Хвилина мовчання - це не реформа. Це спільний біль і спільна пам'ять. Головний привід до впровадження хвилини мовчання - вдячність і повага загиблим, і це не вимірюється аргументацією про дискомфорт.

Нещодавній скандал із Неллі Буткевич, коли всі щиро дивувалися, як виконавиця радянських репресій може спокійно жити в незалежній Україні, оголює нашу хронічну проблему: ми охоче плачемо за жертвами, але не вміємо карати злочинців. Головна причина в тому, що на початку 1990-х ми змарнували шанс на справжню люстрацію. Ідеться не лише про заборону обіймати певні державні посади, а про цілісну відповідальність за злочини тоталітарного режиму.

Теорія про те, що Організацію визволення Палестини та саму концепцію палестинської національної ідентичності «створило» КГБ у 1960-х роках як інструмент проти Ізраїлю та США, є доволі популярною серед проізраїльських дописувачів. Цей наратив часто просувається в рамках ізраїльської пропаганди, відомої як «гасбара», яка має на меті формувати громадську думку на користь Ізраїлю.

Двадцять років тому п'ятеро українців з молодіжної організації "Національний Альянс" вирішили підтримати своїх білоруських побратимів і взяли участь у протестній акції "Чорнобильський шлях-2005", що була самою масштабною протягом останніх років опозиційною акцією проти режиму Лукашенка.

128 років тому на Полтавщині народився Олександр Доценко - ад'ютант Симона Петлюри, історик, підполковник Армії УНР.

Відповідно до норм міжнародного права, в тому числі Римського Статуту Міжнародного Кримінального Суду, організація та перебіг виконання "Операції Вісла" можна кваліфікувати як злочин проти людяності, воєнний злочин, та етнічну чистку. Також не можна повністю виключати те, що "Операцію Вісла" можна кваліфікувати як злочин геноциду, який був учинений Республікою Польща проти українського цивільного населення.

"Для пропаганди української культури ми щороку впорядковували вечірку-концерт, присвячений пам'яті Шевченка, притягаючи до участі тих людей з місцевої інтелігенції, які до того надавалися. Ми вишукували поміж мешканцями Севастополя українців та повертали їх на нашу віру".

5 вересня 1945 року на передній шпальті лондонської "Дейлі експресс" вийшла стаття "Атомна чума". Із першою докладною розповіддю про жахливі наслідки ядерного бомбардування Хіросіми. За версією часопису її буквально надиктував австралієць Вілфред Берчетт, який раніше за всіх неяпонських журналістів дістався до міста, маючи з собою лише друкарську машинку, парасольку і провіант на сім днів.

Навесні 1932 року громадянин США українського походження, 46-річний Стів Мартинюк, робітник сталеплавильного заводу Jones & Laughlin Steel Corporation, переступив поріг американського представництва «Інтуриста» у Нью-Йорку, і купив там путівку в СРСР на один місяць. Як виявилося, путівку на той світ — для себе, у пекло — для своєї родини.

Українська політична нація успішно витримала краш-тест 2022 року і не стала ворогом для жодної своєї етнічної чи релігійної меншини, для жодного свого корінного народу. Міжвоєнна польська політична нація зникла у вирі війни. Та й чи існувала вона до 1939-го?

1 вересня – день народження Ігоря Рафаїловича Юхновського. Сьогодні столітній ювілей. Добра нагода згадати цю непересічну людину, вшанувати пам’ять, подивуватися тому як багато можна зробити корисного за відведений час життя. Не всім це вдається. Йому вдалося. Він наче прожив кілька різних життів.

Вбили Андрія Парубія. Як колись Бандеру, Коновальця, Петлюру. Для більшості – це вбивство діючого народного депутата, члена комітету з питань оборони і розвідки. Колишнього спікера українського парламенту, коменданта «Самооборони Майдану», секретаря РНБО. Для меншості це вбивство друга «Вовка» - одного з ключових творців українського молодіжного середовища, яке з кінця 1980-х готувалось не лише до здобуття незалежності України.

Парубій жив метою - захистом української Держави. Всі побутові та політичні розмови він зводив на це. Інколи здавалося, що він по ночах говорив із своїм дідом та стрийками, і звітує їм про кожен крок, щоб не допустити помилок минулих спроб.

Фрагменти польських документів 1940-х років, де йдеться про роль совєтів у розпалюванні польсько-українського конфлікту.

26 серпня 1382 року володар Улуса Джучі хан Тохтамиш захопив і спалив Москву. Це сталося лише через два роки після битви на Куликовому полі у верхів'ях Дону, в який місцевому князю Дмитру чи не вперше вдалося взяти гору над великим татарським військом. Тож іноді припускають, що акція Тохтамиша була нічим іншим, як "відплатою за поразку".

Ще наприкінці 1980-х – на зорі 90-х років українська молодь йшла на вулиці з гаслами "Україна виходить з СРСР!", "Ні – союзному ярму!", "Ні – союзному договору!". Це був визначальний напрямок руху – до повалення кривавої комуністичної системи, до народовладдя і відповідальної перед народом держави, до звільнення від пут русифікації, до прав людини і головне – до відновлення самостійної і суверенної Української держави.

На наших цвинтарях майорять десятки тисяч прапорів, багато із яких - національні. На сонці, вітрі та дощі вони знищуються. За давньою лицарською традицією, яка плекається і в Пласті: прапор не можна прати, його - якщо не піддається реставруванню і не підлягає збереженню - можна лише спалити.

Щоб подолати більшість історичних міфів, створених та поширених Москвою, буде достатньо щоб Верховна Рада України ухвалила нормативно-правовий акт, який встановить юридичний та історичний зв'язок України з попередніми українськими державними утвореннями. Зокрема у законі слід юридично закріпити, що 24 серпня 1991 року Україна відновила свою державну незалежність і те, що вона є державою правонаступницею Української Народної Республіки.

Цьогоріч виповнюється 100 років із часу, коли було засновано курорт Bad Burnas – нині ми знаємо його під назвою Лебедівка. Це невелике село розташоване на півдні Одеської області, на узбережжі Чорного моря, поруч із лиманом Бурнас і Національним природним парком "Тузлівські лимани".

Від ажіотажу навколо Аляски найбільше виграли не ті, хто був на авансцені. Ймовірно, так було й раніше. Але вперше з усією очевидністю це стало зрозуміло саме тут. Зрештою тому на Алясці й завершилася історія "великих золотих лихоманок".