Томаш Ґарріґ Масарик: Президент-визволитель

В аудиторії празького університету шуміли студенти. Молоді люди відмовлялися спілкуватися зі своїм викладачем – професором філософії Томашем Масариком. Викладач писав крейдою на дошці свої звернення, однак у відповідь чув лише свист студентів, які таким чином бойкотували його лекцію. На дітей Масарика нападали дорогою до школи, а дружина Шарлотта стала ціллю насмішок та презирства. Сам Масарик отримав ярлик «зрадника» та «єврейського агента». На дворі був 1900 рік і в Празі вирувала антисемітська «Гілснеріада». Протягом наступних двадцяти років Томаш Масарик зі «зрадника» перетворився на «батька нації» та «президента визволителя».

Від редакції. "Історична Правда" у співпраці з Чеським центром в Києві розпочала новий авторський проєкт. На сайті в рубриці "Czech-in" щомісяця публікуватимуться статті про чеське двадцяте століття.

Історичні та культурні зв'язки України та Чехії є загальновідомими: від українських академій та університетів, які діяли в Чехословаччині в міжвоєнний період, крізь Празьку поетичну школу і до драматичних подій Празької весни 1968 року. Водночас, при акценті на "українських" слідах в історії Чехії, подекуди недостатньо уваги приділяється історії самої Чехії, чеським визначним діячам та віховим подіям.

Czech-in покликаний заповнити ці прогалини та ознайомити українського читача з ключовими подіями та особистостями новітньої чеської історії – від Томаша Масарика до Мілана Кундери, від проголошення незалежності у 1918 році до Оксамитової революції 1989 року. Пріоритетом проекту є безпосередньо чеський погляд на власну історію та дискусії в чеському середовищі щодо історії власної держави.


Першого квітня 1899 року неподалік містечка Полна на сході Чехії школярі знайшли тіло 19-річної Анежки Грузової. В дівчини було перерізане горло, вона померла від втрати крові. Через деякий час у вбивстві звинуватили жителя місцевого єврейського гетто Леопольда Гілснера.

Місцеві селяни були переконані, що вбивство мало ритуальний характер: мовляв, єврей Гілснер перерізав горло католицькій дівчині в честь єврейського свята Песах, яке саме наближалося. Антисемітизм не був унікальним явищем на зламі століть в центральній Європі, і судовий процес над Леопольдом Гілснером перетворився на масову антисемітську кампанію в тодішній Австро-Угорській імперії, тзв. "Гілснеріаду".

Мало хто б дозволив собі піти проти всенародного гніву, який охопив чеські землі. Проте один інтелектуал таки знайшовся – професор філософії празького університету Томаш Масарик.

Професор Масарик переслідував дві мети: окрім боротьби за справедливість (адже докази проти Гілснера були практично відсутні), для нього було важливим боротися проти "середньовічних упереджень". Із характерною раціональністю Масарик не обмежився лише публічними виступами проти антисемітизму.

Професор їздив в містечко Полна, оглянув місце злочину, вивчив висновки лікарів та проконсультував зі спеціалістами. В результаті власних досліджень Масарик написав статтю про необхідність перегляду справи.

 
Карикатура в місцевій газеті, яка порівнювала Масарика а період Гілснеріади з Емілем Золя та "Справою Дрейфуса"

Співвітчизники не оцінили аргументації та закликів Масарика, який став однією з жертв кампанії. Студенти бойкотували його лекції, в газетах публікувалися глузливі статті. Однак справа не обмежились лише суспільним осудом – сам Масарик та його родина стали жертвами агресивної поведінки суспільства – напади відбувалися як на дітей, так і на дружину Масарика.

У Празі поширювалися віршики та пісеньки, в яких люд пропонував шибеницю не лише для Гілснера, але й для самого Масарика. Атмосфера навколо сім'ї професора була вкрай ворожою та небезпечною для життя. На зламі століть Томаш Ґарріґ Масарик серйозно зважував можливість еміграції до США.



Спір про рукописи

Кампанія навколо справи Гілснеране була першим конфліктом Томаша Масарика із суспільною думкою. За десять років до Гілснеріади в Празі вибухнув "спір навколо рукописів".

Чехи, так само як інші народи центральної Європи, проходили етап національного відродження – поширення мови, дослідження фольклору та власної історії ставали основою для будування власної ідентичності.

Важливим елементом для самоусвідомлення народу було доведення його "суб'єктності", творення певної історичної міфології. Джерелом для такої міфології могли б стати письмові пам'ятки, рукописи, які б доводили давнє походження народу та підкреслювали його культурну самобутність.

Такі жадані докази та рукописи справді"знайшлися" – ще в другій декаді ХІХ-того століття місцеві дослідники знайшли цілу низку рукописів: Píseň vyšehradská, Rukopis královédvorský, Rukopis zelenohorský, та Milostná píseň krále Václava. Ці тексти датувалися дослідниками періодом Середньовіччя і так чи інакше ідеалізували слов'янську історію та спільноту.

Іншими словами – доводили самобутність чехів, їхню культурну цінність та стали предметом гордості для народу, який саме проходив процесом будування власної ідентичності.

Попри загальний захват суспільства, в чеському середовищі знайшлася невелика група академічних скептиків, які піддали сумніву оригінальність та достовірність рукописів. Ледь не головну роль серед цих скептиків відігравав саме викладач празького університету Томаш Масарик.

У 1886 році в журналі Athenaeum, який виходив під його керівництвом, вийшла стаття Яна Ґебауера, в якій автор по полицях розкладав аргументи щодо фальсифікації рукописів. Ще більш різким були аргументи самого Масарика, які він наводив у своєму післяслові.

 
Часопис Athenaeum, який виходив під керівництвом Масарика і публікував критичні статті щодо чеських рукописів 
Джерело: idnes.cz

Масарик мислив раціонально, він аналізував рукописи з точки зору лінгвістики ба навіть з точки зору хімічного складу паперу та чорнила, використаного для виготовлення фальсифікатів. Фактично, Томаш Масарик руйнував романтичну легенду, відбирав у власного народу його історію.

Таку раціональність в епоху романтизму Масарикові не пробачили. На професора обрушилась лавина критики – ряд визначних діячів (до прихильників рукописів належали також "батьки" чеської національної ідеї Франтішек Палацький та Йозеф Юнґманн), академіків та журналістів репутаційно знищував Томаша Масарика:  

"Іди до біса, огидний зраднику і приєднуйся до кого хочеш, зі своєю підлою душею та моральною порожнечею; але не смій більше вживати нашої священної мови та оскверняти її своїм підлим духом та отруєним подихом. Іди, приєднайся до наших ворогів, яким ти служиш, забуть, що ти коли-небуть ходив по чеській землі…"

Тексти такого типу непоодиноко виходили в чеських газетах в другій половині 1880-х років. Масарик стверджував, що неможливо будувати національну ідентичність на основі підробок: "Честь народу потребує захисту та пізнання правди!" писав професор.

Пізніші дослідження підтвердили обґрунтованість сумнівів Томаша Масарика, рукописи справді виявились фальсифікатами, нехай і прекрасної якості. Однак тоді критика Масарика була нищівною. Майбутнього "батька нації" клеймили "зрадником" та "ворожим агентом".

Пікантності ситуації додавав той факт, що в 1880-х Томаш Масарик був, по суті, новою людиною в Празі, адже лише нещодавно прибув з Відня. Шлях до Праги та протистояння з романтичними патріотами в головному місті Чехії для Масарика пролягав через карколомні повороти та переплітав у собі різні людські долі.



На перетині культур та мов

Томаш Масарик народився в містечку Годонін на перетині декількох культурних течій: в Моравському регіоні були відчутні словацькі впливи, а "вищі" верстви розмовляли німецькою мовою – цьому сприяла близькість австрійських територій.

У 1850 році, коли народився Томаш, його батькові, місцевому кучерові, було 26 років, а мама була на десять років старшою. Саме мама Терезія, яка довший час працювала кухаркою в панському обійсті, мала на сина найбільший вплив протягом дитячих років.

 
Перша фотографія Томаша Масарика у 13-річному віці 
Джерело: masarykovaspolecnost.cz

Терезія Масарик не лише була відданою католичкою, але й підкреслювала своє міське походження спілкуванням німецькою мовою. Листи матері молодий Масарик згодом писав саме німецькою мовою, а для батька готував дописи чеською.

Батько, на противагу матері, походив зі Словаччини, і його прізвище звучало як Масарік (або Масаржік – Masařík). Таким чином не лише форма імені та прізвища Томаша Масарика (Tomáš Masaryk) була певним компромісом – але все його дитяче виховання відбувалося в атмосфері перетину культур, з яких майбутній президент країни всотував різні елементи.

Дитинство Томаша Масарика проходило в різних містечках на Моравії, оскільки сім'я часто переїздила. В містечку Чейковіце з юним Масариком трапився епізод, який відіграв значну роль у становленні його світогляду.

В конюшні де працював батько повісився молодий конюх, з яким Томаш товаришував. Феномен суїциду зацікавив майбутнього академіка: через багато років він захистив габілітаційну роботу саме на тему "Самогубство як масове соціальне явище сучасності".

Робота була написана на перетині соціології, філософії та релігієзнавства. В цьому тексті відчуваються виразні релігійні мотиви, які, нехай і в різних формах, супроводжували Томаша Масарика протягом всього життя та політичної кар'єри.

Отримавши базову освіту в одному з моравських містечок, 13-річний Масарик відбув до самого Відня, столиці імперії Габсбургів. Там він деякий час вчився на слюсаря, однак ремесло не подобалось юнакові і через деякий час він самовільно повернувся додому.

В знак покарання батько заставив сина вивчитися на коваля. Парадоксально, але це заняття припало юному Томашеві до душі. Майбутнє сина було предметом частих дискусій в небагатому домі Масариків.

Практичний батько наполягав на швидкому освоєнні ремесла і роботі, однак думка матері переважила. Терезія Масарик наполягала на освіті для дітей, і Томаш поїхав в головне місто регіону – Брно – де поступив в місцеву німецьку гімназію.

 
Терезія Масарик 
Джерело: epochaplus.cz

Навчання в престижній гімназії було фінансово непростою справою – підтримка батьків та фінансова допомога священника з рідного містечка були недостатніми.

Масарик вирізнявся серед учнів гімназії, вивчав мови та опановував гуманітарні спеціальності і вже незабаром, у віці 15 років, почав займатися репетиторством або ж за тодішньою термінологією став "домашнім вчителем" пройшовши через домівки декількох знатних родин міста Брно.

Доленосним для майбутнього президента стало знайомство з сім'єю поліцейського чиновника Антона ле Моньєра. Масарик допомагав в навчанні його синові, який мав серйозні проблеми зі здоров'ям. Гімназист став не лише наставником, але й другом сім'ї ле Моньєрів.

Тим часом незалежний характер юного інтелектуала став причиною наростаючих конфліктів Масарика в гімназії. Один з таких конфліктів між Масариком та директором гімназії Антоном Кріхенбауером ледь не переріс у фізичну сутичку.

При цьому, біографи Масарика (які і сам Масарик), подають різні причини конфлікту – критику студентом догматичного католицизму, що панував в німецькій гімназії; національне питання чи навіть особисте життя студента, який на той час зустрічався із своєю однокурсницею Антонією.

У будь-якому разі, сцена, коли в кабінеті директора Масарик опонував фізичному нападу директора і справа ледь не дійшла до бійки, справді відбулась. Завдяки заступництву сім'ї ле Моньєра, Масарикові запропонували компромісний варіант вирішення конфлікту – він міг закінчити навчальний рік в гімназії і забиратися геть.

Сім'я ле Моньєрів, в якій майбутній президент фактично жив, саме планувала переселитись до Відня, адже глава родини отримав підвищення. Тому молодий Масарик не мав нічого проти такого розвитку подій. Він знову переїжджав у столицю імперії, цього разу вже надовго.

 
Антон ле Моньєр 
Джерело: dvojka.rozhlas.cz


Відень

До Відня Томаш Масарик переїхав разом з родиною ле Моньєра: він продовжував навчати молодшого сина Франца і жив безпосередньо в будинку високого поліцейського чиновника. В столиці Габсбурзької імперії Масарик продовжив навчання в елітній місцевій академічній гімназії, яка належала до найкращих в Європі. А вже в 1872 році, у віці 22 років, поступив на філософський факультет місцевого університету.

Відень був одним з головних міст світу, інтелектуальним центром велетенської імперії. Тут перетиналися усі різноманітні культури габсбурзьких володінь, інтелектуальні течії та ідентичності. Навчаючись в університеті, в німецькомовному середовищі майбутній президент Чехословаччини не забував про своє походження.

Деякий час він навіть підписувався як "Властіміл Масарик", підкреслюючи, таким чином, своє чеське коріння. Саме під таким іменем були опубліковані його перші тексти.

Під час другого року навчання в університеті помер покровитель Томаша Масарика – Антон ле Моньєр, однак талановитий юнак швидко знайшов собі прихисток в сім'ї директора місцевого банку Рудольфа Шлезінгера. Місцеві аристократи високо цінували освіту для своїх дітей, а Томаш Масарик вже на той час вважався одним з найкращих у своїй професії. Фінансове становище початкуючого філософа покращилося настільки, що він навіть міг собі дозволити орендувати власне помешкання. Під час навчання в університеті Масарик активно цікавився чеським питанням, виписував для себе празькі газети та сам поступово починав писати для чеської преси.

В університеті молодий інтелектуал доєднувався до академічних гуртків та писав дисертаційну роботу на тему "Суть душі за Платоном". Рецензії на текст Масарика не були надміру захопленими, однак достатніми для захисту дисертації. Отримавши титул доктора філософії Томаш Масарик одразу ж почав працювати над габілітаційною роботу на тему суїциду.

Однак перед захистом, який успішно відбувся через декілька років, на молодого філософа очікувало доленосне "intermezzo". Його підопічний – син банкіра Шлезінгера – Альфред,успішно закінчив школу за допомогою Масарика, і в знак вдячності глава родини не лише віддячив у грошовому еквіваленті, але й відправив свого сина разом з його наставником у подорож по північній Італії.

 
Томаш Масарик 
Джерело: muzeumrakovnik.cz

Після цього слідувало річне навчання в одному з найкращих на той час університетів світу – в місті Ляйпціґ. В цьому німецькому місті Масарика очікувало не лише "підвищення академічної кваліфікації", але й головна зустріч його життя.



Шарлотта Ґарріґ

Шарлотта Ґарріґ не була типовою жінкою ХІХ-го століття. Вона походила із заможної американської родини, її батько Рудольф був одним із співзасновників страхової компанії Germania, матір походила з родини перших переселенців – Уайтінгів – які прибули до Америки ще в 1620 році.

Матір пройшла крізь суворе пуританське протестантське виховання, тому релігія відіграла важливу роль й в житті Шарлотти. Дівчина з молодого віку цікавилась літературою та мистецтвом, читала тексти Шекспіра та Френсіса Бекона, але понад усе любила музику.

Тому в 17-ті річному віці батьки відправили Шарлотту на навчання в одну з найкращих консерваторій Європи – в німецькому Ляйпціґу. Однак кар'єра піаністки не склалась – юна Шарлотта настільки віддано займалася фортепіано, що зрештою травмувала собі руку.

Через деякий час дівчина повернулася до США, де почала вивчати математику та займалась репетиторством з гри на фортепіано. Зв'язків з Ляйпціґом вона не поривала – в місті залишились друзі, зокрема, родина Ґьорінґів, в якій вона довший час жила. Шарлотта Ґарріґ часто навідувалась до Європи не оминаючи гостинного дому Ґьорінґів, в якому постійно вирувало життя та точилися інтелектуальні дискусії.

Зустріч Шарлотти Ґарріґ та Томаша Масарика відбулась в середу, 13 червня 1877 року в будинку родини Ґьорінґів в Ляйпціґу. Попри взаємну симпатію, ситуація для молодих людей не була простою.

Масарик міг бути скільки завгодно перспективним харизматичним інтелектуалом, однак на соціальній драбині знаходився на порядок нижче від Шарлотти.

Віднедавна Масарик був доктором філософії, однак постійного місця в університеті не мав – основою його заробітків було репетиторство та спорадична публіцистика.

 
Шарлотта Ґарріґ 
Джерело: respekt.cz

Зрештою, він походив з "простої" родини, на що в ХІХ-му столітті все ще брали огляд. 26-річна Шарлотта походила із заможної та респектабельної родини американського бізнесмена.

Сам Рудольф Ґарріґ, на відміну від своєї доньки, був далеко не в захопленні від нового залицяльника Шарлотти. Зрештою, дівчина вирішали дещо стримати запал Масарика – довший час вона відповідала на його залицяння якщо не відверто заперечливо, то, як мінімум, неоднозначно.

Перехилити шальки терезів на свій бік Масарикові допоміг збіг обставин. Родина Ґьорінґів організовувала літні прогулянки та пікніки в компанії молодих людей. Під час однієї з таких прогулянок Августа Ґьорінґ – дружина глави родини, випала з човна у воду.

Масарик був єдиним, хто кинувся рятувати старшу жінку. Через дві хвилини борсання у воді молодому чоловікові таки вдалося витягти пані Ґьорінґ на берег. Сміливість Масарика була належно оцінена усіма присутніми – в очах Шарлотти Томаш став героєм.

Однак вже наступного дня Шарлотта поїхала з Ляйпціґу погостювати в санаторій містечка Екгельзбурґ. Там її наздогнав лист від Масарика, в якому він нарешті прямо виклав на папері усі свої почуття та запропонував Шарлотті одружитися.

Дівчина все ще "тримала дистанцію", у відповідь вона надіслала Масарикові листа, в якому наводила аргументи проти їхнього одруження. Однак цілеспрямований Масарик не задовільнився такою відповіддю – щойно дочитавши її послання, він виїхав в Екгельзбурґ і зустрівся з Шарлоттою. Очевидно, в безпосередньому спілкуванні Томаш Масарик був переконливіший ніж у свої листах – через чотири дні пара офіційно оголосила про заручини.

Коли затихли перші емоції, молоді наречені вирішили діяти конструктивно – Томаш мав якнайшвидше захистити дисертацію та отримати звання доцента разом із посадою в університеті.

 
Томаш Ґарріґ Масарик у віці 27-ми років 
Джерело: epochaplus.cz

Завдання ж Шарлотти полягало у переконанні свого батька про прийнятність шлюбу з молодим науковцем. Наречені вирішили поселитися у Відні, на разі ж Шарлотта вирушила додому до Америки "на переговори" з батьком.

На допомогу Масарикові знову прийшла випадковість. Невдовзі після прибуття до Америки Шарлотта травмувалась під час автопрогулянки. Рудольф Ґарріґ, попри відверто стримане ставлення до нареченого своєї доньки, надіслав Масарикові радіограму у Відень з повідомленням про інцидент. Масарик не зволікав – зібравши рештки своїх заощаджень, він купив квиток на пароплав до США.

Травма Шарлотти виявилась не настільки серйозною, однак в березні 1878 року Томаш Масарик вже був в Нью-Йорку. 10 березня пара обвінчалась в костелі в Брукліні.

У свідоцтві про шлюб Масарик у знак поваги до своєї нової дружини підписався подвійний прізвищем, і саме під цим ім'ям він увійшов в історію як перший президент Чехословаччини та засновник держави – Томаш Ґарріґ Масарик.  



Університет Карла-Фердінанда

В другій половині ХІХ-го століття на чеських землях досягала свого піку боротьба за національні права. Однією з цілей місцевих активістів було впровадження чеської мови навчання в школах та університетах. Врешті, в 1882 році чехам вдалося досягнути нечуваного успіху, як для "малого народу" всередині Габсбурзької імперії.

Празький університет (нині відомий як Карлів університет) вдалося завдяки політичному маневруванню розділити на дві частини – чеську та німецьку. Очевидно, що німецький університет був престижнішим, адже залучав німецькомовних спеціалістів. Однак власний чеський університет створював велетенське поле можливостей для національного відродження.

Кількісно чеська частина університету значно переважала німецьку, студентами могли стати молоді люди не лише зі знатних родів. Однак окрім студентів, університет потребував й нових викладачів – амбітних, грамотних, але й зорієнтованих на розвиток чеської культури.



Одним з таких викладачів став Томаш Ґарріґ Масарик. Після одруження з Шарлоттою молодий філософ повернувся до Відня і вже через рік здобув звання доцента, захистивши габілітаційну роботу про суїцид як соціальне явище. Попри певний академічний успіх своєї роботи, у Відні Масарик отримав лише позицію "приватного доцента", без сталої заробітної оплати.

Читайте також: Шарлотта Гарріг Масарикова. Замальовка до 170-річчя від дня народження

Доцент Масарик все ще вчителював поза межами університету і писав статті в газети, однак цього було явно недостатньо для повноцінного утримання сім'ї. Тому, коли через три роки після повернення до Відня Масарик отримав пропозицію з Праги, він не довго роздумував.

Нарешті він міг повернутися в головне місто Чехії, долучитися до національного руху і, не в останню чергу, отримати стабільне місце роботи в університеті. Таким чином в 1882 році, у віці 32-х років Томаш Ґарріґ Масарик вперше надовго переїхав в Прагу. Для того, щоб через 35 років зробити її столицею незалежної Чехословаччини.  



Прага

Після переїзду в Прагу ТҐМ не приховував своїх політичних амбіцій. Він був прихильником чеської емансипації і поміркованим критиком монархічного ладу. Водночас активно долучався до будування національного руху, однак без притаманного багатьом чехам романтизму.

Яскравим прикладом масариківських підходів став "спір про рукописи" в кінці 1880-х років. Політичні амбіції не перешкоджали його академічній діяльності – аж до 1914 року Масарик викладав в університеті та писав монументальні праці на межі філософії, соціології та культурології.

Вже в 1891 році Томаш Масарик досить неочікувано став депутатом Віденського парламенту як член партії "Младочехів" (Народна партія вільнодумних – Národní strana svobodomyslná).

Однак вже через два роки склав з себе повноваження депутата – на думку Масарика, час ще не настав, а він сам ще не мав ані достатньо досвіду, ані компетенцій для повноцінної політичної кар'єри.

 
Масарик з виборцями після свого обрання депутатом 
Джерело: valasskydenik.cz

Для філософа наступні роки минали в подорожах та інтенсивній інтелектуальній роботі. Майбутній президент тричі відвідав Російську імперію, де зустрічався з місцевими інтелектуалами. Під час подорожі Італією зустрівся також з Максимом Горьким.

На основі власних вражень та вивчення історії та культури, Масарик написав монументальну працю "Росія та Європа". Характерно для Масарика, він не поділяв захопленого некритичного русофільства багатьох своїх сучасників – філософ був свідомим важливості Росії, однак скупрульозно аналізував й недоліки царського режиму.

Значно ближчою моделлю держави для Масарика були США, які він також декілька разів відвідав. Не в останню чергу завдяки зв'язкам родини Ґарріґів, Масарик потрапив у найвищі кола американського суспільства та набув особистих контактів. Демократичні ідеї майбутнього президента часто засновувалися саме на американському грунті.

Відносно спокійно проходило й сімейне життя ТҐМ – в подружжя Ґарріґів-Масариків поступово народилося п'ятеро дітей: Аліція, Герберт, Ян, Елеонора та Ольга.

Сімейний добробут був затьмарений трагедією – у 1890 році померла чотирьохмісячна дочка Елеонора. Діти здобували освіту та виховувалися в гармонійній сім'ї. Шарлотта була рівноправним партнером у подружжі, інтелектуальною соратницею Томаша Масарика.

Сам ТҐМ неодноразово підкреслював, що без Шарлотти навіть близько б не досягнув того, чого йому вдалося досягнути за своє життя. Зрештою, саме Шарлотта Ґарріґ-Масарик стала однією з перших визначних активісток руху за емансипацію жінок, в чому чоловік її палко підтримував.

 
Аліція та Ян Масарик з мамою Шарлоттою 
Джерело: ceskyrozhlasplus.cz

Масарик не лише символічно прийняв прізвище дружини – разом із нею з Америки перекочували нечувані елементи культури та виховання. Наприклад, в празьких парках можна було зустріти професора Масарика, який штовхав перед собою дитячий візочок. В реаліях кінця ХІХ-го століття в Австро-Угорській імперії явище вкрай рідкісне.

Майбутній президент продовжував свою інтелектуальну діяльність, пройшов ще через один шквал критики під час "Гілснеріади" в останньому десятилітті ХІХ-го століття і, зрештою, вирішив повернутися до політики.

На початку нового століття Томаш Масарик заснував Чеську народну партію (Česká strana lidová, згодом pokroková), для реалізації власної "реалістичної" політики. У своїх підходах Масарик поєднував тверезе, ледь не академічне трактування політики, разом із елементами християнської етики.

Яким би скептичним не було ставлення ТҐМ до релігійних інституцій, християнські мотиви завжди відігравали для нього важливу роль. Безпосередньо в політиці Масарика цікавила чеська проблема, розвиток власної культури, політичний поступ та соціальні проблеми в імперії Габсбургів.

Партія "реалістів", як її називали в суспільстві, ніколи не набула масштабної кількості членів, так і залишившись "партією однієї людини", подекуди її так і називали – "професорська партія".

 
ТҐМ в США 
Джерело: dotyk.cz

Професор Масарик кинувся у вир політичного життя у 1907 році, коли мали відбутися вибори до імперського парламенту у Відні. Свій округ (Valašsko), який знаходився на межі Моравії та Словаччини, професор Масарик об'їздив в невеличких залізничних вагонах та на велосипеді.

Бурхливі дискусії з місцевими жителями подекуди тривали до ранніх годин. Політична кампанія велася у вкрай гострій риториці. Після "суперечки про рукописи", "Гілснеріади" та декількох скептичних заяв щодо католицької церкви Масарик був достатньо легкою мішенню для нападів з боку політичних опонентів.

"Хто вірить в Бога – не голосує за Масарика", "Хто любить своїх батьків – не підтримає Масарика" - такі листівки були звичним явищем в регіоні незадовго до виборів.

Однак, Масарик був переконливішим за своїх опонентів: у 1907 році його обрали єдиним депутатом від партії "реалістів". Свій успіх майбутній президент повторив й через чотири роки в 1911 році.  



Війна

Початок Великої Війни, яка згодом увійшла в історію як І Світова війна, застав Томаша Масарика в курортному містечку санаторного типу Бад Шандау на німецьких теренах.

Постріли в Сараєво, які стали формальним приводом для початку на той час найбільш масштабної війни в історії людства, пролунали 28 червня 1914 року, а 10 серпня Масарик повернувся до Праги, щоб зорієнтуватися в ситуації та продумати подальший план дій.

Станом на 1914 рік майбутній президент Чехословаччини все ще не був радикальним прихильником незалежності. Професор Масарик критично ставився до монархічного ладу, однак майбутнє Центральної Європи вбачав у певній співдружності слов'янських народів, чомусь на кшталт конфедерації. Не в останню чергу такі ідеї, вочевидь, переймалися з американського досвіду.



Однак ситуація різко змінилася із початком воєнних дій. Перебуваючи в Німеччині, ТҐМ спостерігав запал німецького націоналізму, але в Празі побачив цілковито протилежні настрої. У своїй більшості чехи не розуміли для чого, або ж просто відверто не бажали воювати за Габсбургів.

Окрім цього, сам факт агресії з боку Австро-Угорської агресії проти слов'янської Сербії руйнував масариківську ідею слов'янської співдружності. Посилення Німеччини ж навпаки, в разі військового успіху могло спричинити тотальну германізацію менших народів в регіоні.

Професор філософії, який, загалом, намагався дотримуватися поміркованіших позицій та був схильний до пацифізму, усвідомлював, що настає час для переосмислення власних підходів. Війна, попри усі трагічні обставини, відкривала вікно можливостей. Томаш Ґарріґ Масарик, якого вже через чотири роки власний народ назве "президентом-визволителем", вирішив діяти.

Історія здобуття незалежності Чехословаччини з перспективи часу видається чимось цілком зрозумілим та історично логічним. Однак з точки зору тодішньої ситуації, активність Масарика справді може викликати лише захоплення. У 1914 році Томашеві Масарику буловже 64 роки.

Він був відомим інтелектуалом, однак у віденському парламенті представляв партію "реалістів" одноосібно, тому його пізніші заяви про те, що він представляє чеський народ були досить відважним твердженням.

На зламі 1914 та 1915 років Томаш Ґарріґ Масарик практично самотужки очолив грандіозну авантюру, метою якої було заснування нової держави – Чехословаччини.


Між Чикаго, Києвом та Сибіром

У 1915 році професор Масарик відбув з Праги до Італії і повернувся на чеські землі лише в кінці 1918 року. Його дипломатична активність у воєнні роки справді вражала.

Масарик побував, здавалося б, у всіх найвіддаленіших куточках світу. Викладав в університетах у Лондоні та Чикаго, зустрічався з президентом США Вудро Вілсоном, організовував тимчасовий уряд в Парижі та Женеві, мандрував до Сибіру через Японію. Однак особливе місце в стратегії майбутнього президента Чехословаччини відіграв Київ.

 
Томаш Масарик в Києві 
Джерело: ceskatelevize.cz

З самого початку своєї дипломатичної діяльності Масарику поступово вдавалося нарощувати авторитет – завдяки власній вмілій комунікації зі світовими лідерами та пропагуванню ідеї незалежної Чехословаччини.

Значну підтримку професор отримував й від чеської та словацької діаспори – передусім у США. ТҐМ видавав журнали, проводив переговори, організовував мітингита будував тимчасові інституції.

Однак у світі йшла війна – і головним козирем для проекту під назвою "Чехословаччина" могла стати військова сила. Такою мілітаристською одиницею стали "Чехословацькі легіонери", які зорганізувалися саме в Києві.

Чехословацькі військові угрупування, які в післявоєнний період отримали загальну назву "Чехословацькі легії" (Československé legie) поступово створювалися в різних країнах, однак найбільший потенціал для цього був в царської Росії, адже саме там зосереджувалась велетенська кількість військовополонених.

Центром цього руху стала київська Дарниця, де знаходився табір для військовополонених. Переговори з російським царем не увінчались успіхом, однак падіння монархії в березні 1917 року відкрило нові перспективи перед чехословаками.

Читайте також: Ізоляційно-пропускний пункт та концтабір для полонених у Києві у 1914-1918 роках

Уряд Львова та згодом Керенського не заперечував проти створення на власній території чехословацьких військових загонів. Військовополонені почали масово записуватися в ряди "легіонерів".

Перші переговори з російськими урядовцями вели Мілан Штефаник та Йозеф Дюріх. Вже влітку 1917 року підтримати їх приїхав сам Томаш Ґарріґ Масарик, на той час вже беззаперечний лідер чехословацького національного руху.

 
Томаш Масарик в Києві 
Джерело:radiozurnal.rozhlas.cz

Вперше до Києва Масарик прибув 29 липня 1917 року і в першу чергу відвідав лазарет, де лікувалися чехословацькі легіонери після тріумфальної для них Зборівської битви.

Згодом професор провів низку зустрічей з представниками чеської громади, зокрема й у київському університеті. Важливими пунктами подорожі Масарика стали також табір легіонерів в Борисполі та накиївській Дарниці, яка поступово перетворилася на основне місце дислокації чехословацьких військових.

Вдруге ТҐМ відвідав Київ в листопаді 1917 року і провів в головному місті України понад три місяці. На жаль, сам Томаш Масарик не залишив детальних спогадів з цього періоду, попри те, що для Києва це були справді буремні часи: більшовицький переворот в Петрограді та провал більшовиків в Києві, проголошення четвертого Універсалу Центральної Ради та Незалежності Української Народної Республіки – усі ці процеси Томаш Масарик міг спостерігати безпосередньо. Загалом у час І Світової війни ТҐМ провів в Києві майже чотири місяці.

Проект Чехословацьких легіонерів повністю виправдав себе. Після Зборівської битви та боїв біля міста Бахмач, чехословацькі військові були змушені переправлятися через всю Росію та Транссибірську залізничну магістраль на територію союзників. Їхня участь у воєнних операціях стала головним козирем в руках чехословацьких дипломатів.

Підточена військовими втратами, Австро-Угорська імперія занепадала на очах, а невтомний Масарик добивав імперію на дипломатичному фронті.

 
Чехословацькі легіонери в Сибіру 
Джерело: ceskyrozhlas.cz

Домігшись визнання Чехословацької народної ради як офіційного представника чехословацького народу, 18 жовтня 1918 року майбутній президент оприлюднив тзв. "Вашингтонську декларацію", у якій офіційно окреслив контури майбутньої Чехословаччини.

Новоутворена держава мала бути республікою на чолі з президентом; права національних менших мали бути забезпечені за рахунок пропорційної виборчої системи;в республіці мало діяти загальне виборче право для чоловіків та жінок; держава забезпечуватиме вільне віросповідання, водночас церква буде відділеною від держави.

Через десять днів в Празі офіційно проголосили незалежність Чехословацької республіки, навіть не дочекавшись остаточного падіння Габсбурзької імперії. Попри те, що Томаш Ґарріґ Масарик не був присутній при проголошенні незалежності, а ініціативу на себе взяли місцеві політики, ні в кого не виникало сумнівів, хто саме є головним будівничим нової держави.

21 грудня Томаш Масарик вперше за чотири роки повернувся у Прагу. Його повернення стало справжнім тріумфом, а потяг, яким їхав професор на усіх залізничних станція вітали натовпи людей.

Відтепер це були громадяни нової держави, які зустрічали свого безумовного лідера – "президента-визволителя" Томаша Ґарріґа Масарика.

 
Приїзд ТҐМ до Праги в 1918 році 
Джерело: irozhlas.cz


Ціна незалежності

Наступного дня після свого приїзду до Праги Масарик відвідав Шарлотту в санаторії в передмісті Велеславін. Там дружина президента вже довший час лікувалася від депресій.

Психічне здоров'я Шарлотти Масарик ніколи не було ідеальним, ще замолоду вона була схильною до депресій. За нормальних умов та розміреного стилю життя проблеми Шарлотти проявлялися не надто яскраво, однак з початком війни ситуація драматично змінилася.

Якщо дипломатичні зусилля ТҐМ в час війни стали історією грандіозного успіху та увіковічили його ім'я у світовій історії, то для сім'ї Масариків діяльність глави родини обернулися драмою.

Після свого від'їзду за кордон, Масарик отримав ярлик "зрадника Батьківщини" та згодом був заочно заарештований. Професора позбавили посади в університеті та, відповідно, заробітної платні. Для його дружини, яка залишилась в Празі фінансово настали непрості часи.

Окрім цього, старша дочка подружжя була заарештована і майже рік провела у віденській тюрмі. Аліцію Масарик підозрювали у приховуванні архіву її батька-зрадника і в тюрмі до професорської доньки ставилися відповідно. Згодом її звільнили під тиском міжнародної спільноти, одна матір важко переживала ув'язнення доньки.

Син Ян був залучений до військової кампанії та деякий час перебував на галицькому фронті. За словами самого Яна Масарика, він "жодного разу не вистрелив" за весь час бойових дій. Однак був відлучений від батьківського дому, хоч і намагався за можливості провідувати матір.

Читайте також: Таємниця смерті Яна Масарика

Ще в 1915 році в родині Масариків трапилася трагедія: заразившись тифом після короткотривалої важкої хвороби помер старший син Герберт. Старший син Масарика був талановитим художником, який отримав західну освіту і на якого сам Масарик-старший покладав неабиякі надії. Однак не судилося – через пів року після початку війни Герберт Масарик заразився тифом від біженців з галицького фронту.

 
Герберт Масарик та Аліція Масарик 
Джерело: g.cz

Усі ці драматичні обставини похитнули здоров'я Шарлотти Масарик, яка була змушена самотужки переносити лихоліття військового часу. Безпосереднього зв'язку з чоловіком не було. Шарлотта лише іноді отримувала чутки, що Томаша вбили або заарештували в якомусь із багатьох куточків світу.

Врешті, Шарлотта Масарик впала у важку депресію і в останній рік війни була змушена лікуватися в санаторії. Попри тріумфальне повернення Масарика, душевний спокій та здоров'я вже не повернулося до Шарлотти.

Дружина та супутниця Томаша Ґарріґа Масарика померла у травні 1923 і лише декілька разів з'явилася на публіці поруч із президентом. Роль першої леді практично одразу перейшла до її дочки Аліції. За здійснення мрії Томаша Масарика – заснування незалежної Чехословаччини – його сім'я заплатила жорстоку ціну.



Президент

14 листопада 1918 року, менше як три тижні після проголошення незалежності, в празькому залі Рудолфінум (нині – філармонія) відбулося урочисте засідання Революційних народних зборів (Revoluční národní shromáždění) - тимчасового парламенту Чехословаччини.

У цей день відбулася тзв. "акламація", одноголосне затвердження Томаша Ґарріґа Масарика президентом Чехословаччини. Надалі в країні мали пройти вибори, мала бути затверджена конституція і вже на її основі була заплановані "справжні" вибори Президента республіки.

Масарик тричі перемагав на виборах президента і завжди одразу в першому турі, хоча не завжди все йшло гладко. Перші вибори відбулися в травні 1920 року – Масарик здобув 284 голоси (для перемоги в першому турі було достатньо отримати 247 голосів депутатів).

За конституцією президентський термін тривав сім років, наступні вибори відбулися в 1927 році. ТҐМ спершу зважував підтримку на виборах свого соратника Едварда Бенеша, однак його кандидатура все ще була надто слабкою. Авторитет Масарика відігравав визначальну роль.

 
Подружжя Ґарріґів-Масариків на початку 1920-х років 
Джерело: irozhlas.cz

Перший президент не приховував, що не братиме участі в другому турі, в разі, якщо не стане одразу беззаперечним переможцем виборів. Цього разу Масарикові вдалося перемогти отримавши 274 голоси. Останні вибори відбулися в 1934 році, коли Томашеві Масарику вже виповнилося 84 роки, і він серйозно зважував відмову від участі.

У Чехословаччині вже почали поширюватися комуністичні ідеї, і суперником Масарика став комуніст Клемент Ґоттвалд (який згодом таки став президентом країни після "лютневого перевороту" в 1948 році). Однак в 1934 році Масарик просто знищив свого комуністичного опонента: 324 голоси проти 38-ми.

Читайте також: Лютнева драма президента Бенеша

Епоха президента Масарика в Чехословаччині асоціюється із "золотим віком" першої міжвоєнної Республіки. Справді, в буремні міжвоєнні часи Чехословаччина залишалася острівцем реальної демократії в центральній Європі, де більшість країн тяжіли до авторитаризму та диктатури.

Певним чином Томаш Ґарріґ Масарик втілював собою платонівську ідею "філософа на троні", знаходячись немовби над політичними процесами та зберігаючи політичний нейтралітет поміж партіями. Масарик забезпечував загальні етичні та політичні дороговкази: демократичні принципи впроваджувалися завдяки включеності громадян в політичне життя.

Масарик пропагував принцип "дрібної праці" - роботу кожного громадянина у своїй сфері, кожен мав вносити власний вклад у розбудову суспільства. Президент наполягав, що до побудови демократії повинні долучатися усі громадяни, активність громадянського суспільства мала бути основою держави.

Звідси й боротьба за рівноправ'я – не лише чоловіків, а й жінок. В русі жіночої емансипації Чехословаччина відігравала провідну роль, не в останню чергу завдяки шанобливому ставленню до ідей та спадку першої леді Чехословаччини – Шарлотти Масарик.

 
Томаш Ґарріґ Масарик в 1934 році 
Джерело: ceskatelevize.cz

Важливим мотивом у політичній філософії Масарика був мотив солідарності. Чехословаччина в міжвоєнний період перетворилася на домівку для тисяч емігрантів – передусім зі східної Європи.

Програма підтримки мігрантів з Російської імперії захопленої більшовиками (Ruská pomocná akce), створила чудові умови для діяльності емігрантських середовищ.

Це безпосередньо торкнулося України – завдяки підтримці чехословацького уряду та особисто президента Масарика в Чехословаччині багато років діяли освітні та культурні установи українців – в Празі було засновано Український Вільний Університет, в Подєбрадах успішно діяла Українська Господарська Академія, в столиці також активно розвивалися Педагогічний інститут імені Драгоманова та інші заклади.

Читайте також: Фортеця української вільної науки

Водночас, в ідеалістичній картині міжвоєнної масариківської Чехословаччини також були власні "плями на сонці". Реальне забезпечення прав національних меншин так і не було здійснене.

Якщо у випадку словаків їхнє до певної міри підпорядковане становище до певного часу не викликало конфліктів, то у випадку інших меншин напруження було відчутним.

Не в останню чергу це стосується регіону Підкарпатської Русі, який так і не отримав реальної політичної автономії всупереч домовленостям.

Регіон, який згодом увійшов у склад радянської України став наочним парадоксом у міжвоєнний період: чехословацька влада безсумнівно виразно покращила соціальні умови, підняла рівень освіченості населення, вибудувала інфраструктуру та інші елементи суспільного життя, однак практично до останньої миті існування республіки досить скептично ставилася до реального політичного самоврядування в регіоні.

Ще більш проблемними стали німецькі середовища в тзв. "удейських" регіонах республіки, які згодом перетворилися на бомбу сповільненої дії та приводом для німецької агресії, яка згодом зруйнувала масариківську республіку.



Однак усі перелічені проблеми ніяк не змінюють того факту, що в жорсткому контексті свого часопростору Чехословаччина залишалася успішним проєктом – культурним осередком, економічно забезпеченим плацдармом демократії та громадянського суспільства, до спадку якого чехи та словаки звертаються досі. Беззаперечним лідером та творцем цього успіху був Томаш Ґарріґ Масарик.



Абдикація

Конституція Чехословаччини обмежувала можливість перебування на посаді глави держави двома термінами. Однак також встановлювала єдиний виняток з цього правила – Томаш Ґарріґ Масарик не підлягав цьому обмеженню.

У 1934 році Масарика вчетверте обрали президентом Чехословаччини. Яким би безмежним не був авторитет президента-визволителя, вік професора, якому вже йшов 85-рік життя, давався взнаки.

Середина тридцятих років минулого століття була складним періодом не лише для Чехословаччини. За рік до цього в Німеччині до влади прийшов Адольф Гітлер. Масарик, на відміну від багатьох своїх сучасників, застерігав перед загрозою гітлерівської Німеччини.

Він розумів, що й для його держави наближається небезпека. Проте сам Масарик вже не міг дати відсіч: це завдання він передав своєму наступнику – найближчому політичному соратникові та другові Едвардові Бенешу.

"Посада президента є важкою та відповідальною, і тому вимагає усієї повноти сил. Я бачу, що мені їх не вистачає, тому я відмовляюся від неї. Мене чотири рази обирали президентом нашої республіки; сподіваюся, що це дає мені право вас та весь чехословацький народ а також співгромадян інших національностей, щоб при керуванні державою ви пам'ятали, що держави тримаються на тих ідеалах, на яких і засновувались.

Я сам завжди пам'ятав про це. Нам потрібна добра закордонна політика і справедливість вдома по відношенню до всіх громадян, якої б національності вони б не були. Я б хотів ще сказати, що рекомендую за свого заступника д-ра Бенеша.

Я працював з ним за кордоном та вдома і знаю його. Я цілковито певен, що все піде добре. Якщо на це буде воля Божа, я ще трохи спостерігатиму, як ви керуватимете. Вас, пане прем'єр-міністре, я прошу, аби Ви взяли до відома мою відставку та залагодили все як треба".

Таку коротку текст президент-визволитель виголосив 14 грудня 1935 року на замку в Ланах. В урочистій події взяло участь лише декілька найвищих осіб держави. Томаш Ґарріґ Масарик подав у відставку з посади президента. Закінчилась епоха.

 
Відставка, 1935 рік 
Джерело: ceskatelevize.cz

Засновник держави справді ще деякий час спостерігав за тим, як його наступник, президент Едвард Бенеш керує державою. Однак до трагічних подій 1938 року, коли сусідні держави розшматували його дітище, його Республіку, президент-визволитель не дожив. Томаш Ґарріґ Масарик помер на замку в Ланах 14 вересня 1937 року.



***

"Президент-визволитель", "Таточко Масарик" (Tatíček Masaryk), та багато інших імен, які до сьогодні часто використовуються в Чехії при згадці про Масарика, свідчать про повагу, яку чехи досі плекають до свого першого президента.

Історичну роль ТҐМ для Чехословаччини (а відповідно, й Чехії) справді неможливо переоцінити. Об'єктивно саме бурхлива діяльність професора Масарика в період І Світової війни стала основою для здобуття незалежності. Там само як і саме його особистий авторитет був запорукою демократичних процесів в міжвоєнній Чехословаччині.

Зрештою, саме спадок ТҐМ, "масариківська традиція" - це той ґрунт, на якому базувалися демократичні процеси в Чехословаччині – чи то в часи у вигляді "незгодних" з комуністичною диктатурою в 1950-х роках, чи в боротьбі дисидентів проти режиму "нормалізації" Ґустава Гусака, чи під час відновлення демократії після Оксамитової революції в 1989 році.

Після падіння комунізму дослідження спадку Томаша Масарика часто набули вигляду "деконструкції міфу". "Міф Масарика", як певний "ретушований" образ без сумніву існував. Масарик був політиком і добре усвідомлював потребу створення власного іміджу.

До такої конструкції належали фотосесії, робота з пресою чи навіть окремі масштабні інтерв'ю з Карелом Чапеком (Hovory s TGM), в яких Масарик викладав свої бачення власної історії та політичної кар'єри.

Попри ледь не сакралізоване ставлення до першого президента в певні періоди історії Чехословаччини, Масарик залишався політиком та живою людиною.

З 1990-х років в Чехії був опублікований ряд праць, в яких досліджувалися різні аспекти життя Томаша Масарика – від складної родинної історії до аналізу його особистого життя після смерті Шарлотти. Без сумніву, в біографії Томаша Ґарріґа Масарика, як і в біографії будь-якої історичної постаті такого масштабу, можна знайти як особисті помилки, так і політичні промахи.

Однак навряд чи будь-які нові знахідки чи інтерпретації тих чи інших подій зможуть похитнути Масарика на п'єдесталі чехословацької історії, на якому він без сумніву цілком заслужено до сьогодні стоїть.

 
Пам'ятник ТҐМ біля Празького Граду 
Джерело:mapy.cz

Так само як і один з його численних пам'ятників навпроти входу на Празький Град, де до сьогодні знаходиться резиденція чеських президентів. З вікон навпроти пам'ятника на нього дивиться зображення ТҐМ та його просте але й універсальне кредо: "Не боятися. Не брехати. Не красти".

Полковник–киянин із «Чорних Запорожців» Армії УНР

Багато років в соціальних мережах гуляє світлина "Чорних Запорожців" із неідентифікованими старшинами легендарного кінного полку Армії УНР. Тривали суперечки чи це взагалі "чорні"... І коли саме зроблено світлину

«Десять міліонів пятсот тищ. І крапка». Українцям нав’язують суперечливі дані про жертв Голодомору

Скільки українців загинуло від голоду у 1932–33 роках? Війна за цю відповідь триває вже кілька років. У вересні вона спалахнула з новою силою через оприлюднення нових даних: 10,5 мільйонів жертв, з них 9,1 млн в Україні.

Початок (не) братської колонізації

Сотня років знадобилась Росії, щоб нав’язати свою владу і запустити процес широкомасштабної колонізації України. Зусилля царату були спрямовані на цілковиту асиміляцію та інтеграцію у політичній, економічній, соціальній, культурній та духовній сферах суспільного життя.

Ніч розгону. Міленіали з Пласту, які не пішли з Майдану

Раннім ранком 30 листопада близько 2000 «беркутівців» атакували протестувальників, які залишались на Євромайдані. Ця ніч змінила історію України. Наступного дня – 1 грудня – сотні тисяч киян вийшли на масову акцію протесту. Ким були ті, хто залишився ночувати на Майдані Незалежності? Попри те, що основні лідери Євромайдану напередодні ввечері (29 листопада) фактично закликали розходитись. Прирікаючи тих, хто залишається, на маргіналізацію протесту. Як це вже було під час мовного Майдану.