"Во все стороны талантлив". Наш друг Паруйр Айрікян

Тривожна вістка з Єревана: пізно ввечері 31 січня стріляли в кандидата в президенти Вірменії. Кулю вже дістали, загрози життю нема. Але душа моя затерпла: це – мій співв΄язень з мордовських політичних таборів, друг Стуса, Чорновола, Гориня...

Ім΄я Паруйра Айрікяна ряботить у листах Василя Стуса, у 10-томнику В'ячеслава Чорновола, в "Українському віснику" кінця 1980-х років, у книжках Михайла Гориня.

Є про нього детальні довідки в "Міжнародному словнику дисидентів. Україна", в Енциклопедичному довіднику "Рух опору в Україні. 1960-1990". Є блискучий нарис про нього Михайла Хейфеца "Военнопленный секретарь" (увійшов до третього тому "Избранного", разом з його ж "Украинскими силуэтами" – видала Харківська правозахисна група 2000 року).

А я 11 вересня 1999 року записав з ним інтерв΄ю про Василя Стуса біля могили на Байковому цвинтарі.

Паруйр Айрікян розповідає про дружбу з Василем Стусом

Тому сьогодні, бажаючи Паруйрові швидкого одужання і перемоги на виборах, я хочу поділитися своїми враженнями про мого однолітка (він народився 5 липня 1949 р.), про якого Хейфец отак чисто по-єврейському сказав би: "Во все стороны талантлив".

Справді, уже в 17 років Паруйр очолив молодіжну структуру "Шант" ("Блискавка") Національної об’єднаної партії. Зазвичай перші завдання молоді – вивчати історію свого народу, стежити за чистотою рідної мови, боротися проти асиміляції вірменського народу та за його об'єднання. Але коли дорослі лідери НОП були заарештовані, то 19-річний Паруйр, студент Єреванського політехнічного інституту, виявився фактичним її лідером.

Мета цієї партії була – здобути незалежність Вірменії ненасильницьким шляхом, через референдум, під контролем ООН (ту ж ідею 1960 року висувала "Українська Робітничо-Селянська Спілка" Левка Лук΄яненка).

Фотографія з однієї зі слідчих справ у КГБ

Це була партія з твердою дисципліною, суворою конспірацією, з присягою і клятвою вірности. Незабаром після того, як 24 квітня 1969 року група "Шант" організувала радіопередачу біля пам'ятника жертвам геноциду 1915 року, шестеро її членів, серед них Айрікян, були теж арештовані і звинувачені у проведенні антирадянської агітації і пропаганди та в участі в антирадянській організації.

На "процесі двадцятирічних" юнаки визнали деякі інкриміновані їм дії, але заявили, що не вважають їх злочинними. Суд "врахував їхню молодість і недостатню політичну зрілість", позитивні характеристики з роботи й навчання і засудив Айрікяна до позбавлення волі в таборах суворого режиму на 4 роки (прокурор вимагав сім), Азата Аршакяна і Ашота Навасардяна – на 2 роки кожного, Р. Барсегова і А. Хачатряна – на 6 місяців.

За надто м'який вирок суддя був переведений на роботу в архів. Далебі, в історії совєтського "правосуддя" в Україні схожого прояву національної солідарности не траплялося.

Кілька днів тому. Кандидат у президенти Вірменії на лікарняному ліжку. Незабаром двоє нападників були затримані поліцією

Термін Паруйр відбував у таборі ЖХ-385/3-5 у Мордовії, в селищі Барашево. Там у 1973 р. й познайомився він з українськими політв'язнями В'ячеславом Чорноволом та Василем Стусом, перегукувався через паркан з нашими політв΄язенками Іриною Калинець, Стефою Шабатурою, Надійкою Світличною.

Брав участь в акціях протесту, в голодуваннях. 2,5 роки з 4-х провів у камерах під слідством, у карцерах і приміщеннях камерного типу (ПКТ). Перший термін збіг, але Паруйр ненадовго затримався на волі.

У Єревані його взяли під адміністративний нагляд. З метою збавити громадську активність, йому пропонували вступити в інститут, на що він відповів: "Навіщо Вірменії ще один інженер? Патріоти для неї важливіші".

На підпільних зборах командирів він був обраний керівником НОП і реорганізував партію. Вона ожила. З'явилися листівки, брошури, написи на будівлях "Хай живе незалежна Вірменія! Вимагаємо референдуму!", Азат Аршакян спалив величезний портрет Леніна на стіні готелю "Інтурист".

Один із номерів підпільного видання НОП "Парос"

У новій програмі НОП, головним автором якої був Айрікян, підкреслювалося, що вона не є антирадянською організацією, оскільки майбутня вільна Вірменія мислиться як дружня СРСР держава, а питання про її соціальний устрій НОП узагалі не ставила: вона залишала його на обговорення народу вільної Вірменії. "Ми вимагаємо від влади лише одного – виконання законів, прийнятих радянською владою, в тих випадках, для яких вони написані".

НОП визначила себе як національно-демократичну, загальновірменську організацію, членом якої може стати кожен вірменин незалежно від його політичних і релігійних переконань і навіть партійної приналежности, якщо тільки він готовий поставити спільні інтереси нації вище особистих вигод та інтересів. Фактично, це був національний фронт.

Українсько-естонський "буржуазний націоналіст" Март Ніклус

Розуміючи, що лише гласність, контакт зі світовими засобами масової інформації зроблять нову тактику дієвою, Айрікян, порушивши режим адміністративного нагляду, таємно поїхав до Москви, зустрівся з видатними дисидентами. Цим НОП засвідчила відмову від русофобії і що вона є частиною всесоюзного правозахисного руху.

5 лютого 1974 року Айрікян засуджений до 2 років позбавлення волі в таборах суворого режиму "за порушення правил нагляду". Заарештований у залі суду. Але через тиждень йому пред'явили звинувачення за ч. 2 статті 65 КК ВірмРСР "Антирадянська агітація і пропаганда" та звинуватили в організаційній діяльності (ст. 67). Перевели до слідчого ізолятора КГБ.

Володіючи рідкісним талантом порозуміння з людьми, Паруйр через наглядачів налагодив зв'язок з іншими заарештованими членами НОП. Довелося замінити склад наглядачів СІЗО, але це не допомогло.

Знаючи, що захищати підсудного має право кожен громадянин СРСР, Айрікян вимагав, щоб це право було надано Андрію Дмитровичу Сахарову. Суд відхилив клопотання, але дозволив йому захищатися самому, надавши тиждень на підготовку.

Паруйр Айрікян (зліва) з товаришами по визвольному рухові. В центрі - Степан Затікян, пізніше обвинувачений в організації вибуху в московському метро, розстріляний у 1979 р.

За підсумками 18 судових процесів у справі НОП зрадників у ній не виявилося. Не маючи ніяких конкретних доказів проти талановитого конспіратора Айрікяна, слідство і суд інкримінували йому конфісковані цезурою мордовського табору листи рідним і друзям, заяви до Верховної Ради Вірменської РСР і в ООН.

У своєму останньому слові Паруйр поставив суд у важке становище: "Громадяни судді! У нашого народу багатовікова історія. Були мільйони жертв серед вірмен, але жодного разу не було в історії, щоб вірмени судили вірменина тільки за патріотизм, за те, що він бажає незалежності свого народу. Ви – перші вірмени в історії, яким належить винести вирок за вірменський патріотизм! Хай вічно живе Вірменія! Слава героям-борцям!".

З подібним словом до суддів звертався хіба що наш Іван Гель у 1972 році.

Айрікян у таборі

Засудили його до 7 років таборів суворого режиму і 3 р. заслання (прокурор вимагав 10 років особливого режиму, визнання особливо небезпечним рецидивістом і 4 років заслання!).

Після суду Айрікяна спровадили спецконвоєм, літаком до Мордовії, в той самий табір ЖХ-385/3. Василь Стус, побачивши його, розпачливо видихнув: "Паруйр…". І руки його впали.

Стус і Нобель. Демістифікація міфу

Паруйр швидко встановив зв'язок із товаришами по партії і вже 5 серпня 1974 року 6 членів НОП у різних таборах провели триденну голодівку на підтримку свого звернення до Генерального секретаря ООН Курта Вальдгайма з проханням створити міжнародну комісію для розслідування злочинів радянської влади проти вірменського народу.

Як він зв΄язувався з колеґами? Винахідливості його не було меж. Але одного разу Паруйр таки "погорів". Ось уривок з його інтерв΄ю:

"Заяви прокурору завжди мали відсилати впродовж однієї доби. Заяви прокурору я відсилав з повідомленням про вручення. Повідомлення приклеюється зворотною адресою до конверта – ті цензори КГБ ніколи не дивилися на зворотну адресу, яку я написав. Якщо мені треба в іншу зону щось передати, я на цьому повідомленні писав адресу того, хто там сидів. Тобто я посилав ці листи через КГБ. (Нікому я цього досі не розповідав, вважаючи, що раптом знову знадобиться). Лист іде в прокуратуру, в прокуратурі повідомлення відривають, підписують і надсилають назад. Але повідомлення йде не до мене – воно йде до Разміка Маркосяна, до іншого. Отримуючи це повідомлення, вони знають, що його треба трохи нагріти, тому що я на ньому анальґіновою таблеткою писав, що нам слід робити. Таким чином, у всіх зонах знали, що ми готуємо потужну голодівку.

А "погорів" я на 17-й зоні через неохайність цензорки. Вона, ця нечиста жінка, причому з усіх поглядів нечиста, пила чай, як потім вона мені розповідала. Вона пила чай, і їй нічим було накрити чашку, то вона поклала на чашку моє повідомлення і раптом бачить – там з'являються літери! Ви уявляєте?".

У 1970-х - під час перебування на комуністичній "волі"

Скоро Паруйра перевели в 17-й табір, у сел. Озерний (мовою мокша – Умор), де перебував і я.

Мене вразив його талант організатора і взагалі його здатність спілкуватися з людьми різного світогляду, в тому числі й з виконавцями неправедних наших вироків, так, що ніхто не міг на нього образитися.

Значно пізніше я дізнався, що якось він побачив на вежі солдата "кавказької національності". Заговорив. Виявилося – вірменин. За кілька днів перекидає через огорожу цілу паку копій документів – і всі вони доходять, куди слід!

Я би не зважився й заговорити з охоронцем, знаючи, що він українець...

Серце, самогубство чи вбивство? Як загинув Василь Стус

А як талановито він розставив сіті і піймав у них донощика Кузюкіна! А коли наглядач Чекмарьов надто дошкулив в΄язням своїми прискіпуваннями та рапортами, Паруйр через тих же стукачів, ніби випадково, обмовився, що Чекмарьов виносить на волю листи… Чекмарьова негайно перевели в іншу зону.

Репресована партія періодично нагадувала про своє існування голодуванням і вимогами звільнити заарештованих її членів (до цього часу через суди пройшли близько 80 членів НОП). На судах усі вони висловлювали підтримку її цілей і гасел, але заперечували організаційну приналежність до неї. Тоді КГБ поставив за мету ліквідувати НОП в ориґінальний спосіб: через дискредитацію її провідних діячів. Так, з 18 заарештованих у 1973-1974 рр. 11 осіб були звільнені достроково, притому багато хто з них не подавав покаянних заяв.

 Так виглядав карцер у 19-й колонії в Мордовії, де не раз сидів Айрікян. Фото 1978 р.

24 квітня 1974 року, як і щороку, всі вірмени-політв'язні провели голодування пам'яті жертв геноциду 1915 року.

"Для вірмен він був безумовно вождем, незважаючи на свою молодість: і сам себе він усвідомлював таким, і всі в зонах безумовно визнавали його першість", – писав про нього Михайло Хейфец у повісті "Военнопленный секретарь". – ... Його лідерство визначалося тільки його постійною готовністю прийняти на себе перший удар... Для вірмен кожне його слово звучало наказом... Владолюбним по натурі Айрікян не здавався, але він відчував себе вождем по праву... Паруйр же явно вважав, що раз він сам ризикує більше за всіх , то має моральне право вимагати аналогічного ризику від будь-якого члена НОП".

Справді, більше половини терміну Айрікян провів у карцерах і ПКТ.

Щоб підтримати вірмен у їхній боротьбі, Василь Стус запропонував:

– Паруйре, щоб не стояти перед тобою на струнко, я хочу оголосити себе іноземним членом-симпатиком НОП...

1988: Сергій Параджанов співає "Вербовую гілочку"

Паруйр був втішений таким проявом солідарности.

Наступного року членами-симпатиками НОП оголосили себе політв’язні різних національностей: українці Роман Семенюк, Ірина Калинець, В'ячеслав Чорновіл, Іван Гель, Зорян Попадюк, Василь Овсієнко, євреї Михайло Хейфец, Едуард Кузнєцов, росіяни Сергій Солдатов, Петро Сартаков, литовці, латвійці.

КГБ проти українців. Справа "Блок"

Членство підтверджувалося насамперед одноденним голодуванням солідарности 24 квітня – у день пам΄яті вірменського геноциду 1915 року. Так національна партія стала інтернаціональною. Вірмени, у свою чергу, підтримували політичні голодування українців 12 січня, всіх політв'язнів – 30 жовтня.

Коли у Василя Стуса відібрали всі рукописи віршів, Айрікян запропонував 30 жовтня 1976 року розпочати голодування на всіх політичних зонах з вимогою повернути рукописи. Він зумів повідомити про це у всі зони через свої талановито організовані таємні канали. Восени його відвезли в КГБ Вірменії і там полковник Григорян повідомив йому, що Стусу повернули 100 рукописів. "Мені це було приємно – я знав, що хоч що-небудь для мого друга зробив", – сказав згодом Паруйр.

Мені довелося зустрічати новий 1976 рік у карцері 19-го табору. Там маєш пайку хліба 400 г і раз на дві доби гарячу страву без жирів і цукру. Вийдеш через 15 діб – вітер тобою хилитає.

"Умереть ему мы не дадим...". Як загинув поет і політв'язень Юрій Литвин

Сидів я з доктором права Тартуського університету Авґустом Рейнгольдом. В одній із камер там сидів Паруйр – він у ПКТ, де режим трошки м’якший від карцерного. Одного разу прочиняється "кормушка" (хвірточка в дверях, через яку подають їжу), там з΄являється два шматки хліба…

У зоні Паруйр спитав мене, чи одержали ми хліб. Це він передав – через наглядача. І суворо заказав мені ніде й ніколи про це не говорити. Він зумів порозумітися навіть з наглядачем, отже, цього наглядача не можна "здати".

А ще одного разу, коли його виводили в робочу камеру, він сам зумів прочинити "кормушку" і вкинув нам два цукерки… Такі прояви солідарности – незабутні.

Одного вечора Паруйр заспівав… Мабуть, то були його власні пісні типу "Не полонена, не вислана моя Батьківщино, ти будеш вільною!". Бо він ще й поет і пісняр. Це був дивовижний спів – навіть наглядачі заслухалися, не гримали на того красеня-вірменина з неймовірно чорними очима.

Друзі по боротьбі Ашот Навасардян і Паруйр Айрікян

Влітку 1976 р. Айрікян заявив, що є секретарем НОП і несе відповідальність за всі її дії, за програму і тактику. У грудні 1976 він як секретар НОП, В΄ячеслав Чорновіл як редактор журналу "Український вісник" і російський націонал-патріот Володимир Осипов як редактор журналу "Вече" підписали розроблений ними проект "Статусу політв'язня СРСР" (відомий як "мордовський варіант") і 17 січня 1977 р. направили його владі.

Айрікян перейшов на Статус явочним порядком ще 10 грудня 1976 року. Усну інформацію про це мені було доручено вивезти з зони і повідомити у московські дисидентські кола. З Мордовії мене вивезли 9 лютого 1977 року, а щоб я не заїхав до Москви, етапом відвезли в Житомир і випустили точно 5 березня, у день закінчення 4-річного терміну, одразу взявши під адміністративний нагляд. Тобто я не мав права нікуди їздити.

До мене приїхав посланець із Москви, якому я дав написану вже вдома інформацію.

Як діставався "самвидав" на Захід 

Тим часом Паруйр із карцера подав цілу серію заяв на підтримку жінок-політв'язнів, які сиділи в ЖХ-385/3-4 (сел. Барашево, більшість українки). Брав участь у виснажливій 100-денній поетапній голодівці з 21 квітня до 30 липня 1977 року – перед Мадрідською нарадою ОБСЄ. Його возили в Москву, де пропонували звільнення в обмін на згоду виїхати за кордон. Відмовився. Перекинули на Урал. У 1980 р. в ПКТ провів 7 місяців поспіль, включаючи 27 діб карцеру без перерви.

Карцер колонії ВС 389/36 у селі Кучино на Уралі

Незадовго до кінця терміну, в жовтні 1980 р., його звинуватили в дачі хабара вільнонайманому майстрові табору ВС-389/36 Жиліну, який нібито отримував продуктові посилки і віддавав їх засудженому Свердлову (відомому в таборі стукачеві та провокатору), а той – Айрікяну.

Доказів проти Айрікяна не було, але його засудили ще на 3 роки таборів суворого режиму, причому після закінчення терміну за політичною статтею його мали відправити до кримінального табору.

На початку 1987-го, уже за "перебудови", Айрікяна звільнили. Повернувся в Єреван і разом зі своїми соратниками з НОП створив об'єднання "Національне самовизначення", яке діє досі. Це воно тепер висунуло його на посаду президента (вибори у Вірменії відбудуться 18 лютого ц.р.).

"На гребені боротьби. Діяльність В'ячеслава Чорновола у другій половині 1980-х рр."

8 вересня 1987 р. у Москві Айрікян від імені Вірменського комітету захисту політв'язнів, а Чорновіл від імені Української ініціативної групи за звільнення політв'язнів підписали заяву про створення Вірменсько-Українського комітету захисту політв'язнів. Комітет ставив за мету звільнення всіх політв'язнів СРСР і створення ґарантій, які виключали б політичні репресії в майбутньому. Висунули ідею створення Міжнаціонального комітету захисту політв'язнів.

Увечері 7 грудня 1987 р. Айрікян приїхав до Львова, щоб зустрітися з членами Українського підкомітету Міжнаціонального комітету захисту політв'язнів. Не знаючи точно номера квартири Ірини Калинець, він сів на сходах і заспівав. Ірина впізнала голос, бо чула його через огорожу в Барашево…

Паруйр Айрікян: "Василь і Славко супроводжують мене все життя"

Наступного дня він, Михайло Горинь, В΄ячеслав Чорновіл та Іван Гель мали їхати до Москви на міжнародний семінар з гуманітарних питань. Усіх їх затримала міліція "за підозрою у спекуляції і перевезенні наркотиків". На семінар вони не потрапили. Айрікяна посадили в літак до Єревана. Отримавши звістку про затримання сина, його батько помер від інсульту.

10-14 січня 1988 року в Єревані відбулася нарада представників національно-демократичних рухів народів СРСР: від Вірменії – Айрікян, від Грузії – Мераб Костава, від України – Чорновіл та Михайло Горинь. Прийнято заяву з мінімальними вимогами: 1) ввести в конституції всіх республік статті про державну мову кожної нації; повернути на батьківщину і відновити державність силою депортованих народів.

1990: тріумфальне повернення Айрікяна на батьківщину зі Сполучених Штатів

У лютому 1988-го Айрікян звинуватив владу СРСР в організації погромів вірменського населення в м. Сумгаїті і був заарештований за звинуваченням у "розпалюванні міжнаціональної ворожнечі та проведенні антирадянської діяльності".

У травні 1988 р. президент США Рональд Рейґан зустрівся в Москві з радянськими дисидентами. На зустрічі була дружина Айрікяна Єлена Сиротенко з сином. Коли син заплакав, Рейґан запитав, що там. Чорновіл відповів: "Син Айрікяна просить звільнити батька".

У цей час популярність Айрікяна у Вірменії була така висока, що він міг очолити країну. Сидячи у в'язниці КГБ, 22 червня він почув, що його ім'я скандують на вулиці десятки тисяч людей. Галюцинації? Ні, це була перша в СРСР демонстрація біля КГБ.

 Під час першого в СРСР масового мітингу часів перебудови Айрікян знаходився в слідчому ізоляторі КГБ

Увімкнули компресор – і в΄язень знав, що доки працює компресор – триває демонстрація. 4 місяці влада шукала способу, як позбутися Айрікяна, і нарешті позбавила його радянського громадянства. Його спеціальним літаком привезли до Москви, а звідти величезним порожнім лайнером у супроводі вісьмох кагебістів вивезли до Ефіопії – країни, в якій не було правила питати, чи бажає висланий жити в цій країні.

Айрікян переїхав до США і став фактичним лідером дисидентської еміґрації, був обраний головою міжнародної організації "Демократія і незалежність".

У травні 1990-го його заочно обрали депутатом Верховного Совєта Вірменії. Уже думав нелегально, через Туреччину, пробиратися додому, та його стримували. Тільки у вересні, після 2,5 років вигнання, його поновили в громадянстві і дозволили повернутися.

Якби він у цей час був у Вірменії, політична ситуація там була б іншою. У 1995 і 1999 знову обраний до парламенту. У 1991 і 2003 роках висувався на пост Президента Вірменії.

На могилі В'ячеслава Чорновола - Михайло Горинь, Паруйр Айрікян, Вахтанг Кіпіані, Василь Овсієнко

Паруйр Айрікян кілька разів відвідував Україну, зокрема, був на похороні В΄ячеслава Чорновола 29 березня 1999 року, через півроку – знову приїздив. Виступив на вечорі його пам'яті в театрі ім. І. Франка 24 грудня 2007 року. А в 2008 році Паруйр подарував мені пляшку вірменського коньяку, яку ще ніхто з моїх гостей не зумів відкоркувати. Хай чекає самого Паруйра!

Перша присяга військової частини ЗСУ на вірність Україні

Присягу склали офіцери та солдати полку, і просто гості цього дійства, які були військовослужбовцями запасу. Тому, хто прийняв присягу на вірність народу України активісти руху дарували плакат з зображенням Пресвятої Богородиці, яка вважається покровителькою українського козацтва, Української Повстанської Армії та загалом усього українського воїнства.

Патріархат УГКЦ: між Ватиканом і Москвою

Питання патріархату Української греко-католицької церкви – одне з найважливіших в її історії другої половини XX cт. Ця справа стосувалась не лише української діаспори і церковного духовенства, а й понтифіків, посадовців Римської курії та політиків різних держав.
Особливим чином це питання турбувало Москву, яка всіляко намагалась протидіяти спробам встановлення патріархального устрою УГКЦ

Лех Валенса: “Польща та Україна приречені бути разом”

2 грудня 1991 року сталася історична подія в польсько-українських стосунках – Польща, першою в світі, визнала незалежну Україну, після того, як днем раніше, український народ підтвердив на референдумі Акт проголошення незалежності України. Це було найкраще завершення бурхливого й надскладного ХХ століття в українсько-польських стосунках

Полковник–киянин із «Чорних Запорожців» Армії УНР

Багато років в соціальних мережах гуляє світлина "Чорних Запорожців" із неідентифікованими старшинами легендарного кінного полку Армії УНР. Тривали суперечки чи це взагалі "чорні"... І коли саме зроблено світлину