У Здолбунові після Бандери розбили меморіал радянському партизану. ФОТО

У місті Здолбунів (Рівненська область) біля відділку залізничної міліції на Привокзальній площі невідомими особами було розбито лице на пам’ятнику Миколі Приходьку – радянському партизану, Герою Радянського Союзу, уродженцю Здолбунова.

Про пошкоджений пам’ятник повідомили місцеві жителі. За їхніми словами, ще 8 березня пам’ятник був цілим, а 13 березня вони помітили його пошкодження, повідомляє Zdolbuniv.com.

Як відомо, 7 березня у місті було розбито меморіальну дошку Степану Бандері.

 Фото: zdolbuniv.com

"Руйнувати вночі, по злодійськи, не красить ні одну, ні іншу сторони. Так чинять боягузи, - пише один із коментаторів цієї новини. - А стосовно “це наша історія”, то в період війни одна з площ нашого міста, яка зараз зветься “Базарна”, носила назву “площа імені Адольфа Гітлера”. То, може, так варто було лишити, це ж наша історія? Наша, чи наших окупантів? Як на мене, то окупантів. Коричневих, а потім червоних окупантів.

Але це нікому не дає права порушувати закон. Через 10, 20, 50 років люди вийдуть і серед білого дня знесуть ті памятники, які на їхню думку не потрібні. Бо вони це розумітимуть. Бо до цього дійде їхня свідомість. А розбитим пам'ятником Приходьку їхня свідомість, якщо зміниться, то в гіршу сторону".

Як відомо, 15 лютого цього року більше 10 прихильників партії "Свобода" на чолі з нардепом Ігорем Мірошниченком зруйнували в Охтирці пам’ятник Володимиру Леніну.

Пізніше, 6-7 березня невідомі особи завдали пошкоджень та руйнувань меморіалам героям національно-визвольних змагань Бандері та Шухевичу.

Пізніше доктор історичних наук Георгій Касьянов нагадав, що руйнування пам'ятників без рішення органів місцевого самоврядування є вандалізмом, і звернув увагу на те, що тема історії часто використовується для того, щоб відвернути увагу суспільства від соціально-політичних питань.

Всю хроніку плюндрування пам'ятників в Україні дивіться за темою "Вандалізм"

Китаїв: за 10 кілометрів від Хрещатика дивом збереглося місто часів Русі

На півдні Києва збереглося місто часів князя Володимира: майже 400 курганів, пів кілометра валів, головний в'їзд, давні дороги і велике поселення, де тисячу років тому вирувало життя. Це - Китаїв, пам’ятка археології національного значення. У центрі Києва оборонні вали давньоруського міста майже повністю поглинула забудова. А всього за десять кілометрів від Хрещатика їх досі можна побачити. Це місце пережило князів, монгольську навалу, імперії, революції та радянську владу. Але чи переживе Китаїв сучасний Київ?

Сусід із сьомої квартири. Справа киянина Венедикта Баранова: як бідність, страх і буденний антисемітизм робили катів зі "звичайних радянських людей"

На початку жовтня 1941-го до будинку №30 на Межигірській вулиці під'їхала підвода. Поліцай із нагайкою запитав, "де тут живуть жиди". Баранов, який стояв біля воріт, одразу повів його на п'ятий поверх, до квартири номер 17. Там залишалася хвора паралізована жінка-єврейка Рахіль Самойовська. Баранов зніс стару з п'ятого поверху і кинув на підводу. У цей час його дружина Анна стягнула з її ніг фетрові боти. Підвода рушила в бік Верхнього і Нижнього Валів.

Світозар Драгоманов. Боротьба за добре ім’я батька під прискіпливим стеженням НКВС

Стеження тривали упродовж трьох років і завершилися викликом на початку 1938 року до управління нквс. Але найбільші побоювання Світозара Драгоманова не справдилися. Його не заарештували. В обмін на свободу запропонували стати секретним співробітником. Під диктовку чекістів одразу ж змусили написати підписку. Але агент "Відданий" виявився не настільки відданим, як того хотіли чекісти.

На Афоні були врятовані 200 старовинних книжок з українського козацького скиту Чорний Вир: Сергій Шумило отримав рідкісну можливість їх дослідити

"Колись ці примірники Острозької Біблії були частиною бібліотеки українського козацького скиту Чорний Вир, який за допомогою ченців пощастило виявити на Афоні. Цей скит вже давно, на жаль, стоїть пусткою, покинутий людьми. Проте його бібліотека зберіглася. Вона складається приблизно з 200 українських стародруків XVI — XVIII століть".