Хто руйнував Київ у період Другої світової?

Під час Другої світової війни руйнівниками європейських міст були війська противника. І лише Київ – єдине місто, яке постраждало від своїх захисників. Його руйнував перехресний вогонь двох диктаторських режимів.

Столиця України входить до списку тих європейських міст, архітектурне обличчя котрих зазнало разючого удару в період Другої світової війни.

Найбільші культурні і промислові центри Європейського континенту нищили у різний спосіб.

Одні стали жертвами бомбардувань з повітря, як то Дрезден чи Роттердам. Інші постраждали від навмисно спланованих акцій, коли висаджували в повітря весь історичний центр (така доля спіткала Варшаву).

Але в усіх цих випадках руйнівниками були війська армії противника. І лише Київ – єдине європейське місто, яке постраждало від своїх захисників.

Радянська історіографія, звичайно ж, стверджувала, що центр міста був спалений військами вермахту після їхнього вступу до Києва 19 вересня 1941-го року.

Але офіційні архівні документи спростовують це і свідчать, що влітку 1941 року був створений штаб оборони Києва під керівництвом якого і відбувалося масштабне мінування промислових підприємств, урядових і житлових будинків.

Збереглася копія довідки начальника інженерної служби штабу оборони майора Чукарєва, де повідомляється, що "мінування проводилося силами взводу армійського інженерного батальйону і все здійснювалося в тісному контакті з міським комітетом партії.

Мінні поля створювалися в середині міста, на кладовищах, заводських дворах, площах, у парках і садах. Секретар міському партії Шамрило координував ці дії, а також брав участь у формуванні підпільних і диверсійних груп".

Радянські мінери перетворили центр Києва у руїни

Радянське командування логічно припустило, що після взяття Києва німці займатимуть кращі з помешкань і розпорядилося замінувати майже всі споруди в центрі міста.

Розрахунок виправдався на всі сто. Зайшовши у місто 19 вересня 1941-го року, німці дійсно розташувалися у найвишуканіших будинках на Хрещатику, Прорізній, Інститутській та Пушкінській.

А вже 24 вересня 1941-го року пролунав перший потужний вибух, який розколов навпіл великий чотириповерховий будинок з мансардами і вежами, споруджений 1903-го року за проектом архітектора Городецького.

Ця монументальна споруда за своїми пропорціями і якістю виконання не поступалася кращим зразкам архітектури європейських столиць.

Слідом за цим у повітря злетіли споруди поштамту, Радіотеатру, "Гранд-готелю", біржі, кількох особняків, серед яких зведений у мавританському стилі унікальної краси будинок Зайцева, і розкішна будівля найбільшого цирку в Європі – цирку Крутикова.

Страшної сили вибух зруйнував найпрестижніший житловий будинок Києва – так званий дім Ґінзбурга. Це був перший київський хмарочос – 12-поверхова споруда на 90 квартир і 500 кімнат.

Потужні вибухи спричинили великі пожежі, які тривали у центрі міста від 24 по 29 вересня і понищили майже всю забудову Хрещатика, наполовину вулиці Прорізної, Городецького і частково Лютеранської, Інститутської, Заньковецької та Грушевського.

Такими чином, центр міста перетворився у суцільне згарище з руїнами будівель, які до цього представляли в архітектурному лику Києва кращі зразки модерну, неоренесансу, класицизму і необароко-рококо.

Загалом восени 1941-го року вибухами та пожежами було знищено 324 споруди, під руїнами яких загинуло кілька сот нацистів. Через неспроможність зупинити вибухи та ліквідувати пожежі, окупаційна влада розпочала масові розстріли киян-заручників.

Першими жертвами стали євреї міста. Тридцять п'ять тисяч з яких розстріляли вже 29-30 вересня у Бабиному Яру. Сотні киян страчували після кожного випадку підпалу або диверсії підпільників.

Тож за смерть кількох сотень окупантів червоні командири розрахувалися десятками тисяч життів співвітчизників, при цьому перетворивши в руїни одне з найкрасивіших міст Європи.

Успенський собор Лаври знищили радянські підпільники

Трагедію, яка стала апофеозом терористичної діяльності радянських мінерів, офіційна історіографія також тривалий час списувала на гітлерівців.

Йдеться про знищення унікальної пам'ятки українського зодчества 11-18 ст., головний храм Києво-Печерської Лаври – собор Успіння Пресвятої Богородиці.

Це була українська святиня світового культурного значення, під руїнами котрої загинуло безліч безцінних мистецьких скарбів.

Потужним вибухом також було повністю знищено пантеон найбільших достойників української землі – київських князів, митрополитів та архімандритів, похованих в соборі.

 Композиційним стрижнем інтер'єру Успенського собору був надгробок князя Костянтина Острозького - яскравий скульптурний вияв сарматської ідеології другої половини XVI століття, виконаний у ренесансному дусі. Тепер могила переможця битви під Оршею лежить під відновленим у 2000 році собором

Впродовж останніх років вийшло чимало публікацій зі свідченнями очевидців та архівними документами, які однозначно стверджують, що знищення Успенського собору – це справа рук радянських підпільників та агентів НКВС.

Робилося це з метою вбивства президента Словаччини Тісо та високопосадовців окупаційної влади. Перебуваючи у Києві 1941-го року Тіссо мав оглянути Печерську Лавру.

Урочисті відвідини відбулися 3 листопада. Але щось не склалося у розрахунках червоних саперів і потужний вибух стався на мить пізніше, коли президент маріонеткової країни з почтом німецьких та словацьких офіцерів полишили територію монастиря.

Руйнування Успенського собору стало найбільшою втратою Києва від рук радянських мінерів. [науковий співробітник відділу історії Лаври Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника Євген Кабанець вважає, що вибух здійснили німці - ІП]

Німецькі війська також нищили древнє місто. Але це почалося вже 1943 року, коли відступаючи, нацисти приступили до масового руйнування промислових та культурних об'єктів на окупованих територіях.

І цілком можливо, що якби восени 1941-го року радянські підпільники не висадили у повітря Хрещатик та прилеглі до нього вулиці, то їхню справу зробили б німці 1943-го.

Але це припущення. Реальна історія свідчить про інше – Київ у період Другої світової війни був зруйнований під перехресним вогнем двох диктаторських режимів.

Однаково страшних і однаково ненависних до України.

Дивіться також:

Битва за Київ і битва за Дніпро. Як це було. ФОТО

Київ осені 1941 року. КОЛЬОРОВІ ФОТО

"Це не німці нищили Київ, а наші дурники". Зі щоденників Довженка

Німецька хроніка вибухів на Хрещатику осені 1941 року. ВІДЕО

Спогади київського мера 1942-43 років

Київ під час війни і зараз. Міжчасові колажі. ФОТО

Марина Траттнер: З днем народження, Ваше Величносте!

17 червня - день народження шведського короля Карла ХІІ - великого друга і протектора України. В Швеції його формально не прийнято любити. Тому, що він воював, і після його правління та завершення Великої Північної війни, Швеція втратила значну кількість територій. Він витрачав багато коштів на війну. В Швеції його день народження святкують деякі представники «правих радикальних сил».

Уляна Стельмашова : Чекісти знали про нього все, а українці майже нічого: уперше видана цілісна біографія Івана Вовчука – заступника Бандери

Іван Вовчук був одним з найвпливовіших членів ОУН в Україні та в США. Це постать, яка не вкладається у «шаблони»: займав одні з найвищих посад в ОУН, хоча і був родом зі Сходу України. Це заступник Степана Бандери, який отримав найвищу нагороду Держави Ізраїль – «Праведник народів світу». Він врятував єврейську сім’ю, ризикуючи власним життям: німці за таке розстрілювали на місці.

Геннадій Іванущенко: Замість квітів на могилу Любомира Наконечного

Пішов з життя Любомир Наконечний. Син зв'язкової УПА, яка відсиділа немалий термін в совєтських концтаборах. Його обраниця виявилася працівницею КГБ, яка виконувала завдання. Його не відправили на заслання, просто запроторили до психлікарні. Постійно кололи якісь препарати. Такі, що голова йшла обертом і не міг підвестися з ліжка. Вбивали волю… Так працювала каральна медицина в СССР.

Олександр Карпюк: Офіцер нової формації

10 червня командувачем Сил безпілотних систем призначили полковника Вадима Сухаревського. Чесно сказати, кращої кандидатури в питанні розвитку безпілотних систем я не знаю. Ця людина зараз пише нашу історію, яка буде закладати базу у розуміння сучасних військових конфліктів.