Спецпроект

"Люди мають знати все, що було, а не тільки те, що приємно чути"

Гостями чат-конференції "Телекритики" стали Вахтанг Кіпіані і Павло Солодько - редактори інтернет-проекту "Історична правда", який у жовтні відсвяткував річницю своєї діяльності. За перший рік існування на сайті побувало понад 4,5 млн читачів, які переглянули 11 мільйонів сторінок...

Найпопулярнішими статтями "Історичної правди" за рік виявилися матеріали про різні віхи з історії України, які торкаються сучасності: "1984: радянський фільм про батька Олега Тягнибока", "2004: Богословська і Азаров на Помаранчевих майданах", "Катерина Ющенко: Рік без Марії", "Залишилися 253 Герої України. Хто вони?", "Янукович-1990: "Долой своеволие и безнаказанность чинуш!", "Проффессоры" на марші. Плагіат з Вікіпедії і дива перекладу з російської", "Звідки походить Москва та Московія", "Богдан Гаврилишин: "Я читав Януковичу, як школяреві, підкреслював", "Україна: найбільша проблема Європи. Виступ у Лондоні 1939 року", "Як загинув Шухевич і що могло статися з його тілом" та сотні інших.

"Люди мають знати все, що було, а не тільки те, що приємно чути", - говорить про місію контроверсійного інтернет-проекту Вахтанг Кіпіані.

Надалі "Історична правда" планує не спинятися в розвитку.

"Наш найбільший план - залучити додатковий ресурс і створити повноцінну редакцію" - каже Павло Солодько і додає: "Є три види ресурсів - люди, час і гроші. Потрібно все".

Про те, як створювалася "Історична правда", за чиї кошти вона існує і хто в ній працює, а також про свої мрії запустити паперову версію ІП та історичну програму на телебаченні, про власні політичні переконання і телевізійні симпатії Вахтанг Кіпіані і Павло Солодько розповіли читачам ТК.

- Вітаємо всіх. Солодько та Кіпіані вітають читачів сайту "Телекритика". Дякуємо - питань багацько. Починаємо. :)

 

- Вахтангу, чи не збираєтеся повертатися на телебачення? Чи не думали запустити якийсь проект типу "Великі українці"?

Вахтанг Кіпіані: Питання про телебачення вічне. Ми б хотіли робити циклову програму, маємо багато матеріалів та ідей. Але не знаю, куди їх скерувати. Ситуація в телевізорі, м'яко кажучи, специфічна. "Великі Українці" - це був разовий проект. Треба йти далі, не прив'язуючись до закордонних форматів.

- На які кошти існує сайт "Історична правда"?

Павло Солодько: "ІстПравда" починалася як волонтерський проект, потім "Українська правда" взялася нас підтримувати скромними коштами щомісяця. Іноді нам вдається заробити на рекламі, але загалом сайт існує завдяки ентузіазму його творців і добрій волі Олени Притули.

Що характерно, жодного разу до нас не зверталися представники патріотичних організацій із пропозицією підтримки. В коментах часто гнівно питають "Чому у вас є спецпроект, присвячений Голокосту, а нема такого ж про Голодомор?".

Саме тому, що знайшлися зацікавлені, які профінансували створення такого проекту. Сподіваємося зробити такий же про Голодомор, тим більше що матеріалу вистачає - є сімейні спогади наших читачів у проекті "Історія Голоду", є інтерв'ю з істориками і дослідження (власне, дивіться самі за тегом "Голодомор"), але все впирається у ресурс.

- Власне, якраз збиралася запитати, чому є окрема тема про Голокост, а про Голодомор - нема, як ви вже відповіли. А хто фінансує проект про Голокост? Хто займається його наповненням?

Павло Солодько: Проект про Голокост уже ніхто не фінансує - він профінансований і створений. Список організацій, які долучилися до процесу, можна подивитися внизу сторінки. Його наповненням займаються Павло Солодько і Вахтанг Кіпіані - інших людей в ІП наразі немає. :) На даному етапі це просто - ми просто додаємо до матеріалів, які дотичні до теми, відповідну рубрику в адмінці.

- Хлопці, ви не хочете на сайті зробити відеоспомини про історію наших видатних людей? Було б цікаво.

Вахтанг Кіпіані: В нас є опція "відео", яка користується величезним попитом. Найпопулярніше відео - радянський докфільм про батька Олега Тягнибока, його в нас подивилося майже 80 тис. людей. Що стосується відеоспогадів - можуть бути, але для цього потрібно мати окрему людину, техніку, словом, те, чого наразі не маємо.

- А який у вас штат? Допомога не треба?

Павло Солодько: Загалом сайт робить дві людини - я і Вахтанг. Ще нам дуже допомагає Дмитро Лиховій із "України молодої", який героїчно і безкоштовно зробив нам рубрику "Календар" (цей день в історії).

Не можна не згадати також Олександра Зінченка, який допомагає ексклюзивними текстами, артефактами, відео та ідеями. І величезне спасибі всім нашим авторам, які терпляче зносять редакційні зауваження, правки та інші нюанси процесу. :)

Допомога потрібна завжди. Особливо щодо новинарської роботи - ставити матеріали в рубрику "Коротко". Якщо знайдуться охочі обробляти картинки для "Артефактів", теж було б чудово. Є три види ресурсів - люди, час і гроші. Потрібно все.

- Вахтанг, а вас не считают заангажированным историком? Вы же явно за бандеровцев? Как вы, живя не на Западной Украине, стали таким националистом?

Вахтанг Кіпіані: Люди різні - хтось вважає мене заангажованим, хтось - ні. Ставлюся до цього спокійно, не буду переконувати. Сам сайт, його політика є запереченням Вашої тези.

Ми друкуємо дуже різні, контроверсійні тексти, які не завжди викликають у нас стримані почуття. Але люди мають знати все, що було, а не тільки те, що приємно чути. Ідеологічно я не є "бандерівцем", якщо Вам вже так хочеться прив'язати мене до націоналістичної ідеології, то я швидше "двійкар". Погугліть, щоб дізнатись, що це таке. ;)

- Вахтангу і Павле! Скільки у вас відвідувачів на сайті? З яких регіонів чи країн більше читають? Якого віку читачі?

Вахтанг Кіпіані: Кириле, відвідуваність у нас добра. Пару цифр можу навести - це тішить самолюбство. За перший рік нашого існування на сайті побувало понад 4,5 млн читачів, які переглянули 11 мільйонів сторінок. У середньому в день маємо від 8 до 10 тисяч. Рекорд був нещодавно - 47,083 тис. відвідувачів. Це дякувати нашому постійному автору, професійному історику Олені Русиній, яка написала блискучу статтю про "історика" і депутата ВР Зубанова. Це варто прочитати.

Павло Солодько. Фото - "Телекритика"

- Які плани в "Історичної правди"?

Павло Солодько: Наш найбільший план - залучити додатковий ресурс і створити повноцінну редакцію. Працюємо над цим. Також збираємося стати майданчиком для розміщення спеціалізованих історичних тем - завдяки реалізованому формату спецтеми. Це може бути будь-що - від "важких" тем на кшталт Великого Терору до історії автомобілебудування чи банківської справи в Україні.

В подальшій перспективі мріємо про паперову версію. Та чого там бути дріб'язковим - про телеканал "Історія"!

- З чого все почалося, тобто як виникла ідея створити "Історичну правду"?

Вахтанг Кіпіані: У кожного з нас своя дорога до "Історичної правди". Я, скажімо, спочатку хотів робити паперовий історичний популярний журнал. Шукав гроші - виходило не дуже, тому вирішив забути про папір і піти в інтернет. Хоча жалкую й досі.

Днями був у Польщі - там виходить до десяти історичних місячників. Хочеться плакати, коли бачиш їхній успіх. Але ж українці не читають - і це сумний факт...

Робити окремий сайт, який би з нуля шукав читача, здалося мені нераціональним. Розповів про ідею Олені Притулі, вона радо підтримала. Дякуючи УП, яка виступила прекрасною ракетою-носієм, ми швидко вийшли на орбіту.

Павло Солодько: Колись із товаришами по сайту Texty.org.ua я робив проект спогадів про Другу світову "1939-1945: Неписана історія". Чиновницька пафосна тріскотня настільки знеособлювала український внесок у перемогу антигітлерівської коаліції й ту страшну війну загалом, що ми спробували розповісти про неї очима окремих людей.

Я звернувся до Олени і вона з радістю підтримала ідею, опублікувавши звернення. Читачі відгукнулися. Війна - шанс для радикальної зміни людської біографії у найнесподіванішому напрямку: смерть, любов, зрада, дружба, мандрівка, полон, подвиг, порятунок, життя... Тому історії були дуже чуттєвими і зворушливими, справжніми сюжетами для кіно.

Я навіть про біографію нашої родини дізнався більше. Листи продовжували приходити, і я запропонував УП зробити проект безстроковим, на що Олена відповіла пропозицією приєднатися до створення ІП.

- За які кошти можуть існувати просвітницькі проекти? Вони можуть бути самоокупними? Чи це тільки грантові проекти?

Вахтанг Кіпіані: На жаль, я в цьому сенсі песиміст. Просвітницькі проекти навряд чи розвиватимуться, бо це нікому не потрібно. Державі - ясно чому, громадяни - байдужі. Захід підтримує переважно суспільно-політичні освітні ініціативи, а не гуманітарні, і це логічно. Отже, історична просвіта "провалюється" - по факту, це справа фанатиків.

Вахтанг Кіпіані. Фото - "Телекритика"

- Чи готуєте ви пілоти нових телевізійних проектів? І в якій ніші на телебаченні ви себе бачите?

Вахтанг Кіпіані: Пілотів не готуємо. Бо не буває пілотів "узагалі", точніше, є, але це не для мене, а для того, хто працює в артілі "Мартишкіна праця". Але, повторюся, хочемо робити програму про телебачення. Оскільки часто про це питають - попит, упевнений, був би. Історія - це неоране поле. Роботи є на сто років уперед. Тільки знімай!

- Чи потрібні нині, на вашу думку, українським глядачам історичні телепроекти? Як такий продукт може потрапити на ТБ? Які теми могли б викликати резонанс та інтерес?

Павло Солодько: Звісно, історичні проекти на ТБ - річ перспективна. Приклад нашого сайту показує, що інтерес до історії величезний. Щоби потрапити на ТБ, продукт має бути цікавим для людини, яка звикла споживати інфу з телеекрану - в міру популяризованим, з елементами історичної реконструкції, інфографікою та багатим відеорядом.

Резонанс можуть викликати будь-які теми, класно подані - нині багато говорять про УПА та Голодомор, але, імхо, маловідомі теми на кшталт "Економічна самостійність УРСР" теж можуть вистрілити та обговорюватися на кухнях, у соцмережах і в чергах за пенсією.

Вахтанг Кіпіані: Відповів вище. Так, потрібні, і вони є. Проблема в тому, що, як і в інших сферах, ми дивимося на самих себе московськими очима. Купа серіалів, документальних проектів робляться росіянами або з метою продажу на російський ринок - тому, відповідно, беруться "спільні" теми і специфічно розкриваються.

Величезний інтерес викликають теми, пов'язані з чорно-білими плямами в історії ХХ століття. І, як не дивно, з етногенезом слов'ян. Найбільшу кількість коментарів, понад 2,5 тис., в нас на сайті зібрав текст, який доводить, що росіяни - не слов'яни.

Я вважаю такий підхід політизованим і спрощеним, але для багатьох українців у цьому є серм'яжна правда. Успіх книжок пана Білінського "Країна Моксель" і "Москва ординська" теж доводить, що українці хочуть простих відповідей.

- Чи маєте якісь улюблені телевізійні проекти?

Павло Солодько: Улюблених телепроектів не маю.

Вахтанг Кіпіані: На жаль, улюблених телепроектів уже давно не маю. Дивлюсь ТБ рідко. Всі, кого я любив із колег, у телевізорі вже не з'являються...

- Над якими новими онлайн-проектами працюєте?

Павло Солодько: Нові онлайн-проекти - хіба що на рівні порад колегам. :) Ніколи голову підняти, якщо чесно.

- Як ви оцінюєте документальні проекти до Дня Незалежності, які вийшли на українських телеканалах 24 серпня?

Вахтанг Кіпіані: Вважаю, що українське телебачення погано підійшло до 20-річчя незалежності. Напрочуд цікава історія останніх років СРСР виглядала шаблонно, передбачувано. Але на тлі вуличного "бєспрєдєлу", який 24 серпня влаштувала влада на вулицях Києва, і це добре. Мені найбільше сподобалися проекти Віталія Портникова та Олексія Мустафіна.

Павло Солодько: ТБ я переважно дивлюся через нет. Якщо ніхто не залив на ютьюб нічого тематичного, то й проекти до 24 серпня навряд чи були цікавими. Є цікавий проект інтерв'ю до цього ювілею. Думаю, що варто було би спробувати оцінити більш глобально те, що відбулося - економічні, соціальні, інші показники. Й історія повсякдення УРСР теж мало знана і відтворена на ТБ.

- У якій формі історична документалка може повернутися на телебачення?

Павло Солодько: Історична документалка може повернутися на телебачення у видовищній формі. "Плюси" з проектом до 9 травня це чудово продемонстрували.

- Вахтангу, чи не хотіли б запустити власний продакшн?

Вахтанг Кіпіані: Я не фантазер. Не маю грошей для власного продакшну, та й це специфічний вид діяльності. Мені подобається працювати журналістом, виробництво і продюсування - не моє.

- Вахтангу, чи не хотіли ви б запустити портал про релігії? І наскільки це може були перспективною онлайн-нішею?

Вахтанг Кіпіані: Не думаю, що потрібен ще один портал про релігії. Є портал РІСУ, який роблять мої друзі - Тарас Антошевський та інші. Вони прекрасно знають свою справу, і якщо мені треба щось знайти про релігію, я йду туди.

- Вахтангу, чи спілкуєтеся ви із Савіком Шустером? І як ви оцінюєте його шоу?

Вахтанг Кіпіані: Із Савіком не спілкуюсь відтоді, як він не захотів зупинити фальсифікацію підсумків проекту "Великі Українці".

"Промолчи - попадешь в палачи" - це про нього. Шустер - цікава людина, але він "врємєнщик", йому все одно, що було в Україні і що буде. Шоу його не дивлюся, не маю ні потреби, ні бажання.

- Який проект вам подобається більше: "Ткаченко UA" чи "Вечір з Миколою Княжицьким"? Чому?

Вахтанг Кіпіані: Іноді дивлюся й ту програму, й іншу. Все залежить від героя - цікавий мені чи ні.

- Як ви оцінюєте оновлений формат "Вікон"?

Вахтанг Кіпіані: "Вікна" - найкращі наразі новини, імхо. Хай інші колеги вибачать. Звісно, бувають прекрасні сюжети всюди, але новини на СТБ найстабільніші (а це ознака класу), найкусючіші і найіронічніші.

- ТРК "Україна" заявляла про запуск великих історичних проектів. Чи пропонували вони вам роботу над ними?

Павло Солодько: Не пропонували. Ми вітаємо плани ТРК "Україна" і готові до співпраці. Хай квітнуть тисячі квітів, як казав один східний політик.

 

- Які програми на історичну тематику вам подобаються на російському телебаченні? І чи подобається вам там щось узагалі?

Вахтанг Кіпіані: Я рідко дивлюсь українське ТБ, а російське й поготів. Із мистецького погляду нічого кращого за фільми Парфьонова про Гоголя чи про Урал, приміром, не бачив. Іноді потрапляю на дискусійні проекти в денний час - дивуюся, чому в нас так не роблять, адже інвестицій особливих не треба - стіл, два-три стільці і кілька розумних голів.

В українській історії цікавих тем маса, набагато більше, ніж у російській, але чомусь нашим телеменеджерам це нецікаво. Успіх "Історичної правди" свідчить, що попит є.

- На вашу думку, наскільки перспективним може бути запуск нішевого каналу про історію? І хто міг би бути зацікавлений у такій ініціативі?

Павло Солодько: У запуску телеканалу про історію можуть бути зацікавлені: а) охочі отримати прибуток від реклами, б) охочі створити власний український погляд на історію. Бо те, як бачать Другу світову, скажімо, в Росії чи на Заході, може відрізнятися від нашого бачення. Це бачення може бути націоналістичним, уересерівським, ліберальним, будь-яким - але воно все одно залишатиметься специфічно нашим.

Узагалі-то в українському телеефірі такий канал існує - це "Viasat History". Інша річ, що він не робить місцевого продукту.

- Які конкуренти в "Історичної правди"?

Павло Солодько: Варто згадати нещодавно запущений проект "Дня" "Україна Інкогніта". Загалом у рейтингу "Бігміра" є окремий розділ, присвячений історичним проектам. Але вони переважно глибоко нішеві, ІП ж більш масовий і популяризаторський продукт.

- Вахтангу, як ви поєднуєте роботу над сайтами "Владометр" та "Історична правда"? І як плануєте підвищувати відвідуваність сайтів?

Вахтанг Кіпіані: Поєдную. Але "Історична правда" забирає часу більше. У "Владометра" є чудові редактори Тарас Фролов і Роланд Мікеладзе - цей проект гарно розвивається теж.

- Сьогодні дуже цікаве число 11.11.11. Як ви ставитеся до символіки чисел? І що ви робили сьогодні об 11-й годині 11 хвилин?

Павло Солодько: Об 11:11 читав книжку в метро.

- Вахтангу, у вас завтра лекція в книгарні "Є": "Формування історичної пам'яті в режимі онлайн". З якою метою ви її проводите? І на кого вона розрахована?

Вахтанг Кіпіані: Проводжу не я, а книгарня "Є". Мені запропонували - я погодився, бо люблю цей формат книгарні, часто там буваю, іноді модерую заходи. Лекція - це буде спроба узагальнити стан історичної тематики в медіа, зокрема, спираючись на досвід нашого сайту. Приходьте, якщо цікаво.

- Переглянув біографії панів Кіпіані та Солодька - за останніх 15 років обидва по понад 15 разів змінювали місце роботи і чим тільки не займалися. Вибачте, але таких називають "літунами".

Павло Солодько: Простіть нас.

Вахтанг Кіпіані: "Мета - ніщо, рух - усе";)

- Чи не воліє пан Кіпіані відмовитися від звання "Заслуженого журналіста", оскільки тепер при Януковичі "Заслуженими журналістами" попризначали одіозних осіб?

Вахтанг Кіпіані: Не волію. Не надаю ніякого значення наявності цього звання. Є і є. Відмова буде таким самим беззмістовним актом, як і нагородження.

- Гаразд. Побачимо через років 30, наскільки беззмістовною в майбутньому виявиться для вас 20%-ва надбавка до журналістської пенсії та місце на Байковому цвинтарі, що гарантоване званням "Заслуженого журналіста":) Приклади ж відмов від беззмістовних звань і нагород були - Мостова, Вересень, Шкляр, приміром, знайшли в собі сили...

Вахтанг Кіпіані: Дай Бог Вам здоров'я й не думати про чиїсь нагороди і, тим більше, про чиїсь могили на Байковому.

- Павел, известно, что вы придерживаетесь левых политических взглядов. Не гадко ли вам работать вместе с националистами?

Павло Солодько: Я не придерживаюсь левых политических взглядов, а мои коллеги не придерживаются националистических. Взгляды не имеют значения для редакторской работы. У нас на сайте место найдется каждому, кто не придерживается шовинистических взглядов и не ставит под сомнение независимость Украины.

- Як ви встигаєте бути головним редактором одразу двох сайтів, а ще їздити по всій Україні і за її межі?

Вахтанг Кіпіані: Встигаю, хоча це нелегко, але це вибір - бути вільним. Сам собі пан - споконвічна українська мрія збулась. ;)

- Вам не здається, що ви і ваші колеги просто втікаєте від реальності, від сьогодення в історичну тематику?

Вахтанг Кіпіані: Якщо Ви прочитаєте матеріали сайту, то побачите, що ми гостроактуальні і не тікаємо, а навпаки - активно впливаємо на сучасність.

Павло Солодько: Історична тематика - це просто окрема ніша. Наявність нашого проекту саме на УП, де аудиторія дуже загострена на сьогоденні :), дозволяє нівелювати потуги політиків використовувати історію для сьогоднішніх політичних цілей і відкриває читачам, які переймаються тільки сучасною політичною "реальністю", ширші обрії.

Зрештою, знання минулого дає можливість уникнути помилок у теперішньому.

- Ваш сайт отражает точку зрения небольшой части украинцев. Не пора ли вспомнить, что существует Большая Украина?

Вахтанг Кіпіані: Наш сайт нічого не "отражает", ми пишемо про те, що варто знати українцям і заходу, і сходу. Мені жаль "стурбованих", які вдають, що саме вони є носіями сакрального знання про те, що думає "Большая Украина". Такі запитання видають людей, які нічого не читають, але мають свою точку зору на всі речі.

Павло Солодько: Наш сайт отражает точку зрения всей Большой Украины.

- Вы серьезно это пишете? Я напомню, Ваш коллега главный агитатор "за Бандеру" - считаете это человек центристских взглядов?

Павло Солодько: У нас никто никого не агитирует, разве что в рубрике "Колонки". Бандера - такая же часть истории Украины, как, скажем, маршал Малиновский.

- И Вы положа руку на сердце скажете, что на сайте одинаковое количество материалов о Малиновском и Бандере и с одинаковой тональностью? : )

Вахтанг Кіпіані: Кількість матеріалів на різні теми є, сам собою, різною. Все залежить від суспільного інтересу. Сподіваюсь, Ви не будете стверджувати, що життя радянських маршалів цікавить суспільство більше, ніж історія українських націоналістів. Якщо Ви напишете цікавий матеріал - він вийде.

- Есть, да. Очень аккуратно и совсем немного. Ровно столько, чтобы было на что сейчас сослаться. То ли дело сотни материалов о "героях" УПА... Пока писал - Вы частично ответили. Тогда не надо сравнивать с Малиновским. Попробуйте написать о Сталине теми же выражениями, что пишете о Бандере. Сможете? Он тоже герой части Украины. И заслуги его перед страной несомненны. Как и преступления, конечно.

Вахтанг Кіпіані: Якщо для Вас Сталін - герой, то радимо звернутись у Запорізький обком КПУ. Там Вас зрозуміють.

Триває збір підписів до міського голови Запоріжжя щодо обіцянки знести пам'ятник Сталіну

- Для меня Сталин не герой. Как и Бандера. Но о Бандере Вы пишете (положительно), а о Сталине нет. Нехорошо... Кстати, а Вятрович, известный фальсификатор выставок - это авторитет? : ) Вятрович - ваш автор. Вот я Вас и спрашиваю, насколько его можно считать авторитетом?

Вахтанг Кіпіані: У понеділок в книгарні "Є" буде презентація книги Володимира В'ятровича - прийдіть і запитайте самі.

- Вахтангу, ви написали чомусь, що неслов'янський етногенез росіян - "річ політизована і спрощена, але для багатьох українців у цьому є серм'яжна правда". Скажіть коротко і ясно, чи є в вас єврейська кров? Звісно, це річ політизована і спрощена, але для багатьох українців у цьому є серм'яжна правда. Дяки-дяки за відповідь.

Вахтанг Кіпіані: Таки нет. Коротше і не скажеш. ;)

- Я уже спрашивал: что будете писать про еврейские и польские погромы во Львове, про волынскую резню? В результате у вас вышел только куцый материал по волынской резне, где между делом подавалась мысль, что убитые мирные жители сами во всем виноваты. Это правда?

Вахтанг Кіпіані: Вам не варто брехати. У нас на сайті є чимало матеріалів і про трагедію на Волині, і про дії СБ ОУН, і про трагедію єврейського населення. І про праведників - простих людей і таких, як митрополит Андрей Шептицький.

Павло Солодько: Зайдіть на тег "Волинська трагедія" і побачите, скільки в нас матеріалів про Волинь.

Павло Солодько: Спасибі "Телекритиці" за чат, а читачам - за питання. Щойно Янукович зробив заяву щодо приватних археологічних колекцій, тож треба повертатися до роботи. До зустрічі.

- Почему бы вам не взять интервью у Табачника, Литвина, Зубанова, других выдающихся историков современности?

Вахтанг Кіпіані: Павло вже відключився і п'є каву. ;) Ми беремо інтерв'ю у справді цікавих і авторитетних людей. Авторитет вказаних Вами істориків шкутильгає. ;)

- Я питала, де шукати в інтернеті фото мами Юлії Тимошенко. А ви мовчите. Підкажіть, будь ласка.

Вахтанг Кіпіані: Ось кілька кліків - і я знайшов.

Вахтанг Кіпіані: Здається, всім відповіли. Принагідно, запрошую до співпраці - гонорарів не платимо, бо не маємо, але славою поділимося. ;) Дякую Павлові, Сашкові, Дмитрові, Олені, Олексію, Сергію та іншим колегам, які допомагають робити "Історичну правду". Дякую "Телекритиці" за запрошення взяти участь у чаті.

Теми

Лем. Життя не з цієї землі

«Лем. Життя не з цієї землі» — це не лише біографія Станіслава Лема, а й драматична й чесна розповідь про складну історію Центрально-Східної Європи, у якій одне з чільних місць посідає Львів першої половини ХХ століття.

Дослідження демографічних втрат унаслідок Голодомору як злочин?

В історії України було немало трагічних подій, але саме Голодомор 1932—1933 рр. залишається предметом гарячих дискусій та обговорень. І стосується це не стільки сутнісної характеристики Голодомору як геноциду Українського народу, що вже визнано в Україні на законодавчому рівні, скільки полеміки стосовно кількості втрат унаслідок Голодомору і намагання окремих істориків та юристів нав’язати саме число втрат у 7—10, а тепер вже 10—12 мільйонів як незаперечну істину, що не підлягає обговоренню.

Митці і КҐБ: скелети у шафі художника Миколи Глущенка

Попри «білий» бекграунд та декаду богемного життя в Парижі, Художнику вдалося побудувати успішну кар’єру у Радянському Союзі. Його не репресували після повернення з-за кордону у тридцятих, як-то часто відбувалося з іншими поверненцями. Натомість Глущенка часто відправляли в закордонні відрядження, він вільно зустрічався з іноземцями, які приїжджали до країни Рад, супроводжував дипломатичні візити, спокійно надсилав листи за межі СРСР та отримував посилки з іноземними книгами.

Три могили Івана Сенченка

Боюся, ніхто з вас, хто прочитали назву, не знає Івана Сенченка. Його долю в історії української літератури вичерпно характеризує підсумковий абзац у статті на Вікіпедії: «Прожив довге, складне й цікаве життя, сповнене творчої праці. Письменник ніколи не мав почесних нагород. Ім’я його частіше згадували серед нещадно критикованих, аніж визнаних, а книжки рідко перекладалися іншими мовами». До цього треба додати, що твори його ніколи не входили до шкільних програм, а останнє його видання — книжка в серії «Бібліотека української літератури» 1990 року