Іван Синєпалов: Щоденники Скотта: тюленячі котлети та збори в дорогу

На вечерю мали тюленячі котлети, зготовані так вправно, що їх і не відрізнити від найкращих яловичих котлет. Я сказав двом, що то яловичина, і вони ні словом не виявили сумнівів, допоки я не просвітив їх: тільки після того, як кожен з’їв по дві штуки. Це вперше я куштував тюленину, не відчуваючи її виразного присмаку. Але навіть її власний смак прийнятний у руках нашого кухаря – він просто неперевершений.

Василь Стус: Лист Стуса до Малишка (12 грудня 1962)

На Донбасі (та й чи тільки!) читати українську мову в російській школі — одне недоумство. Треба мати якісь моральні травми, щоб це робити. Одна усна заява батьків — і діти не будуть вивчати мови народу, який виростив цих батьків. Хіба це не гопашний театр — з горілкою і шароварами? Обов'язково — німецьку, французьку, англійську мови, крім рідної.

Олег Стецишин: Байден – Рюрикович?

Серед предків Джо Байдена були київські і галицькі Рюриковичі? Принаймні, це випливає з інформації відомого французького генеалогічного сайту.

Юрій Пальчуковський: Заява УНРади про відзначення 22 січня Дня Незалежності і Соборності України

Українська Національна Рада пропонує відзначати 22 січня на державному рівні як День Незалежності і Соборності України.

Юрій Луценко: "Груша", капуста Мішель та дзвінок Байдена

Однієї ночі на барикадах Груші з'явився Янукович. Ну, не зовсім Віктор Федорович, а артист Саша Пікалов, який в 95 кварталі грав його роль. Саша був у трохи веселому настрої і голий по пояс, з українським прапором фотографувався на барикаді з криками Бандугеть. Це був єдиний кварталівець, який тоді був на Майдані

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: табір, стара хатина та день відпочинку

Було щось гнітюче у цьому – знайти стару хатину в такому занедбаному стані. Я дуже розраховував побачити старі мітки та хатини неушкодженими. Усвідомлювати, що старі затишок і радість пішли звідси, було нестерпно розпачливо. Це ж основоположний вияв людської цивілізованості – дійшовши до таких місць, залишати по собі якнайбільше затишку тим, хто прийде після

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: косатки, сани, поні на власний дім

День лиха. Я зробив дурницю, дозволивши сьогодні спустити треті моторові сани. Це швидко виконали, поставивши їх на тверду кригу. Пізніше Кемпбелл повідомив, що один із матросів пірнув ногою під лід, проїжджаючи по сльотавому відтинку десь за 200 ярдів від корабля. Я не надав цьому великого значення, бо подумав, що він просто пробив наст.

Максим Майоров: Від Рокитного до Перемишля: кілька дат з історії Другої Світової на «східних кресах»

4 січня маємо 77-му річницю початку акції «Буря». Польський уряд у Лондоні та «підпільна держава» у німецькій окупації спланували виступ завчасно. Партизани Армії Крайової тільки чекали на привід – вступ регулярних радянських військ на польську землю

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: свобода після двадцяти днів у кризі

У переддень Нового року ми досягнули моря Росса, але ще не досягнули краю наших нещасть. Жахлива видалась ніч. На першій вахті ми відхилилися на два румби і встановили косе вітрило. Наші умови це не покращило, але принаймні додало швидкості.

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: Різдво посеред криги

П’ять годин після того компанія сиділа за столом і дружно співала; таланту в нас небагато, але кожен долучився тією чи іншою мірою, “тож співи були просто приголомшливі. Приємна несподіванка, що наша зовсім не музична партія виявилася такою завзятою до співів. У Різдвяну ніч вони тривали аж до першої по опівночі і супроводжували кожну роботу.

Віталій Скальський: Вбивство Леоніда Пʼятакова

В різдвяну ніч з 24 на 25 грудня 1917 (6–7 січня 1918) р. о пів на четверту біля будинку № 5 по вул. Кузнечній у Києві стояли близько 20 осіб у військовій формі. На дзвінок вийшов двірник. Він почув вимогу показати квартиру Пʼятакових

Жанна Максименко-Довгич: In memoriam: Сашко Євтушенко

Сашко Євтушенко як людина системна й далекоглядна потурбувався про нас, заархівуваd найважливішу частину свого дослідницького й журналістського доробку на порталі Рок-око

Наталка Діденко: Тролейбус номер 15. Мій Київ

Коли я думаю про Київ, про це вічне Місто, то думаю - а де Київ для мене починається, що я найперше згадую, яку вулицю, будинок, площу чи людей?

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: фортуна знов надзвичайно мінлива

Обставини складалися якнайгірше: знадобилося майже пів години, аби зрушити, значно більше години на те, щоб пробитися до однієї з великих крижин, про які я вже згадував; а тоді мені на жах корабель відмовився йти далі

Євген Перебийніс: Меморіал українцям – учасникам Першої світової війни у Брно

Невимовно щасливий, що вдалося довести до логічного завершення наймасштабніший проект з відновлення українських місць пам'яті на території Чехії. Йдеться про унікальний Меморіал українцям – учасникам Першої світової війни у складі армій різних країн, а також воякам Української Галицької Армії. Всього у Меморіалі було поховано 154 полеглих українців

Едуард Зуб: Сотник Андрій Гаврюшенко: виклик сучасним стереотипам

У полон до червоних він потрапив у слободі Рубіжній. Трапилася типова, як на той час, історія: український обоз випадково наткнувся на переважаючий чисельно більшовицький відділ. З Андрія Гаврюшенка зняли одяг та взуття, довго били, водили босим по снігу і, врешті-решт, розстріляли

Володимир Бірчак: Зовсім не «свято миколаївський» пост, або навпаки

Прочитавши про концтабір «Ізоляцію», я зловив себе на думці, що відстань від моєї домівки в Києві до Тернополя (рідного міста) 450 км, а відстань від того ж самого Києва до «Ізоляції» - 700 км. Це майже поряд…І сьогодні, коли ми розпаковуємо подарунки, чи їмо цукерки та мандаринки, там в «Ізоляції» когось ґвалтують, ламають кістки, ламають психологічно, пускають струм по тілу тощо. Просто зараз, в цей момент за 700 км. від міста, в якому я живу…

Іван Козленко: Петлюра в кіно

Іконографія Петлюри слабко вивчена (і ще менше представлена публічно). Насамперед тому, що українські державні архіви в радянські часи сформовано як інституції цензури, а не збереження пам'яті. За рідкісним виключенням колекції держархівів відображають не історичний процес в усій його тяглості, а радше історію цензурних втручань в нього.

Борис Ґудзяк: Пам’яті Блаженнішого Мирослава Івана Любачівського

20 років тому (14 грудня) упокоївся в Бозі Мирослав Іван Любачівський, Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви (1984-2000), митрополит Філадельфійський (1979-1980). Дозвольте поділитися коротким начерком портрету Блаженнішого Мирослава Івана, яким побачив його я.

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: Ми ще не вибралися з халепи, але у мене вже зароджується надія

Відзначу тут міць духу людського. Після бурі головна палуба там, де облаштована стайня, сильно протекла, і багно зі стайні стікає вниз на гамаки й лежаки. Ніхто й слова не сказав; матроси, що живуть у тій частині корабля, всіляко намагаються залагодити цю досаду цератою та парусиною, але жодним чином не виявляють невдоволення.