Суд визнав, що Володимир отримав Героя України законно

Вищий адміністративний суд України підтвердив законність указу президента про присвоєння голові УПЦ (МП) Володимиру звання Героя України.

Про це повідомляє "Газета.ua".

Вищий адмінсуд на засіданні в середу виніс постанову про відмову в задоволенні позову громадянина Анатолія Ільченка (пенсіонер з Миколаєва) до президента України про визнання неправомірним указу президента про присвоєння Героя України Володимиру.

Позивач просив суд визнати указ президента неправомірним, оскільки, на його переконання, таким чином голова держави втрутився у релігійну діяльність і вийшов за межі своїх повноважень.

"В указі сказано, що митрополит Володимир сіє благополуччя, а я хочу сказати, що крім релігійної діяльності Володимир займається політичною, яка не на користь українцям", - сказав Ільченко, даючи пояснення у суді.

Він підкреслив, що в указі президента не сказано про скоєння Володимиром "героїчних подвигів", і не вказано жодних досягнень, за які голова УПЦ був удостоєний звання Героя України.

При цьому, відповідаючи на запитання суду, чи відчуває він особисту неприязнь до митрополита або до православної церкви, Ільченко сказав: "У мене немає особистої неприязні до Володимира і православної церкви, я просто хочу, щоб президент не виходив за рамки своїх повноважень".

Колегія суддів Вищого адмінсуду Україні в середу повністю розглянула позов і винесла постанову про відмову в його задоволенні.

Нагадаємо, влітку 2011 року Віктор Янукович присвоїв митрополиту Володимиру і ще кільком громадянам звання "Герой України".

2 серпня Вищий адміністративний суд України підтвердив незаконність присвоєння звання Героя України Степану Бандері та Роману Шухевичу.

Наступного дня в.о. міністра юстиції Інна Ємельянова заявила, що це рішення ВАСУ може бути оскаржене у Верховному Суді.

Загалом з 1998 року звання Героя України отримали - враховуючи Бандеру і Шухевича - 262 людини.

Детальніше про тих, кому в Україні дають найвищу нагороду, можна прочитати в статті на "Історичній Правді".

Василь Мудрий (1893–1966)

"24 серпня 1939 року у Львові відбувся Крайовий конгрес Українського національно-демократичного об'єднання, на якому одностайно ухвалено резолюцію, що українське громадянство виконає в цих важких часах горожанські обов'язки крови і майна, які накладає на нього приналежність до Польської Держави... нині не час для взаємних політичних суперечок і що вищезазначене рішення разом з українським суспільством у повному обсязі виконаємо та понесемо всі жертви для спільної оборони держави".

Нестабільність і криза. Фрагмент книги "Революційна весна" Крістофера Кларка

Весна 1848 року ознаменувала час, коли Європу воднораз огорнули надія і страх, вона відчула крихкість усталеного століттями політичного порядку. Повстання у Парижі, Відні, Берліні, Мілані, Празі та десятках інших міст не були ізольованими епізодами, а стали першою загальноєвропейською революцією модерної доби. За інтенсивністю та географічним розмахом вона не мала прецедентів і охопила майже весь континент: від Португалії до Галичини й від Скандинавії до Сицилії. Люди по всій Європі стали учасниками масової політики та вимагали соціальної емансипації, громадянських прав і національного самовизначення.

Симон Созонтів. Опікун українців у Франції та "опіка" над ним органів кдб

Оперативній справі, яку в кдб завели на Симона Созонтіва, дали назву "Каучук". За аналогією з тим, що він був власником невеликої фабрики гумових виробів у Франції. Але він цікавив чекістів не лише як господарник і меценат, а передусім як багаторічний голова "Української громадської опіки" у Франції і в подальшому – голова виконавчого органу Української Національної Ради (прем’єр-міністр уряду в екзилі). Його певні риси характеру, політичні хитання й амбіції мали намір використати для здійснення спеціальної пропагандистської операції.

Поет Леонід Лиман. «Як я став ворогом народу»

У низці оперативних розробок органами кдб представників української творчої інтелігенції, що опинилися в еміграції, справа на поета Леоніда Лимана займає окрему нішу. Принаймні за обранням способів його компрометації. Покрокове розкриття тієї "кухні" кдб на підставі розсекречених документів з архівних фондів Служби зовнішньої розвідки України дає змогу наочно показати, як саме фальшували докази антирадянської діяльності, вигадували неіснуючі факти, використовували вивіски відомих міжнародних організацій і підписи їхніх керівників, залучали іноземних журналістів для поширення недостовірної інформації.