Акунін зав'язав із детективами і розпочав писати "Історію Росії"

Відомий російський письменник, автор історичних детективів Борис Акунін (справжнє прізвище Григорій Чхартішвілі) завершує писати детективи, а візьметься за історію.

Про це він написав у своєму ЖЖ, повідомляє УП.Життя.

"Шановні читачі, хочу зробити оголошення, яке когось з вас засмутить, а когось, може, й ні. Я перестаю бути детективщиком".

"Серію про Фандоріна, звичайно, закінчу, але головним моїм інтересом і головним напрямком моєї роботи став багатотомний проект "Історія російської держави". Я, власне, приступив до цієї великої справи вже давно, і от - перший том, фух, написаний", - додав він.

"Цей пост для мене - історичний (в обох значеннях слова). Я його довго готував і зараз дещо хвилююся", - зазнався Акунін.

"Одні письменники мріють стати новими Толстими, інші - новими Чеховими. Я (прийшов час в цьому зізнатися) завжди мріяв стати новим Карамзіним", - пише Акунін.

"Своє літературне життя я почав з роману "Азазель", прозорого відсилання до повісті про нещасних Лізу і щасливого Ераста. Вже тоді я потай виношував мегаломаніакальний план: повторити карамзінську траекторію і, почавши з белетристики, прийти до написання історії держави російської", - зауважив письменник.

 Акунін із його любов'ю до постмодерну хоче бути новим Карамзіним - автором однієї з перших модерних хронік "Исторія государства Российскаго" (1803-1826)

За його словами, попри історичну освіту, він і сам не має цільного уявлення про історію власної країни.

"І це головна причина, що я взявся за справу. Хочу зрозуміти, як утворилася наша держава, як вона розвивалася і чому стала такою, яким сьогодні є", - зазначив Акунін.

Він також зауважує, що хоче написати цікаво і доступно про історію, яку насправді знають мало людей:

"Новий Карамзін, на мій погляд, потрібен тому, що вже двісті років "історії Росії" пишуть саме науковці-історики, а їх, окрім студентів та людей, поглиблено цікавляться минулим, мало хто читає.

Коли ж історію країни розповідає не вчений, а дилетант-белетрист, він у силу фаху піклується про те, щоб книгу було веселіше читати - як це робив Микола Михайлович [Карамзін]. Саме так писав історичні книги Айзек Азімов. Зараз аналогічний проект здійснює чудовий британський романіст Пітер Акройд - випускає том за томом монументальну "Історію Англії": серйозну і в той же час цікаву.

А щодо того, що історичні події добре всім відомі і без мого твору, заперечу: на жаль, далеко не всім і навіть, я б сказав, мало кому. Переважна більшість людей мають дуже імлисте уявлення про історію власної країни - лише фрагментарні відомості, та й ті в основному отримані з романів і кінофільмів.

Пишу я мовою зовсім ненауковою, іноді (не бійтеся, нечасто) навіть дозволяю собі жартувати, але при цьому фактологічних вільностей не допускаю і авторськими відступами не захоплююся. За моїми белетристичними романами вчити історію нікому не раджу, а за цим багатотомником - будь ласка. Тут усе буде зважено, відміряно і перевірено у фахівців".

При цьому Акунін планує писати, відкидаючи ідеологію - у письменника немає продуманої концепції, для якої вимагалося б знайти докази.

"Нинішні офіціозні наміри створити нову "правильну" історію - підтвердження того, що нейтральна і об'єктивна "Історія російської держави" може виявитися корисною", - зауважує він.

Щоб написати такий твір, Акунін читає першоджерела, з усієї маси фактів, імен, цифр, дат і суджень вибирає все безсумнівне, а малозначне і недостовірне відсікає.

Він також планує разом з серйозним томом "Історії" випускати інший, який міститиме повісті, дія яких відбуватиметься в епоху, описану у "серйозній частині".

Дивіться також:

Що написали українські історики для російськомовних?

Російський уряд витратить $8 млн на 20-томну історію Росії

В Києві відкрили пам'ятник автору білоруських історичних детективів. ФОТО

Країна Газарія. Коли Чорне море було італійським

Найдавнішою європейською картою, дату виготовлення якої ми знаємо достеменно, вважають портолан П'єтро Весконті 1311 року. І на ньому, разом з рідною для картографа Італією, зображена й Україна – точніше північне узбережжя Чорного моря із Кримом.

"Бруд війни. Солдати на полі бою у Другій світовій". Уривок із книжки Мері Луїзи Робертс

Американська історикиня Мері Луїза Робертс пропонує інший погляд на Другу світову, зосереджуючись не на описі стратегій і битв, а на "соматичній історії" фронту — історії людського тіла. На основі мемуарів та свідчень учасників боїв у Нормандії, Апеннінах та Арденнах вона простежила, як тіло солдата водночас ставало і головним інструментом війни, і її найвразливішою жертвою.

Кіндрат Полуведько. Арешт у Харкові як відлуння гучного вбивства у Роттердамі

Після кількох бесід із чекістами Афанасій Іващенко став агентом на псевдо "Вчитель" і погодився ввести свого "товариша по партії" Павла Полуведька в коло керівних діячів закордонного центру УПСР у Празі. Для виведення за кордон їм придумали відповідну "легенду". Оскільки слідство за справою Кіндрата Полуведька завершилося і йому "світило" так само 5 років заслання у віддалених регіонах срср, перед друзями й колегами наочно продемонстрували сцену його відправлення до місця відбування покарання.

Пужники. У пошуках правди

Села Пужники, що на Тернопільщині, ви не знайдете на карті України. І проблема не в тому, що топографи забули про нього, чи воно занадто маленьке, щоб бути нанесеним. Його більше не існує, як і багато сіл, що зникли під час та після Другої світової війни. Однак минулого року село знову "з'явилося", щоправда, на шпальтах польських та українських видань. Що сталося у Пужниках у 1945-му? Який стосунок мають до цього УПА, "істрєбітєльні батальйони" та НКВД? Та, зрештою, коли воно перестало існувати?