Спецпроект

Директор "Тюрми на Лонцького" відвідав музей-тюрму в Литві

Директор Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького" Руслан Забілий провів презентацію та віртуальну екскурсію для литовських колег-музейників та істориків.

Про це повідомляє прес-служба Центру досліджень визвольного руху.

Руслан Забілий на запрошення литовського Центру досліджень геноциду та резистансу відвідав вільнюський Музей жертв геноциду, розташований у колишній тюрмі КГБ. Історик вивчав архівні документи Фонду діяльності радянських репресивних структур у литовському музеї.

На заході, окрім дирекції та працівників Музею жертв геноциду в колишній в'язниці КГБ, були присутні Тереза-Бірута Бураускайте - директор Центру досліджень геноциду й резистансу Литви (аналог Українського інституту національної пам'яті, але зі статусом міністерства), помічник міністра освіти Литви Імантас Меліан, депутати литовського Сейму, представники ветеранської організації Національних партизанів Литви, науковці.

Під час робочих зустрічей із керівництвом Центру досліджень геноциду й резитансу Литви, директором Музею жертв геноциду Євгеніусом Пейкштенісом, членом комісії Сейму із прав людини депутатом Далією Куодіте домовлено про чергові спільні проекти.

"Литовці надаватимуть методично-консультативну допомогу зі створення та ведення експозиційної роботи, участі музею "Тюрма на Лонцького" у музейних заходах на міжнародному рівні. Ми запланували спільні дослідження контактів ОУН та УПА з литовським підпіллям, участі литовців у визвольній боротьбі українців, взаємин литовців та українців під час перебування у радянських таборах", - розповів Руслан Забілий.

Литовці планують відповідний візит до Львова найближчим часом, зокрема для відзначення п'ятиріччя співпраці із Центром досліджень визвольного руху.

З того часу Львів у 2007 році побачив виставку про литовський визвольний рух, а Литва у 2009 році - виставку "УПА. Історія нескорених", яка експонувалася у литовському Сеймі. У науковому збірнику "Український визвольний рух" друкувалися статті литовських дослідників, а в Литві - українських.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.