В Одесі відкрили меморіали Олександру ІІ-му і Героям Соцпраці. ФОТО

До 218-річчя з дня заснування міста в Одесі відновили Олександрівську колону часів імперії і стелу з іменами Героїв соціалістичної праці - від Сергія Корольова до голів колгоспів-мільйонерів.

Про це повідомляє "Думская.net".

Урочисте відкриття відновленої Олександрівської колони відбулося сьогодні в одеському парку Шевченка.

Церемонія супроводжувалася акцією одіозною політичною організації "Євреї проти Гурвіца".

Колону відкривав мер Одеси Олексій Костусєв разом із послом РФ в Україні Міхаілом Зурабовим.

Мер зізнався, що відтворення пам'ятника царю в його первісному вигляді - це його дитяча мрія:

"Жодні організації і партії не тиснули на мене, - сказав колишній викладач наукового комунізму. - Це мрія маленького хлопчика, який колись прийшов вболівати за "Чорноморець" і запитав у дідуся, що це за пам'ятник і чому він так погано виглядає. Я радий що дожив до того віку і статусу, що можу перебувати разом із вами на святі відновлення колони".

 Фото: Гіманов Олександр, Думская.net

Передбачалося, що на урочистостях буде присутня правнучка Олександра II Визволителя, самопроголошена голова "Російського Імператорського Дому у вигнанні" Марія Володимирівна Романова, однак в останній момент у жінки знайшлися якісь більш важливі справи в рідній Іспанії.

Уродженець Сахаліну Костусєв - про своє одеське дитинство

Олександрівську колону увінчали скульптурним зображенням шапки Мономаха, що лежить на подушці з китицями по кутах, додали інші елементи, втрачені після революції 1917-го року - бронзові корону, скіпетр, меч і жезл.

Олександрівська колона

На обеліску з'явилися барельєфи з портретом імператора Олександра II, гербом Одеси, пам'ятні дошки з написами: "Олександру II вдячна Одеса" і "На цьому місці Цар-Визволитель 7 вересня 1875 повелів бути парку Імені Його і посадив перше дерево".

Крім того, реставратори облагородили прилеглу до пам'ятника територію. Обійшлося все це приблизно в 2 млн грн.

 

Kолона в Олександрівському парку (нині - парк Шевченка) в Одесі була побудована на честь російського імператора Олександра ІІ в 1891 році - через 10 років після загибелі монарха. Колона витесала з лабрадориту, постамент - з граніту.

У роки радянської влади пам'ятник неодноразово перероблявся. З нього зняли всі атрибути царської влади і дошки на честь Олександра. Спочатку монумент назвали на честь Комінтерна і Карла Маркса, потім - Йосипа Сталіна.

У 1950-ті роки біля колони з'явився бетонний пам'ятник Богдану Хмельницькому, а весь комплекс оголосили "меморіалом возз'єднання України з Росією". Потім гетьмана прибрали.

 

У 1970-х роках колону ледь не демонтували, але врешті-решт вирішили зберегти, присвятивши її Олександру Суворову.

До недавнього часу споруда знаходилась у жалюгідному стані. Фахівці передбачали, що без термінової реставрації колона могла просто завалитися.

Також у рамках святкування дня народження міста на Театральну площу Одеси повернули стелу з іменами Героїв соціалістичної праці, а на стіну Героїв Радянського Союзу додали 19 нових імен володарів цієї найвищої нагороди СРСР.

 Відкриття оновлених стел Героїв

Серед відзначених на площі Героїв соціалістичної праці - будівельники космічних апаратів Сергій Корольов і Валентин Глушко, видатний радянський лікар-терапевт Микола Стражеско, керівники зразкових колгоспів Макар Посмітний, Павло Ведута і Марія Шолар, творець авіаційних гармат, протитанкових і зенітних ракетних комплексів Олександр Нудельман і багато інших.

Загалом звання "Герой Соціалістичної Праці" були удостоєні 100 жителів Одеси й області. 16 із них були головами колгоспів-мільйонерів - тобто тих колгоспів, які приносили державі прибуток від двох і більше мільйонів радянських карбованців.

Стіну Героїв соцпраці прибрали з Театральної площі в роки правління Едуарда Гурвіца.

 

Як відомо, в лютому 2011 року мер Одеси Олексій Костусєв заявив, що "у нас є своя ідеологія, і ми за неї боротимемося".

В березні 2011 року одеська міськрада зобов'язала державні установи вивішувати червоні прапори на день Визволення міста від нацистів і в день Перемоги. Саме з цього рішення розпочалася інформаційна кампанія "прапора Перемоги".

У квітні 2011 року місцева влада привітала одеситів з днем Визволення міста плакатами з зображенням румунських окупантів. Тоді ж сесія міськради додала до існуючого герба Одеси зірку Героя СРСР.

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер А. Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.