Спецпроект

Сагринь. Злочин без терміну давнини

"Бандити мали за провідників двох хлопців-поляків, одному 14, а другому 12 літ. Обидва хлопці-поляки виховувалися в Яцюка, господаря-українця. Ці хлопці показали сховище, з якого бандити витягнули 9 осіб і вбили"…

"Історична правда" уважно слідкує за дискусіями навколо польсько-українського конфлікту часів Другої світової війни.

20 червня 2016 року на прес-конференції у Києві тодішній депутат Сейму, теперішній шеф канцелярії прем'єр-міністра Польщі Міхал Дворчик зачитує лист із претензіями до українців:

"Різниця між нами стосується, однак, не минулого, а сучасної політики історичної пам'яті. Проблемою є нинішнє українське ставлення до винуватців геноциду, вчиненого проти поляків у роки Другої світової війни. У Польщі на державному і самоврядному рівнях не вшановуємо людей, у яких на руках кров невинних цивільних людей".

Подібні твердження не відповідають дійсності. Наприклад, у Грубешові та Томашові Любельському існують вулиці на честь Станіслава Басая та Зенона Яхимека.

Бургомистр Войцех Жуковський: "Для мешканців Томашова Любельського Зенон "Віктор" Яхимек (…) є героєм, що боронив польських громадян"

У листопаді 2018 року громадська організація "Громадяни RP" намагалися привернути до цих фактів увагу громадськості:

"Ушанування у публічному просторі осіб, які відповідають за злочини проти мирного українського населення (…) є ударом у гідність людей пограниччя…"

У опублікованому листі-зверненні стверджувалося, що загони Яхимека і Басая несуть відповідальність за смерть приблизно 2200 місцевих мешканців-українців.

На початку лютого 2019 року Міська рада Томашова Любельського відхилила клопотання щодо зміни існуючої назви вулиці на честь Зенона Яхимека.

На сесії ради бургомистр Войцех Жуковський сказав:

"Хотів би, щоб молоді люди, які присутні у сесійній залі, не мали враження, що постать Зенона "Віктора" Яхимека будить якісь сумніви.

Для мешканців Томашова Любельського Зенон "Віктор" Яхимек (…) є героєм, що боронив польських громадян".

З люб’язного дозволу автора та УІНП публікуємо текст, який оповідає, як герої сьогоднішньої Польщі вбивали своїх співгромадян не-поляків.

***

11 липня 2018 р. на офіційній сторінці у Фейсбуці польського прем’єр-міністра Матеуша Моравецького з’являється офіційне повідомлення, пов’язане з польським днем пам’яті жертв Волинської трагедії.

Цей допис було доповнено дуже символічним знімком, на якому тліли залишки села.

 11 липня 2018 року Канцелярія прем'єр-міністра Польщі проілюструвала заклик вшанувати "жертв українських націоналістів" фотографією злочинів загонів польської Підпільної держави щодо власних громадян-українців

   

Але ще більш символічним виявився той факт, що зображення насправді ілюструвало не українську, а польську військову акцію, яка відбулася у селі Сагринь 75 років тому. 

Протягом наступних місяців цю помилку ще кілька разів повторили польські політики чи польські медіа.

 На початку лютого 2019 року Інститут національної пам'яті Польщі видав світлину спаленого українського села за "злочин українських націоналістів"

Події, які відбулися 10-11 березня 1944 року українці Холмщини будуть пам’ятати як найчорніший день свого життя.

Здійснювали акцію польські підрозділи Армії Крайової під командуванням Зенона Яхимека разом з Батальйонами хлопськими (польськими партизанськими силами, які складалися переважно із місцевих селян) на чолі яких був Станіслав Басай.

"Слава героям!" Урочистість з нагоди 100-річчя Зенона "Віктора" Яхимека за участі варшавського оркестра Війська Польського у грудні 2012 року

 

 Імена цих командирів досі увічненні в назвах вулиць міст Грубешева та Томашева.

Станіслав "Рись" Басай з донькою Камілою

Вони атакували українські села Андріївка, Березів, Бересть, Верешин, Ласків, Маличі, Малків, Модринь, М’ягке, Ріплин, Сагринь, Стрижівець, Теребінець, Теребінь, Турковичі, Шиховичі, повністю або частково спаливши їх.

Польський наступ не обмежився цими днями і тривав протягом кількох наступних тижнів. За даними джерел, у ході операції було вбито від 1500 до 2000 українців. Що ж передувало цим жахливим подіям?

Зенон "Віктор" Яхимек

Етнічна карта Центрально-Східної Європи у міжвоєнний період була доволі строкатою, кордони новоутворених після Першої світової війни центральноєвропейських держав рідко коли повністю співпадали із межами проживання етносів.

Багатонаціональні західноукраїнські терени не стали винятком, тут вістря протистояння проходило між українцями та поляками.

Друга світова війна знову актуалізувала цю етнічну проблему, додавши до розбурханого котла ще й питання відсутності в українців власної національної  держави, а у поляків – її руйнацію внаслідок німецько-радянської агресії.

Основними дійовими особами цієї боротьби з українського боку виступила Українська повстанська армія (УПА), з польського – Армія Крайова (АК).

Жорстокість військових дій тільки підвищували градус протистояння, в якому людське життя цінувалося щоразу все менше.

Першою спалахує у 1942 році Холмщина, далі епіцентрами україно-польського протистояння стають Волинь, Східна Галичина, знову Холмщина, Підляшшя, Надсяння, Лемківщина...  

   

  Сагринь палає

Читайте також текст Мирослава Іванека "Контекст Сагрині. Польський злочин на тлі нацистських"

З протоколу свідчень Зіни Малимон про знищення села Сагринь, 26 квітня 1944 року

Дня 9.ІІІ.1944 р., ціла моя родина і я всю ніч не спали.

Побачила я, як польська банда нападала на Сагринь і стріляла із запальних куль.

Мама моя Ольга, сестра Ліда, тітка Марія Л. і я втікли на станицю.

По дорозі на станицю мене ранили в обидві ноги.

Мама взяла мене на руки і занесла мене на станицю. На станиці було багато людей. За якийсь час прийшли бандити і почали бити в двері, і кричати, де є поліція.

Поліції на станиці не було.

Бандити забрали з хлівів станиць свині і від’їхали. Друга група бандитів підійшла під станицю і кричала, щоб відкрити їм двері. Лякали, що будуть підкладати міни під станицю.

Люди почали втікати нагору.

Тоді бандити почали стріляти по горі. Вирубали двері на долині і вдерлись нагору.

Побили всіх мужчин. Вбиваючи, проклинали.

Забрали все згори, а жінок з дітьми зігнали на діл, а нагорі запалили. […]

Вбили також мою маму Ольгу і сестру Ліду. Коли мама впала, за нею впала моя тітка. Бандити думали, що вбили також тітку, але тітку навіть не ранили.

Після того прийшли до мене, один з них стрілив в мене. Ранено мене в голову і я впала.

Бандита стріляв ще раз в мене і попав в руку.

Я лежала, не ворушилася зовсім. Бандити думали, що я вбита, й відійшли.

Сестра моя Ліда була тільки ранена в руку, встала і хотіла втікати. На цей раз надійшов бандита і стрілив її в голову. Сестра моя впала і сконала документ

 Протокол у справі погорому села Сагринь 10 березня 1944 року. Зізнання Зіни Малімон зафіксовані 26 квітня1944 року

Джерело: Електронний архів Центра досліджень Визвольного руху

 

На початку 1944 року Червона Армія починає наступальну операцію на Волині, вступаючи на землі міжвоєнної Речі Посполитої.

Це активізує польські підпільні націоналістичні сили, які вирішують радикально вирішити українське питання на теренах Закерзоння, зокрема на теренах Холмщини.

Виникає план проведення спеціальної акції під назвою "Буря".

Військовики Армії Крайової мали б активізувати свою діяльність проти німецької армії, щоб опанувати ці території до приходу радянської влади, а також засвідчити її приналежність до Польської держави.

Разом з тим військові дії на території Холмщини мали б послабити потенційну територію, де міг би розвиватися у майбутньому український національний рух.  

В рамках цих процесів, у березні 1944 року силами польського підпілля було проведено масштабну антиукраїнську операцію, що входить в історію під назвою "грубешівська революція" (від назви міста Грубешів).

Метою цією акції було не поголовне винищення українців, а створення таких умов, за яких вони б якнайшвидше залишили ці терени.

Для цього спалювали цілі українські села, показово та жорстоко вбивали місцеве населення.

 Бійці Армії Крайової під час знищення українського села Сагринь 10 березня 1944 року

Читайте також текст Ігоря Бігуна: "Геноцид" замість уроку історії. Факти, які не вписуються у польську версію Волинської трагедії"

З протоколу свідчень Ольги Шидловської про знищення села Сагринь, 26 квітня 1944 року

Дня 10.3.1944 року рано, біля 4-ої години, побачила я, що село горить і сильно стріляють запальними кулями.

Я зібрала своїх дітей, Софію, літ 9, Марію, літ 3, Анну, літ 6 і старого батька, літ 69, і сховалася до зовсім знищеного льоху. З льоху видно було, що діялося кругом нас.

Я бачила, як польські бандити шукали сховищ, кажучи: "треба шукаць, бо тут може биць".

Я бачила і чула, як нападали бандити на мою сусідку, Марію Носаль. Вбили її, віддаючи в неї три стріли. Хотіли кинути ще Марію Носаль в огонь, але один з них сказав, що вона і так згорить.

Дитина Марії Носаль Евфрозина, літ 7, почувши, що мати її вже вбита, почала дуже кричати. Була вже в схроні. Бандити підійшли до схрону і наказали вилазити зі сховища, проклинаючи.

Вилізло троє: Тимощук Антоніна, Евстахій Тимощук і Ліда Тимощук. Всіх їх бандити постріляли. Пізніше трупи їх погоріли, а решта свині порозтягали. […]

З льоху чула я, як банда вбивала людей. Чула, як 6-літній хлопець просив, щоб його вбили, бо його маму вже вбили. Казав: "Моя мама не живе і я не хочу жити".  документ

Протокол у справі погорому села Сагринь 10 березня 1944 року. Зізнання Ольги Шидловської зафіксовані 26 квітня1944 року

Джерело: Електронний архів Центра досліджень Визвольного руху

Кривавим апофеозом "грубешівської революції" стали події у Сагрині. Українське село Сагринь (сучасна ґміна Вербковичі, Грубешівського повіту Люблинського воєводства, Республіка Польща) було повністю спалене поляками 10 березня 1944 року.

За свідченнями джерел,  під час знищення польськими військовими цього села було убито та закатовано від 800 до 1240 українців.

Серед них більшість були жінки та діти.

Загиблі перед смертю зазнали нещадних знущань і тортур.

Велика кількість жертв у Сагрині пояснюється тим, що у селі кожен день увечері збиралося багато людей із сусідніх сіл, щоб заночувати під захистом української поліції та місцевої самооборони, які дислокувалися в Сагрині.

Нападники використовували запальні кулі, які потрапляли у висохлі солом’яні стріхи будівель і за декілька хвилин перетворили село у вогненне море.

Було знищено церкву, парафіяльні будинки, понад 260 житлових будинків, молитовний будинок громади євангельських християн, сотні господарських будівель.

Жахливі картини того дня виринають з історії завдяки протоколам свідчень, що їх по гарячих слідах було записано зі слів очевидців тих подій, жителів Сагрині, яким пощастило вижити.

Таких виявилося небагато: тих хто зумів заховатися від ворожої кулі у лісі, схронах, льохах або ж отримати несмертельне поранення, прикинувшись вже неживим.

Драматизму ситуації додавав той факт, що віднаходити місця схованок допомагали місцеві польські дітлахи.   

Колонія Сагринь. Передвоєнна карта

 

З протоколу свідчень Ольги Шидловської про знищення села Сагринь, 26 квітня 1944 року

Банда мала місцевих провідників Ця партія бандитів в числі 7-ох мала за провідників 2-ох малих хлопців, поляків, одному 14, а другому 12 літ.

Я чула, як банда обіцяла тим хлопцям добру зарплату, тільки що показували їм сховища.

Обидва хлопці поляки виховувалися в Яцюка, господаря – Українця. […]

Ці хлопці показали ще сховище Стельмащука, з якого бандити витягнули 9 осіб і вбили.

В сховищі були ще люди, але якось не подушилися. Малі Білики водили бандитів по цілому селі і показували сховища документ   

Через 75 років 660 прізвищ тих, кого було замордовано того жахливого дня видніються на гранітних плитах місцевого сільського меморіалу. Декілька сотень людських доль, які навіки залишилися у 1944 році.

Цей список не є повним, нинішнім та майбутнім історикам ще доведеться доповнити його новими встановленими іменами.

Людина живе доти, допоки є в пам’яті нащадків, а відтак пошукова робота є нашим обов’язком.   

 

Допоможіть історичній правді! 1 000 000 на день народження

Ми існуємо на пожертви наших читачів. Без цієї допомоги «Історична правда» перестане існувати. Якщо ви вважаєте, що подальше існування "Історичної правди" необхідне українському суспільству – прочитайте цей текст до кінця!

Перша академічна нерухомість: як пансіон графині Левашової став власністю Української академії наук

У Києві добре відомий триповерховий будинок по вулиці Володимирській, 54. З лютого 1919 року будинок є власністю Академії наук, це штаб-квартира Президії НАНУ. Власністю Академії він став завдяки Павлу Скоропадському та його дружині Олександрі, Володимиру Вернадському, Агатангелу Кримському і... Антону Денікіну.

Петлюрівська Покрова. УНР на краю безодні

У жовтні 1919 року керманичі УНР уперше за весь час революції організували привселюдну урочисту присягу на вірність українській республіці. Ця подія залишила слід у пам`яті багатьох учасників визвольних змагань, хоча й не змінила перебіг війни за українську державність.

Генерал Петро Григоренко. Таврія, Москва, "психушка", Нью-Йорк

Радянський офіцер, комуніст, антисталінст, жертва каральної психіатрії, захисник і друг кримськотатарського народу, член Московської Гельсінкської Групи і Закордонного Представництва УГГ, а також син, чоловік і батько – це лише частина ролей, які довелося прожити уродженцю Запоріжжя.