У Польщі досі не можуть поділити штучний пеніс 250-літньої давнини

Три роки тому в старому туалеті в центрі Гданська знайшли унікальну пам’ятку старовини — штучний член, якому понад 250 років. Ідеально збережений об’єкт став відомий на цілий світ, однак він зник так само швидко, як і знайшовся. Попри запевнення музейників, його немає не жодній експозиції. А Археологічний музей у Гданську не хоче відповідати, що з ним зараз.

Про це пише у своєму розслідуванні "Wyborcza. Trojmiasto".   

Археологічний музей Гданська обіцяв виставити фалоімітатор як експонат для туристів. Але досі артефакт не можна побачити в жодному музеєві, не було жодної його презентації, а сам Гданський музей утримується від коментарів.

Еротичний артефакт знайшли три роки тому майже в самому центрі Гданська  у розкопках при Підвалі Предміським, де тепер будують готель. Предемет зберігався в старому туалеті, що, на думку науковців, створило ідеальні умови для збереження натуральних матеріалів, з яких він зроблений.

Артефакт виконаний із тваринної шкіри, заповнений волоссям, а кінцівку увінчує твердий дерев’яний держак. Його датують серединою XVIII ст.

  Фото: Воєводське управління охорони пам’яток у Гданську

Речник воєводського зберігача пам’яток давнини Марчин Тимінський тоді стверджував, що штучний пеніс "найімовірніше, загубила особа, яка ним користувалася".

У ті часи еротичні іграшки були річчю коштовною, яку могли дозволити собі тільки найзаможніші верстви суспільства. Разом із фалосом археологи викопали також шпаги, з чого випливає, що туалет розташовувався при школі фехтування.

"Досі ця пам’ятка старовини перебуває на реставрації. Юридичний статус об’єкта не врегульований, тож Археологічний музей не може ним розпоряджатися. Предмет знайшли за допомогою приватної археологічної фірми. Ми готові до прийняття, якщо археолог виконає всі формальні вимоги",  говорить Ольга Круковська, відповідальна за зв’язки зі ЗМІ у гданському Археологічному музеєві.

На всі запитання в музеї відповідають фразами на кшталт "роботи складні і ще тривають", "пам’ятка мусить полежати" і "немає сенсу продовжувати".

"Формально під час передачі старожитностей інвентаризатор готує звітні документи від археолога і далі офіційно передає об’єкт у розпорядження конкретному музеєві. Інструкції передабчають на це три роки від моменту закінчення археологічних робіт, а цей термін ще не минув" пояснює речник Воєводського управління охорони пам’яток у Гданську Марчин Тимінський.

 Фото: Воєводське управління охорони пам’яток у Гданську

Іншої думки дотримується власник археологічної фірми Матеуш Янчинський:

"Дослідження археологічні закінчилися ще на початку того року і з того моменту нараховується три роки. До того часу археологічний музей не відгукувався до мене щодо питання передачі пам’ятки, і це ще дискусійне питання, чи об’єкт потрапив власне до Археологічного музею Гданська".

"Щоб він був так довго на реставрації, то це смішно. Це ж не вівтар Віта Ствоша, на яким роботи мають тривати кілька років, — говорить власник одної з реставраційних фірм, який хотів залишитися анонімним. — У випадку зі шматком шкіри й волосся немає потреби в спеціальних досілджень, ані в ускладнених реставраційних процесах. Коли об’єкт потрапляє в реставраційну майстерню, найперше роблять фотодокументування, потім опис, тобто з чого зроблений предмет. У випадку зі шкірою — достатньо дослідження під мікроскопом. Для фахівця це роботи максимум на кілька тижнів".

Жодна з інституцій, з якими контактувала "Wyborcza. Trojmiasto", не змогла відповісти, коли знахідка потрапить на експозицію і чи взагалі зможуть її побачити відвідувачі музею.

Як повідомлялося, американські вчені відтворили карту, яка стала натхненням для мореплавця Христофора Колумба здійснити подорож чеез Атлантику. 

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.