Спецпроект

Польський депутат назвав катами українських церковних ієрархів, президентів, поета і німецьких єпископів

Коментуючи лист українських церковних ієрархів, колишніх президентів України, відомих українських інтелектуалів, депутат польського Сейму і співголова польсько-української парламентської групи Міхал Дворчик звинуватив його підписантів у оббріхуванні історії.

3 червня був опублікований лист до польської громадськості. "Убивство невинних людей не має виправдання", – пишуть  президенти України Леонід Кравчук і Віктор Ющенко, патріарх Філарет, архієпископ Святослав Шевчук та інші автори "листа покаяння і прощення до польського суспільства".

У цьому зверненні автори апелюють до відомого листу польських єпископів до німецьких єпископів у листопаді 1965 року: "Прощаємо і просимо про прощення".

Відповідаючи на питання Польського радіо Міхал Дворчик погодився, що під час Другої світової війни були такі моменти, коли польські збройні загони вбивали також українців, українське цивільне населення. Водноча підхід, сформульований в українському листі депутат називає "стовідсотковим відверненням пропорцій".

"Ми не можемо забувати, хто винуватець. Винуватцем були формації українських націоналістів, передусім УПА, але не тільки, які здійснили геноцид у відношенні до поляків на території Волині і південно-східних воєводств Другої Речі Посполитої" - стверджує депутат польського Сейму.

Польське радіо наводить слова Міхала Дворчика: "Перше що в листі впадає в очі – це різниця, порівняно з листом, до якого кожен з нас, силою обставин, звертається думками – польських єпископів німецьким єпископам. Тоді жертви звернулися до катів зі словами: "прощаємо і просимо прощення". Тут маємо діаметрально протилежну ситуацію, тобто кати починають визначенням: "прощаємо і просимо прощення".

Ми не можемо на це погодитися, тому що, на жаль, це вписується в нинішній український підхід до історії, зумовлений передусім внутрішніми потребами української держави. У ньому мовиться про геноцид на Волині – була Друга світова війна, була – як окреслює Український інститут національної пам’яті – друга польсько-українська війна, гинули поляки, гинули українці. Це оббріхування історії, це – неправда, ми абсолютно не повинні на це погоджуватися".

Повний текст листа українців до поляків опублікований тут

ІНШЕ ЗА ТЕМОЮ "Волинська трагедія":

Гордіїв вузол. Українська проблема в ІІ Республіці Польській

Геноцидні ігри. Текст Володимира В'ятровича

Історик Богдан Гудь: "Суперечки про геноцид на Волині вигідні Росії"

Історик Норман Дейвіс: "Іде вибірковість: поляки - жертви геноциду, а інші - ні"

Депутат Сейму Мирон Сич: "Зараз не 1943-ій, ми заслужили примирення"

Історія у політиці. Навіщо польським депутатам "геноцид" на Волині

"Терору не цуралися й поляки" - екс-президент Польщі

УПА і АК: не треба їх ані звеличувати, ані паплюжити

Волинська трагедія: пошук між польською та українською правдами

Примирення по-польськи: УПА - злочинці, АК - герої

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.