100 років тому, 22 червня 1925 року, в селі Грудки Камінь-Каширського району на Волині народився Іван Гончарук – воїн Української Повстанської Армії, політв'язень ГУЛАГу. Він став останнім бандерівцем, з яким радянська влада розправилася за два роки до проголошення незалежності України, виконавши смертний вирок.

Наші звільнені полонені мені щоразу нагадують… мого прадіда Сторожука Миколу, вʼязня ГУЛАГу, а точніше його табірні фото. Чоловіки такі ж вимучені, висушені, вистрижені.

Протягом свого 4-річного ув’язнення мені припало тричі святкувати Різдво в умовах Мордовського концтабору для жінок. Дух земляцтва в таборах досить міцний; особливо на свята в’язні згуртовуються за традиціями рідного краю. Ми починали готуватися до свят заздалегідь, ще з літа. Якщо комусь належалася з дому посилка, і все ж, якщо комусь дозволялося дістати ту рідкісну посилку, то для неї замовляли в родичів грамів 30-50 маку, стільки ж горіхів, сушениці, грибів. Це все добро зберігали до свят.

Я прочитав цю книгу. І вам раджу. Вона дасть вам сили у момент, коли опускаються руки і здається, що ти зробив все і більше не можна, бо не в людських силах винести таке, і, мовляв, хай там як, але я своє вже зробив... Таких випадків у житті кожного з нас не бракує. А, якщо згадати на виклики, які породжує сусідство України з фашизоїдними режимами у Москві та Мінську – й поготів. Але ми себе недооцінюємо

Поширення "патріотичних" псевдоісторичних міфів є не менш шкідливим, аніж поширення фейків ворожої пропаганди. Справа в тому, що такий міф легко спростовується. Публічне спростування таких оповідань ворогом підриває довіру до справжніх історичних знань і сприяє поширенню російського наративу "не все так однозначно"