Спецпроект

Софію Київську і "Биківнянські могили" передали Мінкульту (ОНОВЛЕНО)

Кабінет Міністрів України вирішив передати комплекс історичних споруд "Софія Київська", який є частиною Національного історико-архітектурного заповідника "Києво-Печерська Лавра", до сфери управління міністерства культури і туризму.

Про це повідомляє Урядовий портал.

Водночас міністерству фінансів доручено передати мінкульту відповідні бюджетні призначення на утримання і розвиток "Софії Київської".

Досі один з найвизначніших пам'ятників доби Київської Русі, який включено до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, перебував у сфері управління міністерства регіональної політики, будівництва і житлово-комунального господарства.

Передача "Софії Київської" в управління профільного міністерства, яке має належну науково-методичну базу і уповноважене представляти Україну у питаннях історико-культурної спадщини в міжнародних відносинах, має сприяти розвитку заповідника, проведенню науково-історичних досліджень і практично зміцнити заповідний статус  безцінної спадщини князівських часів.

Перед цим громадськість столиці і трудовий колектив Національного заповідника "Софія Київська" виступили проти передачі Софії міністерству культури

Раніше прем'єр-міністр України рішуче  висловився за те, щоб музеї і заповідники перебували в сфері управління профільного міністерства, яке повинно забезпечити їх збереження і розвиток.

Також повідомляється, що з метою ефективного розвитку Національного меморіального комплексу "Биківнянські могили", науково-методичного забезпечення історичних досліджень і музеєфікації меморіалу, уряд передав його в сферу управління Міністерства культури і туризму.

Нагадаємо, що досі "Биківнянські могили" перебували у відомстві Українського інституту національної пам'яті.

При передачі меморіалу уряд поставив перед мінкультом завдання розвинути туристичну інфраструктуру - щоб меморіал, який нагадує про злочини тоталітарного режиму, був доступний для більшої кількості відвідувачів.

Китаїв: за 10 кілометрів від Хрещатика дивом збереглося місто часів Русі

На півдні Києва збереглося місто часів князя Володимира: майже 400 курганів, пів кілометра валів, головний в'їзд, давні дороги і велике поселення, де тисячу років тому вирувало життя. Це - Китаїв, пам’ятка археології національного значення. У центрі Києва оборонні вали давньоруського міста майже повністю поглинула забудова. А всього за десять кілометрів від Хрещатика їх досі можна побачити. Це місце пережило князів, монгольську навалу, імперії, революції та радянську владу. Але чи переживе Китаїв сучасний Київ?

Сусід із сьомої квартири. Справа киянина Венедикта Баранова: як бідність, страх і буденний антисемітизм робили катів зі "звичайних радянських людей"

На початку жовтня 1941-го до будинку №30 на Межигірській вулиці під'їхала підвода. Поліцай із нагайкою запитав, "де тут живуть жиди". Баранов, який стояв біля воріт, одразу повів його на п'ятий поверх, до квартири номер 17. Там залишалася хвора паралізована жінка-єврейка Рахіль Самойовська. Баранов зніс стару з п'ятого поверху і кинув на підводу. У цей час його дружина Анна стягнула з її ніг фетрові боти. Підвода рушила в бік Верхнього і Нижнього Валів.

Світозар Драгоманов. Боротьба за добре ім’я батька під прискіпливим стеженням НКВС

Стеження тривали упродовж трьох років і завершилися викликом на початку 1938 року до управління нквс. Але найбільші побоювання Світозара Драгоманова не справдилися. Його не заарештували. В обмін на свободу запропонували стати секретним співробітником. Під диктовку чекістів одразу ж змусили написати підписку. Але агент "Відданий" виявився не настільки відданим, як того хотіли чекісти.

На Афоні були врятовані 200 старовинних книжок з українського козацького скиту Чорний Вир: Сергій Шумило отримав рідкісну можливість їх дослідити

"Колись ці примірники Острозької Біблії були частиною бібліотеки українського козацького скиту Чорний Вир, який за допомогою ченців пощастило виявити на Афоні. Цей скит вже давно, на жаль, стоїть пусткою, покинутий людьми. Проте його бібліотека зберіглася. Вона складається приблизно з 200 українських стародруків XVI — XVIII століть".