ЗНОСИТИ ПАМ'ЯТНИКИ БЕЗ РІШЕННЯ МІСЦЕВОЇ РАДИ - ВАНДАЛІЗМ

Пам'ятники Леніну дуже схожі на пам'ятники Бандері і навпаки. Це пам'ятники революціонерам, і вигляд у них однаковий. Для консенсусу можна робити пам'ятники із різьбою замість голови - і просто регулярно міняти голови місцями.

Про це в інтерв'ю Цензор.net заявив доктор історичних наук, завідувач відділу новітньої історії Інституту історії України НАНУ, професор Могилянки Георгій Касьянов.

"Припустимо, по понеділках, середах і п'ятницях нехай там буде голова Леніна, а по вівторках, четвергах і суботах нехай буде голова Бандери, а в неділю нехай голови відпочивають, - сказав історик. - А якщо серйозно, то знищення пам'ятників несе в собі риси релігійного конфлікту, оскільки і для націоналістів, і для комуністів їхні вожді - це сакральні символи".

За словами Касьянова, нинішній спалах "війни пам'ятників" в Україні нагадує іконоборство часів релігійних воєн.

Також професор зазначив, що у "Свободи" і Компартії спосіб дій і мислення однаковий: "Ідеологічно комунізм і націоналізм дуже близькі. Обидва вважають рушійною силою історії конфлікт. Тільки в одному випадку рушійна сила історії - конфлікт класів, а в іншому - конфлікт між націями".

Історик нагадав, що для того, щоб знести пам'ятник, потрібне рішення місцевої ради.

"В кінці 1990-х по Україні залишалося близько 3 тисяч пам'ятників Леніну, - зазначив Касьянов. - Хто вирішує, чия фігура повинна (чи не повинна) оживляти пейзаж? Якщо таке рішення приймає орган місцевого самоврядування - це легітимне рішення, і пам'ятник можна зносити".

За словами науковця, пам'ятники радянського минулого переважно не є шедеврами мистецтва, але практикований останнім часом спосіб їх усунення - вандалізм, до того ж демонстративний.

"Останній епізод в Охтирці Сумської області носив відверто хуліганський і провокаційний характер, - сказав Касьянов. - Пам'ятник, звичайно, огидний, і його слід було демонтувати. Але і дії тих, хто його ламав, теж паскудство, низькопробний скандал з великою часткою самореклами "Свободи".

Також історик звернув увагу на те, що теми мови та історії часто використовуються з метою відвернути суспільну увагу від інших питань: "Коли виникає якесь напруження в соціально небезпечних сферах - зростають ціни, назріває соціальне невдоволення, приймаються непопулярні закони тощо - раптом виникає тема мови і тема історії".

Як відомо, 15 лютого цього року більше 10 прихильників партії "Свобода" на чолі з нардепом Ігорем Мірошниченком зруйнували в Охтирці пам’ятник Володимиру Леніну.

Пізніше, 6-7 березня невідомі особи завдали пошкоджень та руйнувань меморіалам героям національно-визвольних змагань Бандері та Шухевичу.

Всю хроніку плюндрування пам'ятників в Україні дивіться за темою "Вандалізм"

Країна Газарія. Коли Чорне море було італійським

Найдавнішою європейською картою, дату виготовлення якої ми знаємо достеменно, вважають портолан П'єтро Весконті 1311 року. І на ньому, разом з рідною для картографа Італією, зображена й Україна – точніше північне узбережжя Чорного моря із Кримом.

"Бруд війни. Солдати на полі бою у Другій світовій". Уривок із книжки Мері Луїзи Робертс

Американська історикиня Мері Луїза Робертс пропонує інший погляд на Другу світову, зосереджуючись не на описі стратегій і битв, а на "соматичній історії" фронту — історії людського тіла. На основі мемуарів та свідчень учасників боїв у Нормандії, Апеннінах та Арденнах вона простежила, як тіло солдата водночас ставало і головним інструментом війни, і її найвразливішою жертвою.

Кіндрат Полуведько. Арешт у Харкові як відлуння гучного вбивства у Роттердамі

Після кількох бесід із чекістами Афанасій Іващенко став агентом на псевдо "Вчитель" і погодився ввести свого "товариша по партії" Павла Полуведька в коло керівних діячів закордонного центру УПСР у Празі. Для виведення за кордон їм придумали відповідну "легенду". Оскільки слідство за справою Кіндрата Полуведька завершилося і йому "світило" так само 5 років заслання у віддалених регіонах срср, перед друзями й колегами наочно продемонстрували сцену його відправлення до місця відбування покарання.

Пужники. У пошуках правди

Села Пужники, що на Тернопільщині, ви не знайдете на карті України. І проблема не в тому, що топографи забули про нього, чи воно занадто маленьке, щоб бути нанесеним. Його більше не існує, як і багато сіл, що зникли під час та після Другої світової війни. Однак минулого року село знову "з'явилося", щоправда, на шпальтах польських та українських видань. Що сталося у Пужниках у 1945-му? Який стосунок мають до цього УПА, "істрєбітєльні батальйони" та НКВД? Та, зрештою, коли воно перестало існувати?