Ентузіаст-пошуковець відкопав бідон з архівом УПА. ФОТО

Архів УПА зі списками бійців, описом їхнього життя та підпільною повстанською агітацією знайшли на Тернопільщині.

Про це повідомляє "Газета.ua".

Бідон y лісі недалеко від райцентру Чортків відкопав "іще наприкінці минулого року" місцевий пенсіонер, колишній політвязень Володимир Мармус. Нещодавно передав документи в обласний архів.

 

"Минулого року на Покрови запросили мене на посвячення хреста на місці загибелі "упівців" в селі Біла, біля Чорткова. Там люди розповіли, що місцева бабця, колишня звʼязкова УПА, намалювала схему, де в лісі повстанці архів заховали. Люди вже пробували шукати, але безуспішно. Я взявся за це пристрасно, бо зараз якраз готую історичну розвідку про рідне село Росохач. Думав, що там цікаві документи знайду", ― розповідає Мармус.

На пошуки він витратив три дні.

 

"По нашому округу балотувався до Верховної Ради кандидат Бедриківський. То він взявся помогти – привіз мені металошукач. Можна сказати, що вибори помогли в добрій справі. Я найшов місцевого, який добре той ліс знав, і пішли шукати. Вже втратили надію, бо всі корчі обійшли, а тут на дорозі запікало. Думав, може яка підкова, але було відчуття, що треба перевірити. На глибині 30 сантиметрів знайшли бідон. Подібний до радянського, в якому молоко тримали, але німецький, залізний. Одна стінка вже проржавіла", ― пригадує чоловік.

Бідон був заповнений водою. Мармус привіз документи додому. Просушив і частково посортував. Частину, яка була зіпсута, викинув [!!! - ІП].

"Ті документи переважно стосувалися не нашого району, а сусідніх – Теребовлянського і Гусятинського. Мені казали, щоб я в музей села Біла передав, але вирішив в обласний архів – там він буде корисніший".

 

"Найцікавіше, що тут є – списки бійців з короткими біографічними даними. Це може допомогти родичам дізнатися щось про своїх предків.Також в знайденому архіві збереглися українські карбованці, листівки, особисті листи, звіти – "протоколи" про життя окремих бійців. Думаю, нам знадобиться рік, щоб вивчити всі документи", ― каже головний спеціаліст обласного архіву Андрій Цаль.

Найвідоміший повстанський архів "Озернянський" знайдений на Тернопільщині в 2004-ому році, опублікували повністю. Тепер подібне неможливе через зміни в законодавстві, кажуть в архіві.

 

"Минулого року набув чинності закон "Про захист персональних даних", то тепер навіть не всі документи з "Озернянського" архіву дослідникам видають. Документи, що стосуються конкретних осіб, зможуть отримати лише їх родичі, а інші люди лише з їх згоди", ― зазначає Цаль.

Дивіться також:

Архіву ЦДВР передали відкопаний бідон із документами УПА. ФОТО

Чорні археологи продають архів УПА з 500 тисяч. ФОТО

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.