У Тернополі обговорюють пам'ятник євреям-борцям за волю України

У Тернополі відбулося перше засідання ініціативної групи з питання встановлення пам’ятника Соломону Ляйнбергу - командиру "Жидівського пробойового куреня" – створеного в 1919 році оперативного військового підрозділу Української Галицької Армії.

Про це повідомляє прес-служба організації.

В ініціативну групу увійшли науковці, представники духовенства, громадсько-політичні діячі, підприємці з Тернополя, Києва, Львова, Одеси, Дніпродзержинська, Дрогобича, Чернівців.

Створено оргкомітет з правом залучення інших осіб. Його очолив член "Тризубу", тернопільський художник Іван Сута, заступником став доцент Дрогобицького державного педуніверситету Олег Баган.

Серед інших членів оргкомітету - голова ОУН Богдан Червак (Київ), кандидат історичних наук Микола Посівнич (Львів), кандидат історичних наук Олександр Музичко (Одеса).

Як відомо, у грудні 2012 року ВО "Тризуб" імені Бандери звернулася до українців із закликом вшанувати пам’ять загиблих у боротьбі за самостійність України бійців Жидівського куреня Галицької армії.

"Жидівський Пробойовий курінь" ("Єврейський Ударний батальйон") — самостійний оперативний військовий підрозділ 1-го корпусу Української Галицької Армії (УГА). Сформований у червні 1919 року з єврейської міліції Тернополя. Командир — поручник Соломон Ляйнберг.

Склад куреня:

- 4 стрілецьких (по 200–220 вояків) і скорострільна (8 кулеметів) сотні;

- 3 чоти — кінноти, саперна і зв'язку.

Місце дислокації та вишколу — село Остап'є (нині Підволочиського району Тернопільської області). Від 14 липня Жидівський Пробойовий Kурінь брав участь у бойових діях з польськими військами, прикривав відхід частин 1-го корпусу за Збруч у районі Скалата, Гримайлова та Гусятина.

На Наддніпрянщині відзначився в боях із московсько-більшовицькими військами під містами Проскурів (нині Хмельницький), Вінниця, Фастів, Бердичів.

Внаслідок бойових дій та епідемії тифу і дизентерії курінь втратив дві третини особового складу. Начальна команда УГА його розформувала, вцілілих вояків перевели в інші частини. Частина людей дісталася до Одеси, звідки разом з членами місцевої єврейської бойової дружини емігрували до Палестини.

Дехто залишився на території Радянської України, а деякі, серед яких був і Соломон Ляйнберг, повернулися в Галичину, яка на той час була вже під Польщею. У Тернополі він і був замучений у місцевій в'язниці (за іншими даними — в таборі для інтернованих військовополонених Української Галицької Армії) в 1920 році.

Дивіться також:

Єврей Мандик Хасман - боєць УПА. ФОТО, ВІДЕО

Реконструкція боїв між українцями і поляками 1918 року. ФОТО

31 серпня 1919-го. Як галичани з денікінцями Київ звільняли

"Жиди чи євреї". Текст львівського мовознавця й історика (1996 рік)

Звернення Петлюри до українців: "Антисеміт - паршива вівця. Женіть його!"

Словацьке національне питання та чехословацький військовий рух в Україні у 1914-1918 роках

Словаки – давні сусіди українців. Поміж Україною та Словацькою Республікою існує спільний кордон – 97 км. Водночас, про словацьку історію та культуру в Україні мало хто знає. У більшості літератури, яка виходила на території Російської імперії, словаки вважались частиною чеського народу, який мешкає в Угорському королівстві Австро-Угорської монархії. У статистичних даних про населення України, зібраних на межі ХІХ – ХХ століть, відображена змішана інформація про чехів та словаків

«…Попереду заслін із жінок і дітей»: грецькі антифашисти проти Британії

На початку березня 2014 року російське керівництво скликало пресконференцію, присвячену подіям в Україні. Відповідаючи на запитання про можливість війни з сусідньою державою, Владімір Путін заявив: «Якщо ми ухвалимо таке рішення, то тільки для захисту українських громадян. І нехай спробує будь-хто з числа військовослужбовців стріляти у своїх людей, за якими ми стоятимемо позаду, не попереду, а позаду. Хай вони спробують стріляти у жінок і дітей!». Утім, у застосуванні подібної тактики росіяни не були першими. У Другу світову війну її використовували грецькі антифашисти. Але не проти нацистів, а проти британської армії.

План «Барбаросса». Що думали військові Гітлера?

Хоча було зрозуміло, що однією з головних причин нападу на Радянський Союз було прагнення здобути запаси (передусім нафту), яких бракувало німцям, без відповіді залишалося головне питання: чи мали вони ресурси, щоб здобути ресурси, яких прагнули? Одне слово: чи їхні бажання не перевищували здатність їх задовільнити? Урешті-решт, Гітлер так ніколи й не визнав цього недоліку плану «Барбаросса». Він хотів швидкої війни, щоб отримати доступ до сировини й землі, але сировина, яку він хотів мати найбільше (нафта), була неймовірно далеко.

«Антирадянський» Лифар

Ім’я Лифаря було заборонене на батьківщині протягом довгого часу, а його численні теоретичні праці з історії балету та хореографії не перекладалися російською та не видавалися у СРСР, не дивлячись на високий рівень радянського балету та його популярність як серед партеліти, так і пересічних радянських громадян. Проте йому вдалося (хоча, звісно, він поняття не мав про це) потрапити до секретного радянського видання – «методички» КҐБ 1968 року «Використання можливостей Радянського комітету з культурних зв’язків з співвітчизниками за кордоном у розвідувальній роботі».