Спецпроект

Британський історик Дейвіс: "Суперечки про геноцид на Волині непотрібні"

Британський історик, автор книг "Європа. Історія" та "Боже ігрище: історія Польщі", професор Норман Дейвіс вважає недоречним запровадження терміну "геноцид" щодо вбивств поляків під час подій на Волині у 1943-му. Він також закликав пам’ятати про жертви з української сторони.

Про це він заявив в інтерв’ю польському радіо "Tok FM".

На думку професора Дейвіса, суперечки щодо визнання чи невизнання подій на Волині геноцидом поляків є непотрібними.

"Я вважаю, що цю ситуацію потрібно аналізувати з кількох точок зору одночасно: винищення на Волині та Галичині. Адже масові вбивства охопили не саму тільки Волинь і є частиною більшої проблеми. Неправда, що жертвами вбивств і винищень були тільки поляки.

За словами Дейвіса, також слід поєднати те, що робилося на Волині і Східній Галичині, з тим, що відбувалося після війни, тобто операцією "Вісла" — етнічними чистками, які проводив польський уряд проти невинних українців".

Історик наголошує: не можна дозволяти, щоб одна сторона називала себе єдиною жертвою і рухатися далі в напрямку запровадження терміну "геноцид".

"Очевидно, поляки були жертвами. Це більше, ніж нищення — це етнічна чистка, метою якої було зайняття земель Західної України українцями. На початку Другої світової війни ці землі були багатонаціональними — були поляки, були українці, були євреї. Кожна з тих груп пережила страхіття. Не можна виокремлювати однієї з них і говорити тільки про її кривди", — каже Норман Дейвіс.

Британський професор також звернув увагу польським журналістам, що Українська повстанська армія не лише вбивала поляків:

"УПА як УПА мала блискучі сторінки своєї історії, — каже дослідник історії Європи. — Не визнавала ні Гітлера, ні Сталіна і намагалася воювати на кожному з обох фронтів. Війна розпалила насильство з обох сторін. Так, як не всі українці, так не всі солдати УПА відповідальні за злочин. І не тільки поляки є жертвами".

Як відомо, цими днями польський парламент підготував проекти резолюцій до 70-річчя Волинської трагедії. В них події на Волині визначаються як "етнічні чистки з ознаками геноциду", проведені ОУН та УПА проти польського населення.

Переклад інтерв'ю Нормана Дейвіса читайте у розділі "Дайджест".

Волинська трагедія - обопільні етнічні чистки українського і польського населення, здійснені Українською Повстанською aрмією та польською Армією Крайовою за участю польських батальйонів шуцманшафту та радянських партизанів у 1943 році під час Другої світової війни на Волині.

Є частиною масштабного польсько-українського міжетнічного конфлікту 1940-х років. Існують різні версії подій на Волині, внаслідок яких загинули десятки тисяч поляків та тисячі українців. В Польщі існує доволі потужний правий "кресовий рух", який використовує події 1940-х для зображення українців як різунів і паліїв.

Керівник Інституту національної пам'яті Польщі в односторонньому порядку покладає провину за українсько-польський міжетнічний конфлікт 1940-х на українців, називаючи трагедію "різаниною" і "геноцидом".

Офіційно процес примирення розпочали у 2003 році президенти Кучма і Кваснєвський, у 2006-му його продовжили Ющенко і Качинський, відкривши у селі Павлокома пам'ятники замордованим українцям і полякам.

У червні 2011 року планувалося, що президенти Янукович і Коморовський спільно візьмуть участь у відкритті меморіальних комплексів у Волинській області (убитим полякам) та Люблінському воєводстві (убитим українцям). Цього досі не відбулося.

Дивіться також інші матеріали за темою "Волинська трагедія"

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.

Шевченко у Вашингтоні. Боротьба за цінності

Процес встановлення пам'ятника Тарасові Шевченку у Вашингтоні в 1964 році з нагоди 150-річчя від дня його народження розтягнувся у часі на кілька років і набув неабиякого резонансу у закордонній пресі. Водночас досі так і не стали надбанням гласності заходи кдб срср навколо тієї події. Розсекречені документи з архіву Служби зовнішньої розвідки України дають змогу нині побачити, як діяли за тих обставин і яку позицію займали представники кремлівського керівництва, американських політичних кіл і української діаспори.

"Ми позбулися «пушкіних», «Московської» ковбаси і «Тульських» пряників", - Олег Пустовгар

Процеси очищення інформаційного та публічного простору від російської присутності прискорилися після повномасштабного вторгнення Росії. Утім, роботи ще багато. Що вдалося зробити в цьому напрямі за останні роки на Полтавщині, а які питання ще варто розв'язати, – розповів у інтерв'ю представник Українського інституту національної пам'яті в Полтавській області Олег Пустовгар.