Спецпроект

Обіцянки влади про 150 музеїв у Києві до 2025 року - красива казка

Стратегія розвитку Києва передбачає відкриття 10 нових музеїв щороку. Однак у Генплані згадок про ці чудові цифри немає.

Про це повідомив голова постійної комісії Київради з питань культури та туризму Олександр Бригинець.

"Вже двічі в КМДА презентувався проект стратегії розвитку Києва до 2025 року - обидва рази Олександром Поповим. Але стратегія це тільки тези, а реалізує їх Генеральний план, - зазначив Бригинець. - На робочій групі з Генплану Києва до 2025 року я згадував Стратегію Києва до 2025 року і намагався їх порівнювати".

Ось деякі з базових цифр Стратегії-2025, які викликають сумнів у депутата:

"Кількість музеїв у Києві зросте до 5 на 100 000 населення. Це означає, що їх буде 150-160, а зараз, як зазначено в стратегії, 26. Таким чином за 14 років у Києві відкриють 130 музеїв. Майже 10 щороку.

Нагадаю, що Музей Історії Києва досі без приміщення, три лаврських музеї під загрозою виселення, російський музей судиться за приміщення з іншим музеєм... Музеї не обладнані системами пожежогасіння, кліматичними установками в сховищах, не мають охорони, п'ять років не купують нових експонатів...

Зарплата працівників музеїв дорівнює зарплаті працівників дитсадків і бібліотек і значно нижча київського прожиткового мінімуму. Фахівців, які могли б прийти в нові 130 музеїв, просто не існує: свої - переважно пенсійного і передпенсійного віку, а приїжджі за такі гроші навіть кімнату в гуртожитку не зможуть винаймати. Як можна різко збільшити кількість музеїв уп'ятеро? Надати статус музею кожному музейному залу чи застосувавши ще якусь аферу.

Тим часом Генплан-2025 не передбачає будівництва ЖОДНОГО нового музею, як і будівництва приміщення для існуючого в ящиках Музею Історії Києва.

Генплан, який обговорюється фахівцями-реалістами, не може вмістити в себе фантазій американських стратегів, що розробляли Стратегію-2025. Генплан готується за участі усіх служб міста, які хоч якось відповідають за свої проекти і вимоги, а стратеги з-за кордону підготували Стратегію для читання, а не для реального виконання.

Тож є підстави стверджувати, що Стратегія - не що інше, ніж передвиборча декларація Олександра Попова".

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.