Спецпроект

Новий директор Лаври елегантно скорочує Прокаєву

Посаду заступника генерального директора Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника з міжнародної співпраці, яку наразі обіймає Влада Прокаєва, було скорочено.

Про це повідомляє УНІАН із посиланням на генерального директора Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника Любомира Михайлину.

"Штатним розписом, який затверджено щойно, посади заступника з міжнародних відносин немає", - повідомив він і додав, що Прокаєва попереджена про це і згідно з чинним законодавством продовжить працювати ще протягом двох місяців.

Водночас Михайлина запевнив, що відповідну посаду було скорочено саме через зміни у структурі роботи заповідника, а не для того, аби прибрати Прокаєву: "Я вивчив ту роботу, яку проводила очолювана нею структура, там є непогані напрацювання".

Крім того, планується дещо змінити формат роботи цього відділу і в подальшому він підпорядковуватиметься безпосередньо директору.

Також Михайлина повідомив, що відзначає покращання стосунків у колективі: "Я прихильник толерантних відносин. Про все можна домовитися, якщо говорити гарним тоном".

У свою чергу, Влада Прокаєва на запитання, чи хотіла би вона отримати іншу посаду в заповіднику, відповіла, що "час усе покаже".

Як відомо, після конфлікту керівництва заповідника та колективу директор Ліснича підписала накази про звільнення 4 своїх заступників і близько 20 співробітників заповідника.

Після звільнення її заступниця Прокаєва зізналася, що за посаду вона заплатила 50 тисяч доларів міністру культури Михайлу Кулиняку.

Сам міністр заперечив, що будь-коли брав хабарі, і заявив, що позиватися до Лісничої та Прокаєвої не збирається, так само, як і звільняти їх. При цьому Лісничій було оголошено догану.

Пізніше міністерство звільнило гендиректора заповідника Вікторію Лісничу. Замість неї керівником Лаврського заповідника було призначено колишнього директора Хотинської фортеці Любомира Михайлину.

Владу Прокаєву-Литовченко призначили на посаду на початку червня цього року. Ліснича була призначена гендиректором заповідника у січні цього року.

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер А. Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.