Український історик Сергій Плохій отримав британську премію за роботу «Чорнобиль: історія трагедії»

Український та американський історик, професор української історії в Гарвардському університеті Сергій Плохій виграв британську премію Бейлі Ґіффорда за свою роботу «Чорнобиль: історія трагедії».

Про це повідомляє Громадське з посиланням на The Guardian.

 Сергій Плохій. Фото: НВ

Сергій Плохій отримав нагороду розміром в 30 тисяч фунтів стерлінгів (понад 38 тисяч доларів США) за свою роботу про Чорнобильську катастрофу 1986 року.

Науковець виріс менш ніж за 500 км вниз за течією від пошкодженого реактора, і зрештою знайшов ознаки впливу радіації на свою щитовидну залозу. На початку своєї книги він пише: "Чим більше часу минає від катастрофи, тим більше вона стає схожою на міф — і тим важче стає зрозуміти її реальні витоки та наслідки".

В своїй роботі "Чорнобиль: історія трагедії" він розповідає про те, що призвело до найгіршої ядерної катастрофи в історії. Переказує історії пожежних, вчених, солдатів, інженерів та міліціонерів, які працювали 26 квітня 1986 року.

"Це історія жахів — про політичний цинізм і наукове незнання, в якій світ врятував лише героїзм і удача … Це своєрідна біблійна книга, невідчепна. І у ній страшні уроки для світу, – сказала голова суддів премії Феймметта Рокко. — В основі ціє роботи — розпачливі історії про героїзм — пожежних, людей, яких відправили зачиняти двері реактора, лікарів, солдатів".

Переможця обирали серед 247 книг.

Довідка. Британську премію Бейлі Ґіффорда (колишня премія Семюеля Джонсона) серед нон-фікшн книг написаних англійською вручають щорічно з 1999 року.

Читайте також:

"Убивство у Мюнхені". Уривки з документального бестселера

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.