Аскольдовій Могилі патріотична громадськість встановила скромний дерев’яний Хрест із зображенням розп'ятого Ісуса Христа з написом: "Борцям за волю України, Героям Крут – вічна слава!".

З відновленням незалежності України у 1991 році, започатковано традицію відзначення пам’яті Героїв Крут на державному рівні. З цього часу, з року в рік, лунали запевнення очільників країни, що тимчасовий Хрест стане величним пам’ятником, гідним подвигу героїв.

Пам'ятник з іменами загиблих крутянців, встановлений кілька років тому. Ліворуч видно новий хрест

У 2008 році президент України Віктор Ющенко навіть видав указ "Про вшанування подвигу Героїв Крут" відповідно до якого передбачалося вжити заходів, спрямованих на розвиток Меморіального комплексу "Пам'яті Героїв Крут" разом із "додатковими заходами стосовно впорядкування пам'ятників та місць поховання осіб, які загинули у боротьбі за свободу і незалежність України".

Життя після Крут. Як склалася доля учасників січневого бою

Однак і цей указ не стимулював конкретних дій щодо заміни Хреста на повноцінний пам’ятник. Щоб бодай якось поглибити пам'ять про одну із найдраматичніших сторінок вітчизняної історії, біля підніжжя Хреста було встановлено гранітну плиту із викарбуваними на ній іменами студентів та гімназистів Помічного Студентського Куреня Січових Стрільців замордованих більшовиками під Крутами у 1918 році.

Спереду – ще одна кам'яна плита з хрестом і словами: "На заклик Вітчизни вони озвалися, пішли і віддали, що мали...".

"На заклик Вітчизни вони озвалися..."

Увесь цей час святим місцем опікується церковна громада греко-католиків, яка не тільки у належному стані підтримує могилу, а й дбає, щоб вона стала місцем духовного і патріотичного паломництва.

Не сумніваюся, що цього року і в наступні роки уже до справжнього пам’ятника героям-крутянцям приходитимуть керівники держави, урядовці, депутати, партійні і громадські діячі, лунатимуть палкі патріотичні промови.

 За новим хрестом видно камінь із попереднього фото

Але відтепер докором кожному з них стане не тільки подвиг студентів і гімназистів, але й пам’ятник на їхню честь.

Усі фото: Павло Солодько ("Історична Правда")

Читайте також про ще один пам'ятник із написом "...життя покласти за друзів" - генералові УНР Гандзюку

Андрій Іванець: Володимир Куткін: 100 років від народження художника, який свідчив про Голодомор і ГУЛАГ

Володимир Куткін належав до тієї нечисленної когорти митців у СРСР, які в умовах комуністичної цензури й політики "вимушеної амнезії" першими наважилися візуалізувати злочини комуністичного режиму – Голодомор 1932–1933 років та сталінські репресії. У фондах Національного музею Голодомору-геноциду зберігається унікальна колекція з понад ста його робіт, що стали вагомими мистецькими свідченнями про геноцид українського народу.

Мирослав Маринович: Камікадзе. 50 років Української Гельсінської групи

Ідея Гельсінської групи геніальна у своїй простоті. Брежнєв підписував Прикінцевий акт спокійно, бо був цілковито переконаний, що попередніми арештами країну повністю "зачищено" від потенційних бунтарів. Проте одразу знайшлися відчайдухи, які вирішили піймати кремлівського шулера за руку: "Підписав зобов'язання? То чому не виконуєш?!" Так з'явилася Московська Гельсінська група. Петро Григоренко пророчо відчув, що її однієї замало, і запропонував Миколі Руденку створити подібну групу в Україні.

Олексій Мустафін: Розірвати ведмедя. Перемога над "білою гвардією", що дала шанс незалежній Латвії… і Веймарській республіці

11 листопада у Латвії відзначають День Лачплесіса. Лачплесіс, чиє ім'я можна перекласти як "той, що розриває ведмедя", – це герой національного епосу, створеного ще наприкінці XIX сторіччя Андрейсом Пумпурсом. Але 11 листопада – це не свято поезії. В цей день вшановують пам'ять тих, хто віддав своє життя за свободу батьківщини.

Тарас Гребеняк : Вибіркова історична пам’ять: чому польський Інститут національної пам’яті мовчить про українських жертв у Ласкові?

Історична справедливість не може бути вибірковою. Пам’ять про жертв минулого не повинна залежати від їхньої національності. Однак висвітлення результатів пошукових та ексгумаційних робіт в Україні та Польщі демонструє тривожну асиметрію у ставленні державних інституцій до трагічних сторінок спільної історії.