Спецпроект

П'ятидесятники та УПА. Про маловідомі стосунки протестантів і підпілля

Невідома історія. "Християни віри євангельської вже готувалися прийняти мученицьку смерть, як раптом з'ясувалося, що той повстанець, який планував погубити п'ятидесятників - замаскований агент НКВС". (рос.)

В українській історії взагалі не вивчена тема взаємовідносин та участі протестантів в антирадянському підпіллі, боротьбі у лавах УПА. Короткий уривок із книги А.В. Райчинця частково створює загальну уяву про відносини між п'ятидесятниками (одна із деномінацій в протестантизмі) та УПА. Відсутність тісної співпраці між двома таборами можна пояснити частково ворожістю одних, боязню та наївністю інших.

"Уже в послевоенные годы, когда повстанцы, прятавшиеся в лесах, наводили страх на советскую власть, один из них решил натравить свою боевую группу на сулимовских (село Сулимов Нестеровского (Нестерів - радянська назва Жовкви) района Львовской области) пятидесятников и "перевешать" иноверцев на вербах, в изобилии росших по берегам местной речушки.

Христиане веры евангельской уже готовились принять мученическую смерть, как тут выяснилось, что тот повстанец, планировавший погубить пятидесятников, - замаскированный агент НКВД.

Притом "стучала" у него вся семья – даже дети помогали в этом неблаговидном деле, относя в бидонах с молоком донесения в отделение НКВД, находившееся в соседнем городке Куликове.

В результате на вербе повесили самого "стукача", а его семью расстреляли по законам военного времени.

В целом же недоверие и излишняя осторожность жителей Сулимова по отношению к пятидесятникам не выливалась в активные действия.

Учитывая тот факт, что некоторые родственники пятидесятников шли в УПА, а многие крестьяне так или иначе помогали повстанцам (тетя нынешнего епископа ХВЕП Михаила Паночко носила им еду, за что была арестована и отправлена в лагеря), неудивительно, что повстанцы часто предупреждали пятидесятников об облавах или слежках со стороны одних и других.

Однако в целом христиане веры евангельской по мере сил старались отдалиться от антисоветского подполья. Для этого была весомая причина: Библия призывает верующего быть покорным любой власти.

Кроме того, большинство повстанцев были греко-католиками, а отношения между ними и пятидесятниками оставались натянутыми в силу разных причин, преимущественно догматического характера.

Но было здесь и еще одно обстоятельство, более важное. Повстанческое движение (несмотря на свою тесную связь с греко-католической церковью) оставалось в основе своей все-таки светским – в особенности после того, как умер Андрей Шептицкий. Теперь некому было наставлять на путь истинный молодых патриотов, готовых пожертвовать ради Отчизны и собой и другими…

Для пятидесятников же основой построения государства была Библия. Особое внимание обращалось на ветхозаветные пророчества о том, что без Бога любая нация обречена на упадок и гибель.

Галицкие пятидесятники не меньше других мечтали о свободной Украине, но возрождать нацию и строить государство хотели исключительно на Божьих принципах, то есть на первом месте у человека должны быть вера во Христа и покаяние, любовь к Богу, к своим ближним и обретение благодаря этому жизни вечной.

Поэтому проповедь Евангелия, безупречное христианское поведение и служение людям в то беспокойное время для галицких пятидесятников были важнее стремления к национальной независимости".

Райчинец А.В. Воздвигнутые Богом. - Одесса: Духовное возрождение, 2010. – С. 54-56.

Історія записана і оброблена Віктором Заславським

Джерело: ЖЖ jesfor

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.