Спецпроект

В Росії ностальгують за піонерським галстуком

У Ярославському музеї-заповіднику відкрилася виставка "Дитинство в червоному галстуці".

Про це пише Российская газета

За визнанням автора і куратора виставки, завідувача історичним відділом музею Наталії Артем'євої, останнім часом в російському суспільстві помітно підвищився інтерес до радянської історії, і на зміну різко негативній оцінці піонерського руху прийшла своєрідна "ностальгія" по піонерському дитинству.

Крім того, у ярославського "піонерського дитинства" в кінці нинішнього жовтня - ювілей: 90 років тому, 28 листопада 1922 року, в Ярославлі відбулося засідання Бюро дитячих груп, де були підведені перші підсумки дитячого комуністичного руху піонерів. І саме ця дата вважається в регіоні днем ​​народження місцевої піонерії.

Експозиція склалася з предметів, що знаходилися в зібранні музею-заповідника, музею Дитячого морського центру імені адмірала Ушакова, конструкторського бюро "Мастерок", музею гімназії № 3 та приватних колекцій.

Наприклад, чотирикутний галстук, про який "пізні" піонери навіть не чули, представила на виставку ветеран піонерського руху Марія Кузьміна. Виявляється, перші піонери самі вирізали квадратні галстуки зі шматків кумачу, складали їх навпіл у вигляді трикутника і пов'язували на сорочки.

Більш звичні трикутники з'явилися пізніше, коли піонери поїхали по селах ліквідувати безграмотність і "вселяти сільській молоді нові революційні цінності". Через брак кумачу власні краватки піонери різали по діагоналі, і таким чином з одного галстуку виходили два - набагато більш раціональний варіант.

- На виставці представлена ​​атрибутика, символіка піонерського руху з моменту заснування і до часу його "розквіту" в 1950-1970-х роках минулого століття, - розповіла Наталя Артем'єва. - Все, що колись малося на піонерських кімнатах кожної школи, а також рідкісні фотографії, справжні плакати, книги, іграшки, значки, предмети побуту радянської епохи. Для дітей є кілька інтерактивних зон, де, сидячи за цією партою 1950-х років, можна дізнатися, що таке урок краснопису, погортати підручники, за якими навчалися мами, тата, бабусі й дідусі.

За словами організаторів виставки, вона розрахована на сімейне відвідування.

- Це привід старшому поколінню розповісти дітям і онукам про власну піонерської юності, про заняття в гуртках, про участь у грі "Зірниця" та про багато іншого, - продовжує Наталя Артем'єва. - І, звичайно, на час самим повернутися в дитинство.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.