8 травня та біль війни

8 травня мільйони людей у Європі згадують біль війни. Вони відшуковують сенс порозуміння, бо ж конфлікти – це елемент нашої природи, а от спосіб їх розв’язання говорить про рівень нашої цивілізації. Міркують про примирення, бо ж втратили близьких.

 

У нашому поколінні ці втрачені долі часто змішалися і ми вже самі нерідко є живим пам'ятником примиренню. Торжеством любові над ненавистю.

Україна – не виняток, а навіть квінтесенція цієї історії болю, і цього тріумфу життя.

І тільки в Росії кічаться самогубством, возвеличують душогуба. Вони нервово, із сумішшю злості і радості радянської людини, яка останньою в кілометровій черзі схопила пайку дефіцитної в "космічній державі" сметани і озирається на "лохів", котрим не пощастило.

І ця травму життя в побєдівшому Союзі теж важливо враховувати для розуміння психології людей. Для пошуку джерел до змін, до відродження, до свободи.

Але в Росії їм і так добре, а якщо й не добре, то пропаганда пояснить. Хтось думає, а що таке пропаганда? Це ж не КҐБ. Але вже видно, що на найбільш буйних є цей інструмент.

Важливо, що ми, українці, звідтіля вирвалися. Важливо не зупиняти наш шлях. Додому. До Європи. До пам'яті і примирення. І охороняти кордони.

Бо тільки там, де пам'ятають загиблих, будуть ті, хто захищає живих.

Тому сьогодні 8 травня ми разом із Європою відзначаємо День пам'яті і примирення.

А завтра 9 травня нагадуємо, що це День перемоги НАД НАЦИЗМОМ.

Наша перемога ж настала 24 серпня 1991 року із відновленням незалежності соборної України.

І тому ми говоримо "ніколи знову!", бо якщо ми не в силі відвернути війну (це завжди справа не однієї сторони) – ми в силі захищати свої, українські, інтереси. Захистити нашу перемогу 1991го.

Не допустити загнання українських чоловіків і жінок в армії диктаторів, котрі то миряться, то змагаються за власне его.

Ми в силі робити сміливий дорослий вибір захищати свою землю, наших старих та дітей за будь яких обставин.

І коли в Другій світовій таких була "жменька" УПА, то зараз в нас – сильна нова українська армія. Зараз в нас – незалежна, суверенна країна. І покоління, для якого вибір майбутнього очевидний, замість участі у перепалках щодо давньої війни.

А ми, історики і наша команда, яка роками працює, щоб погляд на минуле теж був нашим. Українським.

Олексій Мустафін: Слабкість сили. Повчальні уроки Дейтона

Угода про припинення Боснійської війни 1992-1995 років увійшла до історії (та й не лише історії – адже її вважають чинною і досі) як Дейтонська. Адже була підписана президентами Боснії і Герцеговини Алією Ізетбеговичем, Хорватії Франьо Туджманом та Сербії Слободаном Мілошевичем на базі Райт-Паттерсон біля міста Дейтон в штаті Огайо.

Ярослав Кравченко : Реальний світ і фантазії лемківського мистця-самоука Епіфанія Дровняка

Свій перший пензлик Никифор Дровняк зробив зі щітки для гоління, коли працював прибиральником у перукарні. Малював найдешевшими акварельними фарбами - "гудзичками", змочуючи пензлик слиною, та крейдою на пакувальному папері чи на картоні, на списаних зошитах, на старих плакатах. У людних місцях, найчастіше при вході до Нових Лазєнек в Криніца-Здруй, викладав з торби пензлі та олівці, витягав пляшечку з водою та фарби і робив замальовки-ескізи. Поряд виставляв на продаж кілька вже завершених малюнків і "лист-прохання", де зазначав, що самостійно навчився малювати, просив у людей підтримки: "Бог Вам віддячить".

Олександр Шевцов: "Селян закопували в землю живими". Свідчення про мордування українців поляками на Львівщині 1939 року

"Осторонь дороги, у невеликому яру, лежали страшенно понівечені трупи. Це були українці, яких, за словами автора, жорстоко вбили польські підрозділи "Оборони". Жодна людина не здатна описати, з якою жорстокістю було знищено цих нещасних людей. За свідченнями місцевого цивільного населення, у лісі за цим яром мало бути ще близько 200 подібних жертв польської жорстокості. Цього видовища я ніколи не забуду. Ми обоє були раді, коли залишили позаду це місце звірячої жорстокості."

Андрій Іванець: Володимир Куткін: 100 років від народження художника, який свідчив про Голодомор і ГУЛАГ

Володимир Куткін належав до тієї нечисленної когорти митців у СРСР, які в умовах комуністичної цензури й політики "вимушеної амнезії" першими наважилися візуалізувати злочини комуністичного режиму – Голодомор 1932–1933 років та сталінські репресії. У фондах Національного музею Голодомору-геноциду зберігається унікальна колекція з понад ста його робіт, що стали вагомими мистецькими свідченнями про геноцид українського народу.