Українська мова - не "найдавніша" і не "наймилозвучніша"

До ознак здорового патріотизму та й просто тверезого суспільства належить здатність спокійно і тверезо сприймати свою мову і культуру такими, як вони є. Вивчаючи, намагатись дізнатися більше, а не вигадати краще. Приймати реальний світ, у якому нам доводиться жити, і працювати з ним - а не шукати ілюзорну додану вартість для самозаспокоєння

В день української писемности і мови хочу нагадати:


Українській живій мові як ми її знаємо не 3-4 тисячі років, а 3-4 століття. Тобто вона ровесниця англійської літературної мови - і це не дивно, бо більшість европейських мов так чи так сформувалися в ранньомодерну добу, між бароком і романтизмом.

Українській передувала давньоукраїнська і різні книжні стандарти, тому реальна історія нашої мови - приблизно 1000 років. До того була гіпотетична праслов'янська, від якої походять абсолютно всі слов'янські мови.
Українська мова ніколи не займала жодного місця на конкурсі мов, бо такого конкурсу ніколи не було.

 
Остромирове Євангеліє

Але ще в XIX столітті українське повноголосся порівнювали з італійським, міркуючи про "придатність" мови для класичної музики. Не тому що це об'єктивно так, а тому що в часи колоніалізму культури взагалі було прийнято ділити на "прийнятні" для мистецтва і "неприйнятні". Росія досі не пережила колоніальний етап, але це не означає, що ми й досі повинні виправдовувати свою мову перед нею.


В українській мові є лайка, зокрема непристойна, так само, як у всіх мовах, які її оточують. Ми в цьому сенсі не гірші і не кращі, а просто такі самі, як і всі. Від століть російської окупації нам дісталось багато паскудних практик, а в мові сформувався прошарок зросійщеної лексики, але лайка - не звідти. Не варто добровільно віддавати своє структурі, яка й так чимало в нас позабирала.

Пам'ятка XII століття з лайкою
Пам'ятка XII століття з лайкою


Сакральні значення окремих літер української абетки були поетичними вправами барокових авторів, а не кодованими знаннями про всесвіт, які передавалися крізь покоління. Українська абетка - фонетична, завжди такою була і виникла на перетині грецької та гебрейської абеток. Як і в усіх фонетичних систем, її генеалогія простежується до фінікійського письма, проте це не означає, що греки, гебреї чи фінікійці походять від українців. Або навпаки.


Українська мова - не найдавніша, не об'єктивно наймилозвучніша, не складається з таємних і сакральних знань і не потребує жодної з цих характеристик. Вона просто є, не краща і не гірша за всі навколишні, бо є люди, котрі нею говорять, котрим не байдуже, в якому мовному середовищі жити, в котрих нейронні зв'язки, врешті-решт, з дитинства формувалися саме для оперування структурами української мови. 


І я переконаний, що до ознак здорового патріотизму та й просто тверезого суспільства належить здатність спокійно і тверезо сприймати свою мову і культуру такими, як вони є. Вивчаючи, намагатись дізнатися більше, а не вигадати краще. Приймати реальний світ, у якому нам доводиться жити, і працювати з ним - а не шукати ілюзорну додану вартість для самозаспокоєння.



Олексій Мустафін: Слабкість сили. Повчальні уроки Дейтона

Угода про припинення Боснійської війни 1992-1995 років увійшла до історії (та й не лише історії – адже її вважають чинною і досі) як Дейтонська. Адже була підписана президентами Боснії і Герцеговини Алією Ізетбеговичем, Хорватії Франьо Туджманом та Сербії Слободаном Мілошевичем на базі Райт-Паттерсон біля міста Дейтон в штаті Огайо.

Ярослав Кравченко : Реальний світ і фантазії лемківського мистця-самоука Епіфанія Дровняка

Свій перший пензлик Никифор Дровняк зробив зі щітки для гоління, коли працював прибиральником у перукарні. Малював найдешевшими акварельними фарбами - "гудзичками", змочуючи пензлик слиною, та крейдою на пакувальному папері чи на картоні, на списаних зошитах, на старих плакатах. У людних місцях, найчастіше при вході до Нових Лазєнек в Криніца-Здруй, викладав з торби пензлі та олівці, витягав пляшечку з водою та фарби і робив замальовки-ескізи. Поряд виставляв на продаж кілька вже завершених малюнків і "лист-прохання", де зазначав, що самостійно навчився малювати, просив у людей підтримки: "Бог Вам віддячить".

Олександр Шевцов: "Селян закопували в землю живими". Свідчення про мордування українців поляками на Львівщині 1939 року

"Осторонь дороги, у невеликому яру, лежали страшенно понівечені трупи. Це були українці, яких, за словами автора, жорстоко вбили польські підрозділи "Оборони". Жодна людина не здатна описати, з якою жорстокістю було знищено цих нещасних людей. За свідченнями місцевого цивільного населення, у лісі за цим яром мало бути ще близько 200 подібних жертв польської жорстокості. Цього видовища я ніколи не забуду. Ми обоє були раді, коли залишили позаду це місце звірячої жорстокості."

Андрій Іванець: Володимир Куткін: 100 років від народження художника, який свідчив про Голодомор і ГУЛАГ

Володимир Куткін належав до тієї нечисленної когорти митців у СРСР, які в умовах комуністичної цензури й політики "вимушеної амнезії" першими наважилися візуалізувати злочини комуністичного режиму – Голодомор 1932–1933 років та сталінські репресії. У фондах Національного музею Голодомору-геноциду зберігається унікальна колекція з понад ста його робіт, що стали вагомими мистецькими свідченнями про геноцид українського народу.