Спецпроект

Музей Майдану шукає артефакти

Національний музей Революції гідності закликає учасників трьох революцій передавати до його фондів предмети і свідчення про ці події.

Про це йдеться на офіційній сторінці  самого Музею.

 Предмети з колекції Національного музею Революції Гідності. Фото: maidanmuseum.org

Музей буде вдячний за передані у фонди матеріальні та нематеріальні свідчення про ці події. Цікавлять предмети й усні згадки щодо Революції гідності, Помаранчевої революції, Революції на граніті й інших протестних акцій, боротьби за права людини, волю народу та незалежність України, зокрема:

– особисті речі героїв Небесної сотні;

– особисті речі та предмети самозахисту протестувальників;

– засоби озброєння та речі з побуту силовиків;

– артефакти протестного мистецтва, тематичний живопис;

– предмети й матеріали для надання медичної допомоги;

– елементи барикад;

– фотографії та відео подій на Майдані;

– агітаційні матеріали та символіка (прапори, хоругви, плакати тощо);

– персональні історії, живі свідчення, пов’язані з подіями на Майдані;

– артефакти з важливих осередків протесту (Будинку профспілок, Українського дому, міської ради, Жовтневого палацу, готелю "Україна", Михайлівського золотоверхого собору, шпиталів тощо).

Музейники відзначають, що вірять, що синергія ідеалів, цінностей і дій української громадськості разом із професіоналізмом та відданістю державних мужів ідеалам Свободи й Честі стане рушійною силою у розбудові Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні – Музею Революції Гідності й належному вшануванні героїв Небесної сотні та всіх учасників революції.

Контакт: maidanmuseum@gmail.com або за тел.: +38 093 503 7288, +38 099 717 5995, +38 067 508 26 39.

Нагадуємо, що у лютому визначились, як виглядатиме Меморіал Героїв Небесної Сотні.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.