Спецпроект

Замість вінка на могилу Михайлини Коцюбинської

Блискучий літературознавець написала немислимо багато дослідницьких статей, бо як можна було встигнути стільки написати за життя, сповнене задухою цькувань, відчаєм втрат, роками вимушеного мовчання! А останніми роками вона писала всупереч хворобі й постійному болю.

Отого страшного 1984 року, коли з життя пішли знакові для українського дисидентства постаті - Борис Антоненко-Давидович, Валерій Марченко, Олекса Тихий, - мені на засланні написалося: "Що не рік, то земля від могил ріднішає...". Після 7 січня 2011 року, коли у вічність відійшла Михайлина Хомівна Коцюбинська, земля стане ще ріднішою.

Згасло земне життя, яке "було арґументом своєї філософії" (ці слова Альберта Швейцера часто повторювала Михайлина Коцюбинська). З нього, як із підручника, можна було вивчати, що таке свобода і сила духу, вірність правді й любов до України. А ще ота особлива її риса, про яку вона сама згадала, виступаючи 2004 року перед випускниками Українського католицького університету: "Внутрішня свобода допомагає виробити прямоходіння і прямостояння...". Вона стояла так рівно і впевнено, що на неї багатьом легко було спертися, до неї прихилитися.

Згасло земне життя, яке дало багато плоду. Блискучий літературознавець та есеїст, Михайлина Хомівна написала немислимо багато дослідницьких статей - кажу немислимо, бо як можна було встигнути стільки написати за життя, сповнене задухою цькувань, відчаєм втрат, роками вимушеного мовчання! А останніми роками вона писала всупереч хворобі й постійному болю.

Вона виробила свій власний стиль - точно вивірений, ретельно огранений, дбайливо викоханий, - що його не сплутаєш з іншими. Щоб у цьому переконатися, досить перегорнути "Етюди про поетику Шевченка", "Зафіксоване й нетлінне" та двотомник "Мої обрії", який увібрав, за словами Михайлини Коцюбинської, "усе гідне, як на мене, уваги з мого майже півстолітнього наукового доробку".

Згасло земне життя, яке віддавна було й навіки залишиться окрасою українського духу. Її ім'ям пишалися книговидавці та редактори журналів, навчальні заклади, де вона читала свої лекції, та Національний університет "Києво-Могилянська академія", почесним доктором якого вона стала. Її ім'я прикрашає списки лауреатів Премії імені Василя Стуса, Національної премії імені Тараса Шевченка, Премії імені Олени Теліги, Літературної премії імені Олександра Білецького.

Спільнота Українського центру Міжнародного ПЕН-Клубу сьогодні прощається з його співзасновницею. Спільнота Українського католицького університету вдячно згадує скарб спілкування зі своїм другом і молиться за упокій її душі. А ще квилить серце тих багатьох, кого Михайлина Коцюбинська зігріла та захистила, з ким "пройшла безтрепетно по схрещених мечах"...

Богдан Червак: Україна як спадкоємниця УНР

Не належу до тих, хто пропонує не звертати уваги на статтю Путіна про українсько-російські взаємини. Навпаки, Україна має сприйняти її як акт гібридної агресії і реагувати адекватно. Ключова теза Путіна, яка зафіксована у його опусі й неодноразово озвучувалася публічно - «сучасна Україна – цілком і повністю дітище радянської епохи».

Галина Сита: Як я познайомилась з «українською проблемою» у 80-90-их

Вирішила розповісти, як мені у 80-х–90-х роках довелося долучитися до «української проблеми» в нашій країні, як я стала свідомою українкою. Таких моментів було кілька, в тому числі і бесіда з представником КҐБ в Інституті математики, який почав свій допит з дивних тоді для мене питань: «хто ви за національністю?», « чи володієте ви українського мовою?», «хто в ІМ говорить українською мовою?», «з якою метою ви мандруєте по Україні?» – може, про це коли-небудь напишу докладніше.

Маргарита Яковлєва (Ормоцадзе): Виїзні

СРСР була територією людей з обмеженим правом на пересування - сотні мільйонів десятиліттями не виїзжали за межі ⅙ частини суші. Але були винятки

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: хворий поні та футбол

Вечір спливав, я раз у раз вертався до стайні, але новини завжди були одні й ті самі: покращень нема. Ближче до півночі я зовсім підупав духом. Цілком очевидно, що вже не можна втрачати жодного поні: ми давно переступили межу запасу міцності, і тепер обставини складаються таким чином, що ми або збережемо живими усіх тварин, або ризикуємо провалити всю справу