Спецпроект

Греко-католики. Історичний контекст

Уніатська церква опинилася між двох вогнів. Її не сприймали як православні, так і поляки. Церква, на яку поляки дивилися як на місток до асиміляції, продовжувала бути українською. Петро Могила намагався примирити "Русь із Руссю", створивши з уніатів і православних незалежний патріархат.

Днями новим главою Української греко-католицької церкви став один із єписокпів УГКЦ Святослав Шевчук. Давайте разом із читачами ІП зробимо невеличкий екскурс в 400-річну історію союзу між православними і католиками в Україні.

6 жовтня 1596 року київський митрополит Михайло Рогоза скликав у Бресті (теперішня Білорусь) собор, де урочисто було проголошено унію (союз) з Римом. За таку спілку виступили шість із восьми православних єпископів Речі Посполитої. Проти було два: що характерно, західних - зі Львова і Перемишля.

Серед неодмінних умов унії були: збереження традиційного православно-візантійського обряду, старого церковного календаря.

Єпископів мав висвячувати митрополит Київський. Не допускався перехід з грецького обряду на римський. Католицький целібат не приймався. Духовенство східного обряду могло користуватися тими самими правами, що і особи римського обряду.

Ще однією з вимог було гарантування повної безпеки уніатській церкві - недопущення впливу Константинопольської патріархії, придушування бунтів проти уніатів. Всього 33 пункти.

Так унія поділила Українську церкву на два ворогуючі табори - православних і уніатів.

Уніати вірили, що церква під Папою дістане можливість розбудовувати свої храми, школи, монастирі. Уніатським єпископам обіцяли місця в сенаті Речі Посполитої, але ця умова так і не була виконана.

Православні доводили, що перехід під зверхність Папи прискорить асиміляцію українців, вони втратять свою церковну культуру, свій обряд, традиції.

Одним із дуже дієвих способів налаштувати православних проти уніатів було залучення богословських аргументів. Зробивши акцент на страху за спасіння душ, на "правдивості віри" тощо, поборники православ'я виплекали релігійну нетерпимість.

Згодом це вилилося у вибух насильства над уніатами у часи Хмельниччини і свого апогею досягло у час Коліївщини (1768), з її різаниною уніатів в Умані та інших містах і селах.

Уніати так само проявляли нетерпимість, часто силою змушуючи православних вірян і рядових священників переходити на унію. Агресивна проповідь і адміністративні карні заходи щодо міщан міста Вітебська полоцького уніатського архієпископа Йосафата Кунцевича спричинилися до повстання і убивства. 

Про життя і смерть Йосафата Кунцевича

Після цього православні часто зображали Кунцевича як нетолерантного гнобителя віри, а в уніатів він став один із перших святих.

Одразу після унії православна церква, яка і до того ледь жевріла, втративши вищу ієрархію, знаходилася у критичному становищі.

І тільки через 25 років, у 1620 році з ініціативи гетьмана Сагайдачного Єрусалимський патріарх Феофан, вертаючись з Москви додому через Україну, висвятив нову православну ієрархію, заодно піддавши анафемі уніатську церкву.

Після того, як митрополичий престол обійняв Петро Могила, одна із найпотужніших постатей в українському церковному світі, між уніатами і православними починається діалог.

Його темою стає з'єднання церков, яке ввійшло в історію, як намагання помирити "Русь із Руссю". Але спроба союзу не вдалася. Її не сприйняли козаки, консервативна частина українського православ'я.

Була ще одна спроба об'єднання двох церков - "Універсальна унія" пропонувала єднання уніатської і православної церков з утворенням єдиного Київського патріархату, незалежного ні від Константинополя, ні від Москви, ні від Риму. Папа Римський визнавався лише як "почесний глава церкви" без будь-якої влади.

Польський король був зацікавлений у такому об'єднанні, оскільки знімалася міжконфесійна напруга у державі, якою керував. Кандидатом на патріарха був Петро Могила.

Як Сагайдачний врятував українське православ'я

Проте ідею такої унії не сприйняли у Римі. А серед православних поширилися протилежні чутки - про зверхність у новому союзі Риму над майбутнім патріархом. Так спроба утворити Київський патріархат закінчилася нічим.

Уніатська церква опинилася між двох вогнів. Її не сприймали як православні, так і поляки. Церква, на яку поляки спочатку дивилися як на майбутній місток до асиміляції, продовжувала бути українською. І у відстоюванні своїх прав зверталася безпосередньо до Папи, нагадуючи про умови, з якими відбулася її унія з Римом.

Після трьох поділів Польщі (1772) до Австрії відійшли землі Львівської, Перемиської, Холмської, частини Луцької єпархій. Після другого поділу (1793) під Москву перейшла Київщина. Після третього (1795) - Польща перестала існувати як держава.

Правобережжя повністю опинилося під Москвою. Почалася "зачистка" уніатської церкви, яка остаточно була ліквідована на Правобережній Україні у 1875 році.

Австрійський католицизм не був таким шовіністичним, як польський. Імператриця Марія Терезія з прихильністю віднеслась до уніатської церкви.

За її ініціативи була змінена назва Церкви з "уніатської" на "греко-католицьку", зрівняно греко-католицьких священників у правах з римо-католиками, відкрито у Відні греко-католицьку духовну семінарію.

Її наступник імператор Йосип теж пішов дорогою сприяння. У Львові відкривається семінарія, а у 1817 році - Львівський університет з богословським факультетом.

У 1808 році була створена Галицька митрополія. Одним із першочергових її завдань було повернення до своїх витоків, до старовинної обрядовості.

Галицька єпархія у XII-XVIII сторіччях

Духовенство здобуває освіту у Львівському і західноєвропейських університетах. Розбудовуються школи, вагомо зростає прошарок інтелігенції, а з нею і національна свідомість.

Постає товариство "Галицько-Руська Матиця", яке опікується розвитком української мови, видавництвом книг, дотриманням прав, які були проголошені у новій конституції.

У 1868 році греко-католицькі священики засновують культурно-просвітницьке товариство "Просвіта". Церква стає ініціатором братств тверезості, ініціює економічні проекти.

За час правління Андрея Шептицького (1901-1944) греко-католицька церква досягла найбільших висот. Граф Андрей походив з старовинного українського роду, який дав Церкві трьох митрополитів, єпископів. Майбутній митрополит, який зростав у сполонізованому оточенні, закінчивши університет, стає ченцем.

Все життя митрополита Андрея були підпорядковані служінню своєму народу. Українська греко-католицька церква стала основним чинником національного відродження і державотворення. Він закликав до єдності і згоди, "бо тільки на підвалинах солідарності і усильної праці всіх українців повстане соборна Україна".

УГКЦ і ОУН в боротьбі за душі молоді у 1930-их

Його стараннями було засновано Богословську Академію, Національний музей, Земельний банк, школи, лікарні, сиротинці, підтримувались обдаровані студенти, письменники, українські культурно-просвітницькі товариства. Чернецтво повернулося до східних церковних традицій.

У 1939 році Андрей Шептицький призначив Йосипа Сліпого своїм заступником з правом наступництва. До того були європейські університети (здобув ступінь доктора теології), ректорство у Богословській академії, праця на ниві національного відродження із його закликом "Народе український, будь собою!". Досконало володів 7 мовами, серед яких давньоєврейська.

У 1944, після смерті Шептицького, Йосип Сліпий став митрополитом УГКЦ. А з 1945 року - в'язниця, заслання, каторжні роботи довжиною у 18 років.

Після звернення Папи Римського та президента США Джона Кеннеді у 1963 до Микити Хрущова, Йосип Сліпий був звільнений з умовою, що СРСР він покине негайно. Відтоді все його життя пройшло поза Україною.

У 1969 отримав титул кардинала, у 1975 у соборі святого Петра (Рим) прийняв титул патріарха Української Греко-Католицької Церкви.

Йосип Сліпий засновує і розбудовує мережу українських навчальних і культурних закладів в Європі та Америці. У Римі його стараннями у 1969 році побудований собор святої Софії, де його і було поховано у 1984 році. У 1992 прах владики перенесено до крипти собору святого Юра у Львові.

У 1946 році у Львові радянська влада скликала неканонічний Собор, на якому Берестейську Унію було скасовано. На момент скасування УГКЦ на теренах УРСР нараховувала близько 3,5 -4 мільйони вірних, 8 єпископів та близько 2400 священників.

Як "саморозпустилася" УГКЦ

Церква була представлена 4 єпархіями з 2326 парафіями, понад 4000 храмами, 4 богословськими академіями, 4 духовними семінаріями, 123 жіночими та 35 чоловічими монастирями.

Всі ці парафії оголосили православними і підпорядкували Російській Православній Церкві.

У Сибіру вже із 1945 року "спокутували гріхи" єпископи, священики, черниці. УГКЦ пішла в підпілля.

У 1989 УГКЦ була реабілітована. Почався період повернення власності. Почалися "релігійні війни" місцевих масштабів. У цей драматичний період УГКЦ очолював кардинал Мирослав Любачівський.

У 2000 УГКЦ обійняв Владика Любомир Гузар. В його особі Церква, віруючі отримали духовного провідника, який запровадив новий тип церковної культури, де немає місця злості, конкуренції, а є відкритість, доброзичливість. У 2005 році осідок глави УГКЦ знову перенесено у Київ.

Любомир Гузар - кардинал греко-католиків (ВІДЕО)

Блаженнійший Любомир зробив неординарний крок - подав у відставку, даючи тим самим дорогу молодшому духівництву. Синод УГКЦ обрав новим керівником Святослава Шевчука.

На інтронізації були присутні представники УПЦ КП на чолі з владикою Філаретом, Української автокефальної церкви, УПЦ МП.

Новообраний Владика Святослав у своїй проповіді сказав: "Святість об'єднаного Божого люду - є і буде стратегією розвитку нашої Церкви".

Віталій Скальський: 28 березня — Міжнародний день історика?

Інтернетом шириться інформація про відзначення 28 березня Міжнародного дня історика. Проте… В Україні ніхто і ніколи не встановлював дня історика. ООН теж такого дня не встановлювала.

Євген Чикаленко: Центральна Рада та більшовицька навала

Євген Чикаленко про окупацію Києва більшовиками на початку 1918 року.

Ярина Ключковська: "Україна без нього була б інакшою". Пам'яті Ігоря Юхновського

Вічна пам'ять Ігореві Рафаїловичу Юхновському. Людині, яка залишила глибочезний слід у житті кожного з нас, навіть тих, хто про це не здогадується. Бо Україна без нього була б точно інакшою.

Юрій Юзич: Бойові командири Армії УНР з Куп’янська

Щонайменше троє уродженців Куп’янська більше 100 років тому воювали за Україну старшинами в складі Запорозького корпусу Петра Болбочана. Усі троє мали первинне офіцерське звання, але командували сотнями запорожців.