Спецпроект

МАЙЖЕ 60% УКРАЇНЦІВ ВИЗНАЮТЬ ГОЛОДОМОР ГЕНОЦИДОМ

Протягом останніх двох років більшість українців погоджується з твердженням, що Голодомор був геноцидом українського народу. А кількість противників визнання Голодомору геноцидом зменшилася на третину. Найбільше невизначених - серед молоді.

Про це свідчать зведені результати опитувань, повідомляє соціологічна група "Рейтинг".

Так, у жовтні 2012 року 59% опитаних погодилися з цим твердженням, натомість не погодились 22%. Не визначились із цього питання 19% опитаних.

Соціологи звертають увагу на коливання громадської думки у ставленні до цього питання. Так, у березні 2010 року з тезою про геноцид погодились 61% опитаних, у січні 2011 року їх кількість зменшилась до 53%, а вже у квітні 2011 року кількість тих, хто визнає Голодомор 1932-33 років геноцидом, зросла до 58%. Протягом цього року підтримка даної тези становила майже 60%.

При цьому кількість противників визнання Голодомору геноцидом протягом 2011-2012 років зменшилася на третину – з 34 до 22%.

Тезу про геноцид поділяють близько 80% мешканців Заходу, Центру та Півночі, а також більше половини Півдня, третина – на Сході та кожен четвертий мешканець Донбасу.

З тезою погоджуються усі без винятку вікові категорії населення, при цьому найбільше невизначених - серед молоді (чверть). Мешканці сіл більше згодні з тезою про геноцид, аніж мешканці міст (64% проти 57%).

Загалом з березня 2010 по жовтень 2012 року було проведено п'ять опитувань. Похибка складає не більше 2,2%.

Дивіться також на цю тему:

36% українців вважають Сталіна великим вождем

Росіяни забувають про сталінські репресії - опитування

59% українців вважають Голодомор геноцидом - березень 2012 року

57% українців не вважають УПА борцями за незалежність

В Росії книги про Голодомор прирівнюються до екстремізму. СПИСОК

Всі матеріали ІП на тему "Соціологія"

Всі матеріали ІП на тему "Голодомор"

«Не Арґус, ні Гелена, ні Марія Маґдалена»: вибираємо та їмо сир по-середньовічному

Середньовічна кухня – це не лише екстравагантні страви на кшталт павича, міног чи лебедя у соусі з власної крові. Якими б дивними не видавались нам інколи люди середньовіччя, їх меню не надто відрізнялось від нашого. Пропонуємо вам уривок, де історикиня й авторка книги «Від бобра до фазана: їжа західноєвропейського Середньовіччя» Стефанія Демчук розповідає про шлях на середньовічний стіл сиру, без якого і сьогодні ми не можемо уявити свою повсякденність

«Польська» ідентичність і російське самодержавство

У перші десятиліття ХІХ століття Санкт-Петербург негласно визнавав польський характер Правобережної України, як і всіх інших територій, анексованих у Речі Посполитої. Чиновники найвищого рангу навіть використовували відповідну термінологію на кшталт: "польські губернії" чи "польські землі", причому як в усному мовленні, так і в офіційному діловодстві. Після Листопадового повстання 1831 – 1832 років ситуація кардинально змінилася: російське самодержавство розпочало тотальний наступ на "польську" ідентичність. Комплекс заходів, до якого протягом наступних десятиліть вдалася російська влада, без перебільшення, можна назвати репресіями в економічній, релігійній і гуманітарній сферах. Йдеться про русифікацію польської культури, переслідування католицької церкви, політичний тиск, заборону освіти рідною мовою, декласацію та асиміляцію шляхти.

«Чорна неділя» села Клюськ. Без білих плям

Велика трагічна історія України часів Другої світової війни складається з маленьких трагедій сіл, селищ, містечок. Без втрати невинних людських життів на території Волині не обійшлось в жодному з населених пунктів. Не оминула трагедія і невеличке мальовниче село Клюськ, розташоване в 20-ти кілометрах від Ковеля.

Легенда про «Оржівську операцію»: як Внутрішні війська НКВД випадково вбили «Клима Савура»

Читаючи документи, складається враження, що Оржівська операція за масштабами була чимось подібним до «битви за Берлін». Очевидно, чекістам не хотілося в «переможному угарі» відставати від Червоної армії і банальну випадкову ліквідацію «Савура» розцяцькували, як масштабну операцію із задіянням особисто вищого командування держбезпеки УРСР.