Негус власною волею. Бурхливе життя Теводроса II
Коли у квітні 1868 року британські вояки здобули штурмом гірську фортецю Мекдела – резиденцію ефіопського негуса (або ж імператора) Теводроса II, вони знайшли володаря вже мертвим. І кинулися розривати його одяг на сувеніри. Зупинив ганебне видовище командувач Роберт Нейпір. Який наказав приставити до тіла надійну охорону. Поховали Теводроса II з повагою до його імператорського статусу.
Коли у квітні 1868 року британські вояки здобули штурмом гірську фортецю Мекдела – резиденцію ефіопського негуса (або ж імператора) Теводроса II, вони знайшли володаря вже мертвим. І кинулися розривати його одяг на сувеніри. Зупинив ганебне видовище командувач Роберт Нейпір. Який наказав приставити до тіла надійну охорону. Поховали Теводроса II з повагою до його імператорського статусу.
Так завершилося життя одного чи незвичайних правителів в історії Ефіопії. Хоча б тому, що на відміну від спадкових негусів, які виводили свій родовід якщо не від біблійного царя Соломона, то від пророка Мойсея, Касса Хайле – таким було його справжнє ім'я – подібними "родичами" похвалитися не міг.
Він був сином дрібного шляхтича і простолюдинки. В країні, що жила по суті в середньовіччі, людина такого походження могла зробити стрімку кар'єру, хіба що в церкві.
Певний час Касса і справді жив про монастирі поруч із Гондером. От тільки під час чергової усобиці монастир було зруйновано, тож довелося приєднуватися до військового загону якогось далекого свого родича, а потім взагалі "йти" у розбійники.
Втім, вояком і навіть командиром він виявився здібним. Це помітили. А вже як воєначальнику Кассі зрештою стало в нагоді його шляхетство, хай і дрібне. Він вдало одружився – отримавши в посаг цілу провінцію Куара.
Це дозволило йому йому принаймні наблизитися до кола князів. Ті, щоправда, намагалися провчити "зухвальця", проте зазнавали від нього поразку за поразкою. А з кожних успіхом вплив і амбіції Касси зростали.
Йому вдалося взяти під свій контроль спочатку землі навколо озера Тана, а потім і інші території країни. І ось тоді заявив претензії на імператорський престол. Тим більше, що тодішні негуси – а на троні в цей час змінювали один одного (саме так, по кілька разів) двоюрідні брати Сале Денгель і Йоханнис III – були відвертими нікчемами і маріонетками в руках князів, тих самих, яких Касса на той момент вже переміг.
П'яниця Йоханнис III погодився "віддати" корону взагалі з єдиною умовою – щоб його не змусили жити з нелюбою дружиною. Вмовляти довелося хіба що очільника місцевої церкви – абуну Салламу, який і уявити собі не міг на престолі людину "низького" походження. Проте претендент натякнув, що країною якраз мандрує якийсь вірменський єпископ, який цілком може виконати необхідні церемонії, і заважає цьому лише нестримне бажання Касси піднести ефіопську церкву та здолати єресі.
Абуна погодився. І коронував нового негуса під іменем Теводроса II – це ім'я Касса обрав з огляду на давні пророцтва. Втім, покладався він не лише на них. Адже взяв у заручники представників мало не всіх родин володарів підвладних земель – їх утримували в його улюбленій фортеці Мекделі.
А потім почав модернізувати здобути їм у важкій боротьбі державу – так, звісно, як він це завдання розумів. Заохочував розвиток господарства, знизив податки, змінив судовий та адміністративний устрій, будував дороги і навіть спробував сконструювати на озері Тана корабель з педальним приводом.
Прикладом для нього була Британія, про життя в якій розповідали його близькі радники – англійці Волтер Плоуд і Джон Белл. Це, щоправда, не сподобалося родичам негуса. Вони захопили і били чужинців – і Теводрос II помстився їм зі справді середньовічною жорстокістю.
Негус зрештою посварився не лише з ріднею і зовсім не рідними князями, а й з церквою. Бо хоч і боровся з єресями – людиною він був релігійною – але від священників вимагав затягнути паски і ділитися своїми статками з державною скарбницею.
Заради цього він взяв в заручники навіть коптського патріарха, який за його правління вперше приїхав в Ефіопію з Єгипта. Владику зрештою відпустили, але не важко здогадатися, що він після цього розповідав про негуса.
Справді улюбленим дітищем Теводроса II було військо. Через нового британського консула, який привіз у подарунок від королеви Вікторії срібну тацю і два пістолети, він відправив до Лондона листа з проханням надіслати йому ремісників та зброярів, і постійно квапив дипломата з відповіддю.
Навчити ефіопів виготовляти зброю він вимагав навіть у католицьких місіонерів – мотивуючи своє прохання тим, що євангелій в його країні, здавна християнській, і так вистачає.
Найдивніше, що саме проповідник зрештою і став головним зброярем Теводроса II. Звали його Теофіл Вальдмайер. Саме він за сім місяців виготовив для негуса найбільшу гармату в ефіопській історії. Цю "цар-гармату" – з огляду на недавню Кримську війну назвали "Севастополем".
Важила вона 6,7 тонн і стріляти могла ядрами вагою в 350 кілограмів. Ще шість місяців вісім сотень людей тягнули гармату до Мекдели. Для цього навіть спеціально проклали нову дорогу.
Після цього Теводрос II вирішив, що Лондон занадто тягне з відповіддю на його лист. Та арештував консула. А потім – усіх підозрілих європейців. І врешті-решт дипломата, який приїхав з посланням королеви та наміром врегулювати ситуацію. Для Британії це вже було занадто. Почалася війна.
Корпус вже згаданого Нейпіра прошпацерував через всю країну (використавши, зокрема, й прокладену негусом дорогу) та здолав військо Теводроса II в битві під самою Мекделою.
За іронією долі "Севастополь" - ані під час битви, ані коли-небудь пізніше - не вистрілив. Хоча один постріл таки пролунав. З пістолета. Одного з тих, що колись подарувала негусу королева. Теводрос II звів з його допомогою рахунки з життям.
Після смерті негуса його піддані не стали витрачати час і сили, щоб перетягнути гармату в інше місце. Вона так і залишилася лежати в горах біля Мекдели. Натомість "Севастополю" з часом встановили пам'ятники. У Дебре-Таборі та Аддіс-Абебі.
В столиці монумент по суті є копією знаменитої гармати. Встановлена вона на площі Теводроса II. На перетині з проспектом... Вінстона Черчилля. Бо за цього прем'єра британці були союзниками ефіопів. І навіть допомагали їм звільнити їхню батьківщину від інших окупантів - італійців.
