Спецпроект

Норман Дейвіс: "Іде вибірковість: поляки - жертви геноциду, інші - ні"

"Геноцид - політичне питання. Іде вибірковість: ми – жертви геноциду, інші - ні. Але тут немає невинних груп... УПА мала блискучі сторінки своєї історії. І не всі солдати УПА відповідальні за злочин. І не тільки поляки є жертвами".

Британський історик, автор відомих історичних бестселерів "Європа. Історія" та "Боже ігрище: історія Польщі", професор Лондонського університету Норман ДЕЙВІС дав інтерв'ю польському радіо TokFM з приводу планованих парламентом Польщі резолюцій до 70-річчя Волинської трагедії.

Агнєшка Ліхнеровіч: У Сеймі Польщі вибухнула чергова запекла суперечка з приводу резолюції, яка має вшанувати жертв Волинської різанини. Частина депутатів прямо вимагає, щоб винищення поляків назвати словом "геноцид" і хоче ухвалення спеціального дня пам’яті кресов’ян.

Норман Дейвіс, Лондонський Університет: Усі ці суперечки — непотрібні. На мою думку, цю ситуацію слід аналізувати з кількох точок зору одночасно. Винищення на Волині і Галичині, оскільки охопили не саму тільки Волинь, є частиною більшої проблеми.

Неправда, що жертвами вбивств і винищення були тільки поляки. Наприклад, кілька років тому відбулася велика дискусія, присвячена злочину в Єдвабнім. Чому тоді не згадували про Волинь? Адже це подібні явища. Сусіди, люди, що мешкали поруч роками, раптово нападають і жорстоко вбивають.

Я мав у Лондоні друга-українця. Він був жертвою зворотнього нищення, тобто нищення українців поляками. Його врятували поляки, відділ Армії Крайової, який вигнав ту банду [яка винищувала українців – ІП]. Це дуже складна історія. Не можна дозволяти, щоб одна сторона називала себе єдиною жертвою і рухатися далі в напрямку визначення "геноцид".

Норман Дейвіс. Фото: Адам ҐОЛЄЦ

Очевидно, поляки були жертвами. Це більш ніж нищення – це етнічна чистка, метою якої було зайняття земель Західної України українцями. На початку Другої Світової війни ці землі були багатонаціональними – були поляки, були українці, були євреї. Кожна з тих груп пережила страхіття. Не можна виокремлювати однієї з них і говорити тільки про її кривди.

Також слід поєднати те, що робилося на Волині і Східній Галичині з тим, що відбувалося після війни, тобто операцією "Вісла" - етнічними чистками, які проводив польський уряд проти невинних українців. Значною мірою це зачепило тих людей, наприклад, лемків, які самі не відчували себе українцями до кінця. Це все єдина проблема.

- Керівник польського ІПН вважає, що це не виправдовує геноциду.

- Як історик, бачу, що кожна етнічна група має в собі певну кількість людей, які хочуть бути визнаними жертвами геноциду. Це почалося близько 100 років тому. Вірмени продовжують боротися за визнання факту, що вони стали жертвами геноциду під час Першої світової війни.

Що означає геноцид? Хто дає визначення? Це питання політичне. Це селекція жертв: ми — жертви геноциду, інші – ні. Але тут немає невинних груп. То був період жорстокості, виганяння, очевидно, сильними державами, якими були Третій Рейх та СРСР.

Кожна група була жертвою різних жорстокостей. Але говорити виключно про себе як жертву геноциду є політичним кроком.

- Багатьом полякам болить, що українці ставлять пам’ятники таким людям, як Степан Бандера. Польські політики наполягають, що не можемо пасивно спостерігати, як вбивці стають героями.

- Мій добрий друг з Польщі походить з тих регіонів. Його батько був поляком, а мати українкою. Частина його рідні з материної сторони, українська, була вбита УПА. Чи говорять польські політики про те, що УПА вбивала українців? Ні, це вибірковість. Штучна вибірковість з політичною метою, щоб мати можливість казати: "Польський народ був жертвою".

УПА як УПА мала блискучі сторінки своєї історії. Не визнавала ні Гітлера, aні Сталіна і намагалася воювати на кожному з обох фронтів. Війна розпалила насильство з обох сторін. Так як не всі українці, так не всі солдати УПА відповідальні за злочин. І не тільки поляки є жертвами.

- Маємо суперечки з литовцями про польську меншину. З Україною про минуле. З Білоруссю не маємо, бо тяжко мати з нею спір, це авторитарна країна.

- Польсько-українські відносини були заморожені протягом усього періоду існування СРСР. В той час були офіційні братство, гармонія і дружба між радянськими народами. Тому тільки тепер мусимо змагатися з тими суперечками.

Але я підтримую думку, щоб не мислити вибірково і спробувати зрозуміти ті події, як цілість: чому так було? Чому так сталося? І не тільки доля поляків, але також українців і євреїв. Південно-східні кордони Польщі перед війною були багатонародним польсько-єврейсько-українським простором.

Це питання зі сфери альтернативної історії. Але дуже цікаве питання. Погляньмо на те, що відбувалося в Югославії у 90-х роках. Дуже подібна історія взаємних вбивств сусідів: сербів, хорватів і боснійців.

Запитання стоїть так: чи дійшло б на кресах [території, які у 1920-1939 рр. входили до Другої Речі Посполитої, а в 1945 році внаслідок міждержавних угод були приєднані до СРСР в обмін на території Третього рейху — ІП] до таких жорстокостей, якби не було Другої Світової війни? Це не виключено.

Не можна шукати одного винуватця. Треба покірно прийняти, що так було і намагатися зрозуміти всі чинники.

Джерело: TokFM

Переклала: Олеся ІСАЮК

Ігор Калинець: «Для мене поезія мала бути загадкою, яку слід відгадати, розшифрувати"

Іноді мене запитують, чи я шкодую, що моє життя так склалося. Мені здається, що ні. Не мало б воно тоді смислу, якби я не перейшов через те все, якби не було тих 60-х, ув’язнення у 70-ті, того піднесення національного — всі ті події допомогли мені відчути, що я щось значу, що я щось зробив, що я комусь потрібен власне таким, яким я є в даний момент. Мені здається, що то і є сенс мого життя.

Петро Франко. Таємниці життя і смерті

28 червня 1890 року народився наймолодший із трьох синів Івана Франка – Петро. В історію визвольної боротьби він увійшов як один із засновників української скаутської організації "Пласт", хоробрий старшина Легіону Українських січових стрільців, командант летунського відділу Української Галицької армії. Для сталінського ж режиму він став небезпечним ворогом народу, якого ліквідували, ймовірно, у перші дні німецько-радянської війни.

Напади Бурундая та їхні наслідки. Уривок із книги "Король Руси Данило Романович" Даріуша Домбровського

Данило Романович, перший король Руси, – одна з головних постатей історії України. Подолавши численних внутрішніх та зовнішніх ворогів, Данило утвердився як один із найвпливовіших володарів Центрально-Східної Європи. Книжка Даріуша Домбровського – найповніша сьогодні біографія Данила Романовича. Ґрунтуючись на багатьох джерелах, автор не лише докладно реконструює життєвий шлях цього видатного державця, а й переконливо вписує його постать у європейський політичний ландшафт.

Суд над дітьми. Ольга Попадин – про молодь ОУН, два арешти і розстріл друзів

17-річна гімназистка зі Львова Ольга Попадин була однією з підсудних на "Процесі 59-ти". Енкаведисти не робили жодних пільг неповнолітнім — лупцювали, знущалися. Про це пані Ольга розповідала в інтерв'ю "Локальній історії". З її спогадів, показова розправа обернулася на протест — молоді арештанти під час суду заманіфестували несприйняття окупаційної влади, а оголошення вироку зустріли виконанням українського гімну.