Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: свобода після двадцяти днів у кризі

У переддень Нового року ми досягнули моря Росса, але ще не досягнули краю наших нещасть. Жахлива видалась ніч. На першій вахті ми відхилилися на два румби і встановили косе вітрило. Наші умови це не покращило, але принаймні додало швидкості.

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: Різдво посеред криги

П’ять годин після того компанія сиділа за столом і дружно співала; таланту в нас небагато, але кожен долучився тією чи іншою мірою, “тож співи були просто приголомшливі. Приємна несподіванка, що наша зовсім не музична партія виявилася такою завзятою до співів. У Різдвяну ніч вони тривали аж до першої по опівночі і супроводжували кожну роботу.

Віталій Скальський: Вбивство Леоніда Пʼятакова

В різдвяну ніч з 24 на 25 грудня 1917 (6–7 січня 1918) р. о пів на четверту біля будинку № 5 по вул. Кузнечній у Києві стояли близько 20 осіб у військовій формі. На дзвінок вийшов двірник. Він почув вимогу показати квартиру Пʼятакових

Жанна Максименко-Довгич: In memoriam: Сашко Євтушенко

Сашко Євтушенко як людина системна й далекоглядна потурбувався про нас, заархівуваd найважливішу частину свого дослідницького й журналістського доробку на порталі Рок-око

Наталка Діденко: Тролейбус номер 15. Мій Київ

Коли я думаю про Київ, про це вічне Місто, то думаю - а де Київ для мене починається, що я найперше згадую, яку вулицю, будинок, площу чи людей?

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: фортуна знов надзвичайно мінлива

Обставини складалися якнайгірше: знадобилося майже пів години, аби зрушити, значно більше години на те, щоб пробитися до однієї з великих крижин, про які я вже згадував; а тоді мені на жах корабель відмовився йти далі

Євген Перебийніс: Меморіал українцям – учасникам Першої світової війни у Брно

Невимовно щасливий, що вдалося довести до логічного завершення наймасштабніший проект з відновлення українських місць пам'яті на території Чехії. Йдеться про унікальний Меморіал українцям – учасникам Першої світової війни у складі армій різних країн, а також воякам Української Галицької Армії. Всього у Меморіалі було поховано 154 полеглих українців

Едуард Зуб: Сотник Андрій Гаврюшенко: виклик сучасним стереотипам

У полон до червоних він потрапив у слободі Рубіжній. Трапилася типова, як на той час, історія: український обоз випадково наткнувся на переважаючий чисельно більшовицький відділ. З Андрія Гаврюшенка зняли одяг та взуття, довго били, водили босим по снігу і, врешті-решт, розстріляли

Володимир Бірчак: Зовсім не «свято миколаївський» пост, або навпаки

Прочитавши про концтабір «Ізоляцію», я зловив себе на думці, що відстань від моєї домівки в Києві до Тернополя (рідного міста) 450 км, а відстань від того ж самого Києва до «Ізоляції» - 700 км. Це майже поряд…І сьогодні, коли ми розпаковуємо подарунки, чи їмо цукерки та мандаринки, там в «Ізоляції» когось ґвалтують, ламають кістки, ламають психологічно, пускають струм по тілу тощо. Просто зараз, в цей момент за 700 км. від міста, в якому я живу…

Іван Козленко: Петлюра в кіно

Іконографія Петлюри слабко вивчена (і ще менше представлена публічно). Насамперед тому, що українські державні архіви в радянські часи сформовано як інституції цензури, а не збереження пам'яті. За рідкісним виключенням колекції держархівів відображають не історичний процес в усій його тяглості, а радше історію цензурних втручань в нього.

Борис Ґудзяк: Пам’яті Блаженнішого Мирослава Івана Любачівського

20 років тому (14 грудня) упокоївся в Бозі Мирослав Іван Любачівський, Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви (1984-2000), митрополит Філадельфійський (1979-1980). Дозвольте поділитися коротким начерком портрету Блаженнішого Мирослава Івана, яким побачив його я.

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: Ми ще не вибралися з халепи, але у мене вже зароджується надія

Відзначу тут міць духу людського. Після бурі головна палуба там, де облаштована стайня, сильно протекла, і багно зі стайні стікає вниз на гамаки й лежаки. Ніхто й слова не сказав; матроси, що живуть у тій частині корабля, всіляко намагаються залагодити цю досаду цератою та парусиною, але жодним чином не виявляють невдоволення.

Сергій Рябенко: «Сказання з Небезпечного Королівства»: Еаренділ та Об’єднані Нації

Що спільного між Толкіном та Черчиллем? Крім того, звісно, що обидва – англійці, й обидва – кожен по-своєму – прославили свою батьківщину? Адже за життя вони жодного разу не зустрічалися та навіть не розмовляли – принаймні їхні біографи про таке не повідомляють.

Богдан Червак: Андрій Мельник і ІІ Великий Збір українських націоналістів

Нещодавно посольства Держави Ізраїль і Республіки Польща у різкій формі вимагали від України не відзначати 130-ту річницю дня народження Голови ОУН полковника Андрія Мельника. Очевидно, що Україна як незалежна держава краще знає яких героїв шанувати. І все ж питання, ким для України є Андрій Мельник, і чому досі проти нього діють міфи радянської і російської пропаганди, залишається відкритим, оскільки його життєвий шлях, на жаль, залишається маловідомим, а отже належним чином не осмисленим

Тамара Скрипка: «Всі ми вмремо, а Україна буде жити!»

В ніч з 4-го на 5-те грудня 1934 р. НКВД арештувало по всій Україні 65 письменників.

Володимир Чистилін: Подорож до Сковороди

3 грудня – день народження діда української нації Григорія Савича Сковороди. Через два роки на державному рівні будемо святкувати його 300-ти річний ювілей. А ось як сьогодні виглядає садиба у Бабаях, де мешкав видатний філософ і творив свої "Байки Харківські". Не факт, що цієї зими історична пам'ятка зможе пережити інтелектуальний локдаун.

Олександр Зінченко: Якби Чорновіл. Можливо ми б знову жили в СРСР

1 грудня – і знову почався стогін: «От, якби у 1991 році виграв Чорновіл… Ми б жили як в Польщі… Краще, ніж в Польщі! Ми б провели люстрацію комуняк! Ми б мали своїх бальцеровичів і реформи…»

Ярослав Ведмідь: Україна розпочала наймасштабніший фандрейзинговий проєкт незалежності на створення Музею Голодомору

Голодомор. Надзвичайно важка тема для України та для мене персонально. Мої баби і діди були позбавлені свого майна, худоби, засобів праці і їх результатів. Їх зірвали з хуторів, загнали в колгоспи і якимось чудом, вони вижили в нелюдських умовах і дали життя моїм батькам. Ці історії важко відновлювати — батьки знають мало. Баби та діди померли.

Володимир В'ятрович: Влада накидає бюджетний зашморг на політику пам’яті

Схвалений 26 листопада урядом проєкт держбюджету на 2021 рік підвередив виразне прагнення нинішньої влади накинути фінансовий зашморг на політику національної пам’яті.

Дорж Бату: Голодомор. Різні народи – одна історія

Дідусеві Жанчубу 97 років. Коли почалась колективізація, йому було усього сім. Жанчуб баабай погано пам’ятає свою батьківщину. Те, що пам’ятає, волів би забути, але не може. Дідусь Жанчуб – бурят-монгол, батьки котрого втікли у Китай від жахів радянської колективізації на території сучасної Бурят-Монголії, котра почалась на початку 1930-х років.