Спецпроект

МАЙЖЕ ПОЛОВИНА УКРАЇНЦІВ ХОЧЕ НАЗАД В СРСР

47% українців хотіли би збереження Радянського Союзу, а 51% знову вибрав би Незалежність. Про це свідчать результати опитування, проведеного компанією Research&Branding Group з 1 по 9 березня 2011 року.

Так, якби сьогодні відбулися референдуми про збереження СРСР і про підтримку Акту проголошення Незалежності України, то 47% українців підтримали б збереження Радянського Союзу.

51% українців проголосував би за Незалежність України.

Останній день СРСР (ВІДЕО)

У регіональному розрізі прихильників збереження СРСР більше серед жителів Південного Сходу (61%) і людей старшого покоління (60%), а прихильники Незалежності переважають серед жителів Західної України (82%) і молоді (59%).

На сьогоднішній день в особистому сприйнятті розпаду Радянського Союзу українці розділилися на тих, хто вважає цю подію "закономірним фіналом комуністичної імперії" (44%), і тих, для кого зникнення СРСР - "найбільша геополітична катастрофа ХХ століття" (43%).

Росіяни ображені за розпад СРСР, але вдячні за демократію - опитування

Думки українців розділилися щодо того, чи можна було уникнути розпаду СРСР:

46% опитаних вважають, що крах СРСР був спровокований і його можна було уникнути, тоді як на думку 43% жителів України вважають, що припинення існування СРСР було неминучим і обумовлене історичними, політичними та економічними чинниками.

Більше половини жителів України (54%) згодні з тим, що було б краще, якби СРСР все ж був збережений, а кожен третій (33%) дотримується протилежної думки.

Союз дивиться на тебе

Незалежно від регіону проживання та віку, більшість українців (70%) згодні з твердженням, що головна відмінність радянського минулого від нинішнього часу в тому, що в Радянському Союзі була об'єднавча ідея, спільна для всіх мета, а зараз цього немає.

Опитування проводилося методом особистого інтерв'ю в 24-х областях України і АР Крим.

Було опитано 2075 осіб. Очікувана середня похибка вибірки складає +/-2,2%.

Протягом останніх кількох років Research&Branding Group співпрацювала з Партією регіонів, а уряд Азарова обгрунтовував свої дії, посилаючись на соціологічні дані цієї компанії.

Як СБ ОУН викрила цінного агента мдб урср у своїх лавах

"Бистра" призначила Ярославу Морозу зустріч на 30 червня в селі Модричі Дрогобицького району, де мала передати йому пошту та усні вказівки. На місце зустрічі він прямував у супроводі "Ворона" і чотирьох повстанців, які забезпечували охорону і перехід кордону. Вранці в селі група потрапила в засідку і вступила в бій. Мороз дістав важкі поранення в ногу й живіт і в такому стані був захоплений. Працівникові Дрогобицького управління мдб, який перший підоспів до нього, заявив, що він є представником Центрального Проводу ОУН, попросив зберегти йому життя і залишити сам факт взяття його в полон у таємниці.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.