Сьогодні вчергове піднялася тема навколо перепоховання бійців дивізії «Галичина» 28 липня цього року. Виявилося, що у багатьох, навіть притомних дописувачів, розуміння цієї ситуації – на рівні вуличного обговорення. Тому вирішив поділитися власними думками.

Цього року виповнюється 80 років Карпатської України. Так-так, цього, бо Карпатська Україна не була "одноденною державою", як люблять повторювати (думаючи, що українці повірять) деякі пропагандисти. Перший автономний уряд Карпатської України затверджений 13 жовтня 1938 року.

В одній зі своїх статей я розглянув відверту фальсифікацію поляками історії дивізії військ СС "Галичина". Пройшов рік, а проблема залишилась на тому ж рівні, що й була. Міністр закордонних справ Польщі Вітольд Ващиковський в ефірі одного з польських телеканалів виступив з черговою порцією ворожих заяв стосовно України.

Ця хоробра дівчина-патріот не тільки вміла воювати друкованим словом, але за потреби без вагання вживала зброю. Марія гідна пошани й наслідування нинішним поколінням молоді.

14 і 16 травня 1941 р. ЦК ВКП (б) і Рада Народних Комісарів СРСР ухвалили політичні рішення щодо депортації мешканців з Литви, Латвії, Естонії, Західної України, Західної Білорусі і Молдови. Усього тоді було депортовано 95 тисяч осіб.

"Відповідаючи на питання, кого "зрадила" Українська Повстанська Армія, ми упираємося у питання: а хто такі більшовики? І чому УПА з ними воювала? І що робити із пам'яттю про те, як СРСР був союзником нацистської Німеччини? (рос).

Одну з легенд про мак обробив Михайло Стельмах: "…Ординці воїна скришили, на землю впало тіло біле і, наче зерно, проросло, а влітку маком зацвіло…" Як з’ясувалося потім, ми потрапили в якесь неймовірне сплетіння архетипів. Мак має снодійні властивості. Сон – це смерть. Смерть – це забуття. І так символ забуття перетворився на символ пам’яті.

Ми категорично вимагаємо, щоб ці події засудила польська держава, яка здійснила злочин проти своїх власних громадян–українців. Але найбільше ми вимагаємо, щоб засудження депортацій відбулося зі сторони Української держави.

Чесний порахунок з минулим, визнання його непривабливих або й зовсім ганебних сторінок ще чекає на нашу інтелігенцію та все суспільство. Але ми не можемо цього зробити в рамках російської чи будь-якої іншої накинутої ззовні парадигми.

У польсько-українському діалозі навколо минулого нема ані повноти знання про минуле, ані бажання її набути, ані здатності вибачати. Без цього чесний діалог і далі неможливий. До таких висновків приходиш, споглядаючи польські дискусії навколо смерті Зиґмунта Баумана та теракту в Гуті Пеняцькій.

Вона казала, що бачить своїм обов'язком передати цю пам'ять молодому поколінню німців, які дуже мало знають про ту страшну війну та Голокост. Ліло знає, в які німецькі школи вона піде з розповідями про свого батька (рос.)

Що саме порушив Радянський Союз, коли перетнув кордон із Польщею? Чи підпадають дії СРСР під визначення агресії? Який був план СРСР щодо Польщі? Відповіді про "визвольний похід" Червоної армії 1939-го.

Одним з тисяч представників української інтелігенції, розстріляним влітку 1941 року, вже під час німецько-радянської війни, був Антон Дроб'язко - суддя, правознавець, редактор словників тощо. Він не приховував критичного ставлення до радянської влади. І шансів вижити у нього не було.

Комуністична окупація виявилася напрочуд успішною: колаборація набула нечуваних масштабів, а по собі радянські часи залишили позитивну історичну пам’ять у занадто значної частини населення. Прийшов час сказати собі та своїм дітям просту правду: ми жили у лайні й кровищі.

Україна не має майбутнього без Європи, але й Європа не має майбутнього без України. Упродовж століть історія України розкривала поворотні моменти в історії Європи. Схоже, сьогодні це все ще так. І куди саме поверне хід історії, поки що залежить і від європейців.

З нашого села (а воно було повністю татарське) в 1941 році пішли воювати з німцями 125 людей, а повернулися - 27. Мої старші брати теж загинули на фронті... (рос)

Під час Другої світової війни руйнівниками європейських міст були війська противника. І лише Київ – єдине місто, яке постраждало від своїх захисників. Його руйнував перехресний вогонь двох диктаторських режимів.

Тільки-но вони сіли навколо столу, тут як загуде, потім тріск у сінях, а потім вибух на городі — то розірвався снаряд. Вибігли в сіни — а там дірки в стінах: снаряд пролетів наскрізь.

Як могло статися, щоб такі антагоністи, як Росія і Євросоюз, виявилися фактично одностайними щодо оцінки ОУН і УПА? Відповідь на це питання слід шукати безпосередньо в Україні.

Протягом трьох років його катували у Бутирці, бо він був охоронцем Гітлера. Потім були виправні роботи. Водночас із юридичного погляду суть його провини незрозуміла. Він справді не вчиняв жодних злочинів і не був навіть членом нацистської партії, хоча був членом СС.