Спецпроект

Британський історик Дейвіс: "Суперечки про геноцид на Волині непотрібні"

Британський історик, автор книг "Європа. Історія" та "Боже ігрище: історія Польщі", професор Норман Дейвіс вважає недоречним запровадження терміну "геноцид" щодо вбивств поляків під час подій на Волині у 1943-му. Він також закликав пам’ятати про жертви з української сторони.

Про це він заявив в інтерв’ю польському радіо "Tok FM".

На думку професора Дейвіса, суперечки щодо визнання чи невизнання подій на Волині геноцидом поляків є непотрібними.

"Я вважаю, що цю ситуацію потрібно аналізувати з кількох точок зору одночасно: винищення на Волині та Галичині. Адже масові вбивства охопили не саму тільки Волинь і є частиною більшої проблеми. Неправда, що жертвами вбивств і винищень були тільки поляки.

За словами Дейвіса, також слід поєднати те, що робилося на Волині і Східній Галичині, з тим, що відбувалося після війни, тобто операцією "Вісла" — етнічними чистками, які проводив польський уряд проти невинних українців".

Історик наголошує: не можна дозволяти, щоб одна сторона називала себе єдиною жертвою і рухатися далі в напрямку запровадження терміну "геноцид".

"Очевидно, поляки були жертвами. Це більше, ніж нищення — це етнічна чистка, метою якої було зайняття земель Західної України українцями. На початку Другої світової війни ці землі були багатонаціональними — були поляки, були українці, були євреї. Кожна з тих груп пережила страхіття. Не можна виокремлювати однієї з них і говорити тільки про її кривди", — каже Норман Дейвіс.

Британський професор також звернув увагу польським журналістам, що Українська повстанська армія не лише вбивала поляків:

"УПА як УПА мала блискучі сторінки своєї історії, — каже дослідник історії Європи. — Не визнавала ні Гітлера, ні Сталіна і намагалася воювати на кожному з обох фронтів. Війна розпалила насильство з обох сторін. Так, як не всі українці, так не всі солдати УПА відповідальні за злочин. І не тільки поляки є жертвами".

Як відомо, цими днями польський парламент підготував проекти резолюцій до 70-річчя Волинської трагедії. В них події на Волині визначаються як "етнічні чистки з ознаками геноциду", проведені ОУН та УПА проти польського населення.

Переклад інтерв'ю Нормана Дейвіса читайте у розділі "Дайджест".

Волинська трагедія - обопільні етнічні чистки українського і польського населення, здійснені Українською Повстанською aрмією та польською Армією Крайовою за участю польських батальйонів шуцманшафту та радянських партизанів у 1943 році під час Другої світової війни на Волині.

Є частиною масштабного польсько-українського міжетнічного конфлікту 1940-х років. Існують різні версії подій на Волині, внаслідок яких загинули десятки тисяч поляків та тисячі українців. В Польщі існує доволі потужний правий "кресовий рух", який використовує події 1940-х для зображення українців як різунів і паліїв.

Керівник Інституту національної пам'яті Польщі в односторонньому порядку покладає провину за українсько-польський міжетнічний конфлікт 1940-х на українців, називаючи трагедію "різаниною" і "геноцидом".

Офіційно процес примирення розпочали у 2003 році президенти Кучма і Кваснєвський, у 2006-му його продовжили Ющенко і Качинський, відкривши у селі Павлокома пам'ятники замордованим українцям і полякам.

У червні 2011 року планувалося, що президенти Янукович і Коморовський спільно візьмуть участь у відкритті меморіальних комплексів у Волинській області (убитим полякам) та Люблінському воєводстві (убитим українцям). Цього досі не відбулося.

Дивіться також інші матеріали за темою "Волинська трагедія"

Отець Василь Кушнір. Перший президент Комітету українців Канади

Абревіатура КУК в оперативних документах мдб/кдб срср завжди фігурувала поряд із фразами "антирадянська діяльність", "українські буржуазні націоналісти", "непримиренні вороги Радянського Союзу". Подібних епітетів удостоювалися й активні діячі, які створювали та розбудовували цю потужну громадсько-політичну організацію. Серед них – отець Василь Кушнір, перший президент Світового конгресу вільних українців.

Харитина Кононенко. "Та, що йшла за покликом Києва"

З відновленням незалежності Київ щороку вшановує Олену Телігу, лицарку й музу національно-визвольної боротьби. Проте жодна київська вулиця не має навіть невеличкого пам'ятного знака на честь Харитини Кононенко, на 6 років старшої за Телігу діячки, яка була активною учасницею Української революції в нашій столиці.

Перед відходом у вічність. До 60-ї річниці смерті Андрія Мельника

Остання зустріч з полковником відбулася у неділю 1 листопада 1964 року. Маковецький увійшов до кімнати, де лежав Андрій Мельник, а біля нього сиділа дружина Софія. У сусідній кімнаті перебували лікар і медсестра готові надати хворому допомогу на кожен його поклик. Стан хворого гіршав з кожною хвилиною.

Пожежа. Уривок із книжки Максима Беспалова "У пошуках Єви"

Випадково натрапивши на могилу Єви та Марії Ориняк у пенсильванських лісах, Максим Беспалов прийшов до головного пошуку свого життя — історії власної родини. Автор пише про еміграцію, епідемію та війну. Про те, як понад 100 років тому карпатські бойки ставали шахтарями в далекій Централії та помирали там від силікозу. Як під час Першої світової мобілізовані до австрійської армії галичани мали зв’язок з Америкою, проте не мали його з родичами по інший бік Карпат.