На світлині – учасники пластового табору, який розігнало КДБ влітку 1989 року. Це був перший літній табір відродженого Пласту. Називався він "імені Романа Шухевича". А його відзнакою був тризуб, який через кілька років стане державним гербом України. На щоглі майорів синьо-жовтий український національний прапор.

Невеличкий острівець Мелорія, розташований просто навпроти гирла річки Арно, відомий завдяки двом морським битвам, які відбулися поруч із ним. У першій, в 1241 році, пізанці - разом з ескадрою імператора Фрідріха II Гогенштауфена - буквально розтрощили генуезький флот. А 1284 році вже Пізанська республіка зазнала найбільшої та найганебнішої в своїй історії поразки від своїх генуезців.

Фотографія штабу Володимир-Волинського бойового загону, зроблена 6 травня 1919 року у Горохові – добре відома історикам, краєзнавцям та навколоісторичній волинській спільноті. Її багато раз друкували і передруковували. Але лише зараз дійшли руки спробувати дослідити біографії осіб, зображених на фото.

Воїн-підпільник, який одним із перших розпочав рух опору проти нацистів серед підгальських гуралів. Працював в АК-"Північ". Загинув у Варшавському повстанні.

1 серпня 1891 року Швейцарія вперше урочисто відзначила свій "день народження". Власне, тоді це було світовою "модою" - святкувати ювілеї подій сивої давнини та проголошувати їх "точкою відліку" історій новочасних націй – варто лише згадати урочистості з приводу дев'ятисотріччя хрещення Русі в 1888 році або ж іще помпезніше відзначення "тисячоліття Угорщини" в 1896-му.

Приватні збирачі протягом століть зберігали твори, документи й артефакти, які ставали основою музейних фондів. І сьогодні вони продовжують зберігати, досліджувати, реставрувати та повертати у публічний простір величезний масив української культури. Фінансують каталоги, виставки й наукові дослідження, створюють приватні музеї та відкривають суспільству те, чого держава не встигла побачити, належно оцінити або зберегти.

Могилу Євгена Коновальця обладнали як тимчасову, оскільки присутні дали обіцянку, що після відновлення державної самостійності України Вождь з усіма почестями буде перепохований у Києві. Для цього домовину помістили у великий металічний контейнер, який при потребі легко можна дістати і доправити в незалежну Україну.

Практично щодня польські медія пишуть про насильство проти українців у Польщі. Українців бʼють за те, що вони говорять польською з акцентом. На українських дітей в Польщі нападають із лайкою здорові жлоби в громадському транспорті та в інших публічних місцях. Доходить до того, що поляки бʼють поляків до втрати свідомості, бо комусь здалося, що той поляк говорив з українським акцентом. Звичайно, можна і далі закривати очі на проблему: але з української перспективи Польща звертає не в той бік.

Берлін і Київ майже ідентичні за площею й населенням, відстань до найближчого кордону в обох столиць дивовижно подібна. Навіть суфікс "-ін" у назві міста видає слов'янське коріння — як свідчать хроніки, полабські слов'яни з цих країв колись були союзниками київського князя Ярослава Мудрого і могли розуміти один одного без перекладача. Навряд чи знайдеться ще одне місто, яке зазнало стільки драматичних подій, як Берлін та Київ. Обидва переживали тотальні руйнування, окупації, революції — але обидва завжди відроджувалися.

Публікуємо зі збереженням стилістики мови, фрагмент статті невідомого автора (підписану ініціалами М. Х.) ізгазети "Діло" за 28 липня 1936 року. Автор детально описує перебіг посвячення пам’ятника на військовому секторі, де поховані вояки Української Галицької Армії у містечку Рава-Руська на Львівщині 26 липня 1936 року, 90 років тому.

Для країни, яка й зараз воює з агресивним сусідом, це, звісно, може здатися чимось і справді неймовірним, але сьогодні виповнюється 97 років з того дня, як війна була… заборонена. В цілому світі! Адже 24 липня 1929 року набув чинності "Загальний договір про відмову від війни як інструменту національної політики". Підписаний і ратифікований представниками 63 держав, зокрема й тих, які не входили до головної тоді міжнародної організації – Ліги націй.

"Завдяки обачності, чітким наказам, постійній турботі про довірених тобі людей, суворій вимогливості до себе і спільному життю в умовах, позбавлених зручностей, командир може дуже швидко завоювати довіру своїх підлеглих. Як тільки це стається, вояки йдуть за ним хоч у пекло."

Тепер, коли буря в склянці води між офіційними Києвом і Варшавою більш-менш вляглася; коли польські і українські діячі (принаймні хто хотів) повернули на знак солідарності з лідерами своїх країн ритуальні "брязкальця" туди, звідки вони їх, з приводу чи без нього, в різний час отримали; коли, нарешті, завершився самміт НАТО в Анкарі - можна спокійно обміркувати те, що сталося і як із цим жити далі...

Історію громадянської війни 1936-1938 років в Іспанії зазвичай починають із виступу військових проти цивільного уряду "Народного фронту", чия політика викликала невдоволення консервативно налаштованих верств іспанського суспільства та церкви. Для уряду це, звісно, був заколот. Але його учасники воліли іменувати події "національним повстанням" - звідси й визначення сторін війни як націоналістів та республіканців.

Книжка "Виконавець слова. Яків Оренштайн. Український видавець на перехрестях культур, ідеологій та політики" історика Івана Монолатія увійшла в довгий список номінантів на премію "Зустріч" 2026 року в категорії літератури нонфікшн, опублікованих у 2024–2025 роках.

11 липня 1303 року – особливий день в календарі кримської, та й української історії загалом. Адже саме ця – не по-середньовічному точна - дата зазначена на першій сторінці так званого Codex Cumanicus - або ж "Кипчацького кодексу" - унікальної збірки рукописних текстів з колекції венеційської бібліотеки Святого Марка.

5 липня стало відомо, що на Раковицькому кладовищі в Кракові невідомі сплюндрували могилу українського письменника, науковця та професора Богдана Лепкого. Науковці Ягеллонського університету та українська академічна спільнота засудили акт вандалізму та закликали відновити барельєф та гідно вшанувати Богдана Лепкого. Публікуємо лист-звернення українською та польською мовами. Звернення відкрите для підписання.

85 років тому, 9 липня 1941-го, у Львові німецька служба безпеки (СД) заарештувала голову тимчасового національного уряду України – Українського державного правління Ярослава Стецька після його відмови згортати державотворчу діяльність. Ця подія ознаменувала собою початок придушення гітлерівцями започаткованого Актом 30 червня процесу відновлення Української держави.

Уранці 5 липня 2026 року керівник українського Центру протидії дезінформації Андрій Коваленко повідомив у своєму телеграм-каналі, що російська ФСБ готує інформаційну операцію, спрямовану на розкол між Польщею та Україною. "Співробітники фсб рф, - йшлося у його дописі, - планують оприлюднити сфальсифіковані документи щодо подій Другої світової війни, а саме – Волинської трагедії на 5 липня, щоб спробувати підірвати українсько-польські відносини. Російські державні медіа мають задачу розносити цю історію".

Геноцид (згідно з Конвенцією ООН про запобігання злочину геноциду) — це умисні дії, вчинені зі спеціальним свідомим наміром повністю або частково знищити національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку. Такого свідомого наміру в УПА не було. Навіть більше, за самочинні дії серйозно карали.