Спецпроект

Правляча партія Польщі відмовилася від слова "геноцид" у резолюції Сейму

Комісія Сейму (нижня палата парламенту Польщі) в середу розглянула шість проектів резолюції щодо 70-річчя Волинської трагедії. Тільки в одному проекті - від правлячої партії - немає слова "геноцид".

Про це повідомляє tvn24.

Терміну "геноцид" не вжито у проекті резолюції, підготовленому депутатами урядової партії "Громадянська Платформа". В усіх інших проектах - в тому числі і в союзника ГП по урядовій коаліції, Польської селянської партії - цей термін присутній.

Комісія вирішила працювати над остаточним виробленням резолюції далі, взявши до уваги всі проекти.

"Нам не ухилитися від факту, що резолюція Сейму - це фактор політичний, навіть якщо стосується історії, - пояснив депутат від ГП Роберт Тишкєвіч, який відрадив свою партію вживати термін "геноцид". - І так його сприйматимуть наші українські партнери".

За словами Тишкєвіча, у проекті резолюції від Громадянської Платформи ідеться про "злочин", оскільки використання терміну "геноцид" буде сприйняте українською стороною як украй суперечливе.

Депутат додав, що позиція ГП щодо тексту резолюції пов'язана в тому числі із запланованим на листопад самітом Східного Партнерства [iніціатива ЄС щодо співпраці зі Східною Європою - ІП] у Вільнюсі, де "вирішуватиметься європейський вибір України".

Присутні на засіданні експерти Інституту національної пам'яті Польщі заявили, що їхнім завданням є переконати депутатів у тому, щоб проекти резолюції "чітко вказували на виконавців волинського злочину, якими були націоналісти з ОУН-УПА".

Голова ІНП Лукаш Камінський підкреслив, що на означення подій на Волині слід уникати означення "трагедія", тому що це є м'якішим замінником слова "геноцид". Однак досі немає жодного судового рішення, яке би визнавало події на Волині геноцидом, зазначають польські журналісти.

Інститут національної пам'яті Польщі оцінює жертви Волинської трагедії з польського боку приблизно у 100 тисяч людей. Не повідомляється, чи ІНП оцінює кількість жертв з українського боку.

Як відомо, два дні тому Сенат (верхня палата парламенту Польщі) підтримав проект резолюції, в якому Волинська трагедія визначається як "злочин, що мав характер етнічної чистки, яка відповідає ознакам геноциду"

У квітні 2013 року в Сеймі Польщі було зареєстровано проект резолюції про визнання ОУН, УПА й дивізію "Галичи"злочинними організаціями, які вчинили геноцид щодо польського населення Східних Кресів у 1939-1947 рр".

Пізніше Львівська облрада прийняла звернення щодо українсько-польських відносин в 30-40-х роках ХХ століття та 70-річчя Волинських подій, в якому засудила проект резолюції польського сейму.

У березні 2013 року своє звернення оприлюднила Українська греко-католицька церква, яка засудила масові убивства на Волині і закликала до примирення польського та українського народів. У квітні з закликами до взаємного прощення виступили римо-католики Волині.

Перед тим голова Римо-католицької церкви в Україні Мечислав Мокшицький повідомив, що виробити спільної позиції з УГКЦ не вдалося через те, що "запропонована греко-католиками формула "пробачаємо і просимо пробачення" є нонсенсом", а вибачатися треба тільки українцям.

На початку квітня 2013 року у Києві створено громадський комітет "Примирення між народами". Відомі релігійні та громадські діячі звернулися до українського та польського суспільства зі словами співчуття щодо взаємного протистояння часів Другої світової війни і важливості добросусідських відносин сьогодні.

У березні 2013 року голова ВР Володимир Рибак закликав голів Сенату та Сейму Польщі підтримати ініціативу щодо встановлення Дня пам’яті та примирення українців і поляків.

У червні 2011 року повідомлялося про плановане прийняття ВР і польським Сеймом спільної заяви щодо подій українсько-польського протистояння часів Другої світової. Заява досі не прийнята.

Волинська трагедія - обопільні етнічні чистки українського і польського населення, здійснені Українською Повстанською aрмією та польською Армією Крайовою за участю польських батальйонів шуцманшафту та радянських партизанів у 1943 році під час Другої світової війни на Волині.

Є частиною масштабного польсько-українського міжетнічного конфлікту 1940-х років. Існують різні версії подій на Волині, внаслідок яких загинули десятки тисяч поляків та тисячі українців. В Польщі існує доволі потужний правий "кресовий рух", який використовує події 1940-х для зображення українців як різунів і паліїв.

Керівник Інституту національної пам'яті Польщі в односторонньому порядку покладає провину за українсько-польський міжетнічний конфлікт 1940-х на українців, називаючи трагедію "різаниною" і "геноцидом".

Офіційно процес примирення розпочали у 2003 році президенти Кучма і Кваснєвський, у 2006-му його продовжили Ющенко і Качинський, відкривши у селі Павлокома пам'ятники замордованим українцям і полякам.

У червні 2011 року планувалося, що президенти Янукович і Коморовський спільно візьмуть участь у відкритті меморіальних комплексів у Волинській області (убитим полякам) та Люблінському воєводстві (убитим українцям). Цього досі не відбулося.

Дивіться також інші матеріали за темою "Волинська трагедія"

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Кривавий баланс. Скільки загинуло під час польсько-українського конфлікту?

Під час українсько-польської локальної війни на території Холмщини, Грубешівщини, Берестейщини, Полісся, Волині й Галичини з кінця 1942 до кінця 1944 рр. українці втратили 13–16 тисяч осіб убитими й до 20 тисяч біженцями, поляки 38–39 тисяч осіб убитими й 355 тисяч біженцями.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?