Євген Іваницький: пластун – офіцер розвідки Армії Крайової
Воїн-підпільник, який одним із перших розпочав рух опору проти нацистів серед підгальських гуралів. Працював в АК-"Північ". Загинув у Варшавському повстанні.
Пластун – офіцер розвідки Армії Крайової. Воїн-підпільник, який одним із перших розпочав рух опору проти нацистів серед підгальських гуралів. Працював в АК-"Північ". Загинув у Варшавському повстанні.
Євген Іваницький, якого в польському підпіллі знали під псевдом "Kmieciński" та "Zbigniew", народився 16 березня 1904 року у Надвірній. У родині Володимира та Марії (з дому Сабат). Навчаючись в українській гімназії у Станіславові вступив до Пласту. У 1921-1922 роках входив до першого проводу 11-го полку імені Івана Мазепи, що діяв на базі гімназії. Саме в цьому полку виросло чимало діячів ОУН, зокрема близькі соратники Бандери – Микола Климишин та Ярослав Карпинець.
Окрім рідної української Євген вільно володів польською та німецькою мовами. Вищу освіту здобував у 1923-1929 роках у Австрії, в гірничій академії міста Леобен. Під час навчання продовжував свою участь у пластовому русі. Отримав ступінь "почесного пластуна" – так називались тоді перші старші пластуни.
У 1933-1935 роках Іваницький працював у державному Сільсько-господарсько хімічному дослідному Інституті у Відні, інженером-мірником видобування фосфоритів. Через політику обмеження права іноземців на працю змушений був залишити улюблену працю. Подібний захист власного ринку тоді практикували й інші країни Європи, зокрема масово роботу з цієї ж причини втрачали українські інженери в Чехословацькій республіці.
У 1937 році Євген нострифікував диплом інженера у Львівській політехніці. Коротко працює канцелярським помічником Повітового дорожнього управління в Долині, але майже одразу переїздить до Підгалля. Заробляючи на життя, як технік кадастру у Новому Таргу. З травня 1939 року – відряджений на польові роботи, пов'язані з реамбулацією нових вимірювань у морському повіті та місті Гдині. Кадастровий референт Уряду скарбового (податкового управління) у Вейгерові, що у Поморському воєводстві.
Влітку 1940 року Євген Іваницький мешкав у Рабі Вижній та стає одним із трьох співзасновників підпільної організації регіону, що готувалася до збройної боротьби із нацистами. Її назвали Підгалянською дивізією в конспірації (Dywizją Podhalańską w Konspiracji). Разом із 40-літнім Ґетт-Гетинським, уродженцем міста Броди – кадровим офіцером Війська Польського, який кілька разів був поранений під час боїв з українцями за Львів в 1918–1919 рр.
Інженер Євген Іваницький у юності - 14-літньою дитиною, – очевидно, допомагав УГА. Німецький тоталітаризм об'єднав поляків та українця. Іваницький був офіцером запасу і міг відсидітись у дома, але взявся за зброю разом із поляками, борючись проти нацистів.
Станом на 1941 рік "Підгалянська дивізія в Конспірації" діяла автономно. Але підпорядковувалась ZVZ (Związek Walki Zbrojnej), тобто Союзу Збройної Боротьби – головній загальнонаціональній польській підпільній військовій організації, яка виникла у 1939 році. ZVZ - прямий попередник Армії Крайової (AK).
Українець Євген Іваницький ще до створення "Підгалянської дивізії в Конспірації" став заприсяжним вояком ZWZ. Новосформована "дивізія" підпілля на Підгаллі зав'язала контакти з Конфедерацією Татранською. У вересні 1941 р. дійшло до порозуміння, внаслідок якого Іваницький і Ґетт-Гетинський увійшли до проводу Конфедерації. "Дивізію", створену за участі Іваницького, визнано збройним крилом Kонфедерації.
У проводі Кофедерації Татранської Євген Іваницький призначений відповідальним за розвідку та охорону. Діяв під фальшивим іменем та прізвищем: "Леон Кунцевич".
До лютого 1942 року нацисти заарештували більше 30 чільних осіб із місцевого підпілля, далі – ще 20. Їх піддавали тортурам, значна частина потрапила до концентраційних таборів, багатьох було вбито. Арешти тривали і Конфедерація в березні 1942 року перестала існувати. Двоє поляків змогли втекти з-під арештів в останній момент. З пастки вирвався і Євген Іваницький.
"Поручник Євгеній Іваницький, викритий німецьким шпигуном Вагнером Романовським, який діяв у конспірації при Августині Суському — лідерові Конфедерації Татр, привернув особливу увагу таємних служб окупаційної влади. Інженер Іваницький, землемір за фахом, працював у Новотарському старостві. Саме туди вирушили гестапівці, щоб його арештувати. Не знайшовши на роботі, поїхали до місця проживання. У цей час черговий руху на залізничній станції в Рабі Вижній отримав конфіденційний телефонний дзвінок від чергового станції в Закопаному, що вирушила спеціальна група гестапо з метою затримати Е. Іваницького" (стверджують місцеві краєзнавці)
"Щойно черговий руху в Рабі встиг передати отримане повідомлення до дому Авґустинів, який знаходився навпроти залізничної станції, де мешкав Е. Іваницький, як на площу між станцією та будинком Авґустинів під'їхали автомобілі з гестапівцями, щоб схопити небезпечного ворога Рейху — це вже помітили мешканці і одразу Е. Іваницький вискочив з помешкання через передпокій на подвір'я позаду господарських будівель, звідти по крутому схилу через громадську дорогу повз пилораму Храпкєвича і через річку Рабу втік до господарства Болеслава Урбаняка".
Переховувався багато днів у стодолі Урбаняка. Потім його перевезли фірою на залізничну станцію в Хабовці, звідки вирушив до Варшави, де переховувався до початку Варшавського повстання, у якому брав участь. Дружина Францішка, яка у 1940 році народила Євгену доньку, потрапила до гестапівськоі катівні, де вже перебували інші учасники підпілля.
"Дуже добре говорив німецькою, тому спочатку йому вдавалося вільно діяти на Підгаллі. Його дружина перебувала у в'язниці в Закопаному через нього. Тому під прихованим прізвищем він поїхав до Варшави, де було легше сховатися, і там діяв на користь Армії Крайової. Його ім'я розміщене в Музеї Варшавського повстання у Варшаві" (зі спогадів онучки).
Українець і вихованець Пласту, офіцер Армії Крайової, боровся у старому місті і загинув у Варшавському повстанні. Поляг 13 серпня 1944 року на вулиці Гіпотечній. Родині невідома дата смерті, як і місце поховання. Символічна могила Євгену є на кладовищі Повонзки у Варшаві.
Подяка Тарасу Зеню, що з'ясував долю ще одного пластуна, який поляг за свободу у ХХ столітті. Подяка родині Євгена на надану портретну світлину і за те, що зберігає пам'ять про визначного українця - борця з тоталітаризмом. Який власним життям довів, що означає гасло: за вашу і нашу свободу. СКОБ!
