Спецпроект

Директор "Тюрми на Лонцького" відвідав музей-тюрму в Литві

Директор Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького" Руслан Забілий провів презентацію та віртуальну екскурсію для литовських колег-музейників та істориків.

Про це повідомляє прес-служба Центру досліджень визвольного руху.

Руслан Забілий на запрошення литовського Центру досліджень геноциду та резистансу відвідав вільнюський Музей жертв геноциду, розташований у колишній тюрмі КГБ. Історик вивчав архівні документи Фонду діяльності радянських репресивних структур у литовському музеї.

На заході, окрім дирекції та працівників Музею жертв геноциду в колишній в'язниці КГБ, були присутні Тереза-Бірута Бураускайте - директор Центру досліджень геноциду й резистансу Литви (аналог Українського інституту національної пам'яті, але зі статусом міністерства), помічник міністра освіти Литви Імантас Меліан, депутати литовського Сейму, представники ветеранської організації Національних партизанів Литви, науковці.

Під час робочих зустрічей із керівництвом Центру досліджень геноциду й резитансу Литви, директором Музею жертв геноциду Євгеніусом Пейкштенісом, членом комісії Сейму із прав людини депутатом Далією Куодіте домовлено про чергові спільні проекти.

"Литовці надаватимуть методично-консультативну допомогу зі створення та ведення експозиційної роботи, участі музею "Тюрма на Лонцького" у музейних заходах на міжнародному рівні. Ми запланували спільні дослідження контактів ОУН та УПА з литовським підпіллям, участі литовців у визвольній боротьбі українців, взаємин литовців та українців під час перебування у радянських таборах", - розповів Руслан Забілий.

Литовці планують відповідний візит до Львова найближчим часом, зокрема для відзначення п'ятиріччя співпраці із Центром досліджень визвольного руху.

З того часу Львів у 2007 році побачив виставку про литовський визвольний рух, а Литва у 2009 році - виставку "УПА. Історія нескорених", яка експонувалася у литовському Сеймі. У науковому збірнику "Український визвольний рух" друкувалися статті литовських дослідників, а в Литві - українських.

Пужники. У пошуках правди

Села Пужники, що на Тернопільщині, ви не знайдете на карті України. І проблема не в тому, що топографи забули про нього, чи воно занадто маленьке, щоб бути нанесеним. Його більше не існує, як і багато сіл, що зникли під час та після Другої світової війни. Однак минулого року село знову "з'явилося", щоправда, на шпальтах польських та українських видань. Що сталося у Пужниках у 1945-му? Який стосунок мають до цього УПА, "істрєбітєльні батальйони" та НКВД? Та, зрештою, коли воно перестало існувати?

Таємниця зникнення Степана Федака молодшого

Доля Степана Федака, рідні сестри якого були дружинами Євгена Коновальця й Андрія Мельника, сповнена багатьох загадок і білих плям. Вважалося, що він безслідно зник орієнтовно у 1945-му. Але органи мдб, а згодом – кдб срср не вірили в це і наполегливо продовжували розшукувати його по всьому світові. Він потрібен їм був для того, щоб довести до кінця спецоперацію, яка несподівано перервалася з початком війни. Ця операція є яскравим прикладом того, як москва вдавалася до застосування доволі специфічного методу, як "лагідне" вербування, аби лише проникнути до близького кола лідерів українського визвольного руху.

Євроспільноті слід терміново придбати собі нову "парасольку", - словацький науковець і політолог Александр Дулеба

Коли закінчувалася Друга світова війна британський прем'єр Уїнстон Черчіль запропонував інтеграцію інституцій. Не тільки спільний економічний ринок товарів, але й колективну безпеку. Все, що включає у себе поняття "європейський спосіб життя" при верховенстві права, демократії, вільних виборах, гарантії людських прав, свободі слова – сьогодні під великим питанням. Ми повністю недооцінюємо основи європейського інтеграційного проєкту, які сьогодні вкрай важливо реставрувати.

Микола Штейнберг: "У наші руки потрапила велетенська енергія. Вона може працювати на благо, а може все зруйнувати. Головне у безпеці – це ризики у взаємодії людини та створеної нею техніки"

Квітень 2026 року. За цей час Чорнобильська катастрофа встигла обрости томами наукових звітів, сотнями годин кінохроніки та, на жаль, десятками зручних міфів. Проте в рофесійному середовищі є імена, чия вага в дискусії про безпеку є абсолютною. Серед них Микола Штейнберг – інженер, який пройшов шлях від "народження" Чорнобильської АЕС до участі в подоланні наслідків катастрофи, що сколихнула весь світ.