У Львові перепоховали 428 жертв політичних репресій

У Львові на Личаківському цвинтарі, на полі почесних поховань № 76, перепоховали 428 жертв політичних репресій – в’язнів Пересильної тюрми № 25.

Про це повідомляє пресслужба Львівської ОДА.

 
ФОТО: Львівської ОДА

У співпраці з меморіальним музеєм "Територія терору" фахівці комунального підприємства "Доля" упродовж 2017-2018 років провели ексгумацію останків 428 в'язнів Пересильної тюрми № 25.

Присутні вшанували пам'ять загиблих покладанням квітів та лампадок до місця поховання та виконали Державний Гімн України. Також відбулась громадська панахида.


Пересильна тюрма № 25 була створена у Львові восени 1944 року радянською окупаційною адміністрацією.

Це була одна з найбільших тюрем такого типу в УРСР. У роки німецької окупації на цій ділянці міста знаходилось "львівське ґето". На території тюрми були розташовані 21 барак, приміщення адміністрації, госпіталь.

Тюрма була огороджена цегляним і дерев'яним парканом заввишки 3 м. Основним призначенням був збір та відправка в'язнів "етапами" у виправно-трудові табори ГУЛАГу.

Осип Тюшка. 40 років поряд зі Степаном Бандерою

Він був одним із найближчих друзів Степана Бандери. Вони потоваришували ще під час навчання у Стрийській гімназії. Разом входили до керівних ланок у Пласті й ОУН, мали близькі ідейні переконання й погляди на національно-визвольних рух, одночасно відбували ув'язнення в гітлерівському концтаборі Заксенхаузен, спільно розбудовували структуру ОУН революційної після Другої світової війни і були об'єктами оперативних розробок кдб. Тільки роль і місце у тих чекістських планах і заходах для кожного відводилися різні.

Інтрига їхньої смерті

Убивство відомого політика, полководця, монарха та й просто непересічної постаті завжди оточено таємницею, інтригою, різноманітними більш чи менш вірогідними здогадами й домислами. Уже ці обставини викликають підвищену цікавість до подій, що за ними стоять. Тому тема політичних убивств, котрі з плином часу набувають статусу історичних – вигідне поле для авторів, котрі беруться за неї.

Віктор Петров. Людина, яка повернулася в холод

"Петров боїться арешту, висловлює думку про необхідність від'їзду з України". Із цього рапорту співробітника секретно-політичного відділу управління держбезпеки нквс урср Лифаря почалася епічна драма Віктора Петрова, відомого ще за літературними і науковими псевдонімами як В. Домонтович та Віктор Бер. Рапорт був підготовлений у лютому 1936-го. Окремі фрагменти з нього свідчать про те, що про В. Петрова вже збирали оперативним шляхом інформацію і знали, на чому можна зіграти.

Уривок із книжки "Таборові діти" Любов Загоровської

У книзі "Таборові діти" зібрано свідчення людей, які в дитячому віці зазнали репресій радянської каральної системи. Це розповіді тодішніх дітей про те, як їх під дулами автоматів забирали з дому, про досвід перебування в тюрмах, про важку дорогу на сибірські морози в товарних вагонах, про життя в бараках чи спецінтернатах, про виживання в нелюдських умовах заслання. Ці свідчення варто прочитати, щоб знати, як ставилася радянська влада до дітей, яких оголосила "ворогами народу".