"Політиків з усіх політичних таборів закликаємо схаменутися. І до історичної пам’яті. Бо завжди варто пам’ятати, де є порядність, де є державний інтерес, де є мудрість і майбутнє, не затулене привидами сфальсифікованої історії".

У лютому 2022-го Україна у свідомості значної частини поляків вкладалася у кліше і стереотипи недонації та недодержави. Для певної частини польського суспільства допомога українцям була не так актом безкорисливої допомоги, як способом підвищити внутрішню самооцінку: бачте, які ми добрі?! А потім сталося те, що сталося: афера із путінським "Київ за три дні" провалилася, Україна вистояла і почала бити "найсильнішу армію світу".

Моя зацікавленість політикою національної пам'яті почалася ще на початку 2000-х років. Тоді в Україні лише починалися дискусії про необхідність спеціальної інституції, яка б допомагала суспільству осмислювати складне минуле та формувати власну історичну пам'ять. Значною мірою нас надихав досвід сусідніх посткомуністичних держав, насамперед Польщі.

На світлині — Михайло Галаса. Один із тих, які дітьми пережили творення УНР та окупацію власної національної державами різними зайдами. Дітей української національної революції, які своє життя присвятили розгортанню організованого громадянського суспільства. А також підпільної мережі збройного руху опору – спершу ще дитиною в УВО, відтак одним із провідників ОУН. Політв’язень польських тюрем, якого убили німецькі нацисти під Києвом ще до створення УПА.

На початку 1985-го французька акторка Симона Синьйоре випустила свій перший роман "Прощай, Володю!" 570-сторінковий опус розповідає про долю двох подружніх пар євреїв, вихідців з України і Польщі. "В центрі цієї невідомої для корінних французів історії, – пише рецензент газети Le Monde, – перебуває Петлюра, отаман, який керував від 1918 по 1920 роки погромами в Україні і Польщі. Коли 25 травня 1926-го молодий Самуїл Шварцбард убиває Петлюру на вулиці Расіна, горда втіха наповнює серця. Такі ж почуття викликало виправдання Шварцбарда в 1927 році".

Заява МЗС Ізраїлю, у якій Голову ОУН Андрія Мельника звинувачують у «голокості» - відверта провокація і підігрування московській пропаганді. Ця заява не має нічого спільного з історичною правдою. Більше того, євреї вибачалися перед Андрієм Мельником, оскільки один раз уже повелися на московську пропаганду.

Упродовж століть Москва прагнула не тільки окупувати українську землю – вона хотіла розірвати наш історичний корінь, розпорошити по світах нашу пам'ять, зробити так, щоб українські герої залишалися вигнанцями навіть після смерті. Тому сьогоднішня подія має не лише символічне, а й глибоке державницьке значення.

Низка документів, датованих першою половиною 1924 року, свідчить про те, що за переміщенням Симона Петлюри країнами Європи велося постійне стеження. Зміст його окремих зустрічей і переговорів ставав відомий чекістам, а заклики до представників Польщі й Румунії за сприяння Франції "об'єднатися, поки не пізно, в боротьбі проти імперської більшовицької росії" спонукали кремлівське керівництво вживати заходів проти самого ініціатора таких дій.

У зв’язку з перевезенням останків Голови ОУН Андрія Мельника і його дружини Софії Федак-Мельник із Люксембургу до України та урочистим перепохованням на Національному військовому меморіальному кладовищі Служба зовнішньої розвідки України публікує низку документів і світлин із п’ятитомної агентурно-оперативної справи, яку органи нквс / кдб упродовж кількох десятиліть вели на Провідника ОУН.

Сьогодні багато пишуть про перепоховання Андрія Мельника і його дружини. Жінка Софія – десь на задньому плані. Важливо розуміти, що вона була пластункою, борчинею, фінансисткою. Каралась у концтаборі нацистів. Прожила довге життя і відчула радість відродження України у 1990 році.

Хай як іронічно б не звучало сьогодні прізвисько, яким колись охрестив свого часу рідний острів Фідель Кастро, волелюбність його співвітчизників і справді увійшла до легенд. Ще до того, як він сам з'явився на світ. Попри те, що Куба здобула незалежність останньою з колишніх іспанських колоній у Новому Світі, самостійницький рух на острові виник ще на початку XIX сторіччя, майже одночасно з подібними рухами на континенті.

Мухаммеда Алі-пашу вже традиційно називають засновником, а іноді навіть "батьком" сучасного Єгипту. Так його іменували не лише його власні нащадки, які правили країною до середини XX сторіччя, а й ватажки "вільних офіцерів", які усунули цих нащадків від влади. Сучасного єгипетського лідера Абделя Фаттаха ас-Сісі взагалі часто порівнювали з Мухаммедом Алі, і йому ці порівняння очевидно подобалися – принаймні до того часу, поки проти влади ас-Сісі не виступив опальний підприємець, повний тезка "великого паші".

Миколаїв завжди мав стратегічне значення через своє вигідне розміщення – злиття двох річок Інгул та Південний Буг. Історично складалося так, що тут завжди займалися риболовецьким промислом, що веде до будівництва човнів. У подальшому в Миколаєві будували великі кораблі, які могли одразу зі стапелів виходити у Дніпро-Бузький лиман, а там – у Чорне море. Саме тому місто швидко стає ключовим центром будівництва військових кораблів, підготовки морських кадрів, розвитку портової інфраструктури.

"Володимир Підпалий опинився в гущі мистецьких подій, інтелектуальне середовище, цікаві знайомства сприяли розширенню його світогляду, багато працював над власним удосконаленням. Став одразу помітним серед молоді, з якої згодом сформувалося ядро українського шістдесятництва".

Гімн морської піхоти США починається зі слів "Від чертогів Монтесуми до узбережжя Тріполі". І дає зрозуміти, що її бійці готові діяти в будь-якому куточку земної кулі. Цікаво, однак, що до згаданих у тексті "чертогів" у сусідній Мексиці американці дісталися лише в середині XIX сторіччя. Натомість біля Тріполі, розташованого у семи тисячах кілометрах від Америки, опинилися вже на початку століття. Війна з пашею Тріполі Юсуфом Караманли стала, по суті, першою в історії Сполучених Штатів - з часу появи цієї держави на світових картах.

У книжці 19 героїв. Усі вони – реальні люди. Автор взяв їхні щоденники і базуючись на записах відтворив події Великої війни у 211 епізодах. Враховуючи, такий стиль – читається доволі легко. Але не варто робити висновок, що книжка малоінформативна. Тут просто тьма цікавої інформацію, котру часами таки треба верифіковувати, але не надто часто.

Упродовж 2015–2023 років в Україні набули чинності закони про декомунізацію та деколонізацію. Почалося активне перейменування вулиць в містах і селах. Позбавлялися імен, пов'язаних з радянським режимом. Наступний етап — позбавлялися від імен діячів Росії. До слова, під "жорна" потрапили й вулиці названі іменами російських постатей, які отримали нову назву в результаті декомунізації. Попри масштабність проведеної роботи, ці зміни — лише крапля в морі.

У Польщі Волинь стала одним із центральних символів польського страждання у ХХ столітті. В українській пам'яті сильніше звучать інші травми: радянські репресії, Голодомор, боротьба УПА проти тоталітарних режимів, депортації. Через це обидва суспільства часто пам'ятали не спільну трагедію, а лише власну частину болю. Поляки бачили передусім польських жертв Волині. Українці — українські жертви Холмщини, Лемківщини, Надсяння, операції "Вісла", а також ширший контекст антиукраїнської політики міжвоєнної Польщі.

"Примушую себе взяти перо в руки. Треба би збожеволіти, убитися, відректись усього українського, свого існування. Чи це можливо? Тут, на українській землі, звільненій від більшовицької влади, тут після стільки років самовідреченої боротьби найти смерть – з руки українця".

У травні 1954 року владу над південноамериканською державою Парагвай захопив головнокомандувач її збройних сил Альфредо Стресснер. Генерал, який встиг відзначитися не лише у Чакській війні проти сусідньої Болівії (зокрема й у вирішальній битві при Бокероні), а й в кількох державних переворотах в самому Парагваї та протиурядовій змові... в сусідній Бразилії, де певний час перебував на стажуванні.