Мінкульт займеться Гостиним двором і лобіюватиме нові об'єкти Світової спадщини

Міністр Культури Леонід Новохатько обіцяє розібратися з конфліктом навколо Гостиного двору в Києві.

Про це він заявив в інтерв'ю газеті Комерсант-Україна.

"У цього питання є два аспекти — юридичний і моральний. Юридично Гостиний двір не є історичним пам'ятником, це новобудова. Він був зруйнований і заново відтворений в 1980-і роки. Тому в спробах його реконструювати немає порушень", - сказав він.

"Інше питання, що кияни звикли до цього будинку й виступають проти. Я буду розбиратися із цим конфліктом і далі. Сподіваюся, ми прийдемо до рішення, яке влаштує всі зацікавлені сторони. Але є один незаперечний факт: інформації про проект, реальний його вид для населення було мало із самого початку. Це однозначно загострило конфлікт", - додав Новохатько. 

Відповідаючи на питання, що Софія Київська й Печерська Лавра можуть бути виключені зі списку спадщини ЮНЕСКО, він сказав:

"Я не думаю, що нас виключать зі списку всесвітньої спадщини. 15 квітня в Україну прибуває комісія експертів ЮНЕСКО для моніторингу ситуації з буферними зонами. Не думаю, що їх висновок буде негативним".

Новохатько додав, що Україна в червні на 37-й сессиії комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО буде наполягати на перенесенні з попереднього в основний список всесвітньої спадщини наших номінацій — Херсонеса Таврійського й дерев'яних церков Карпатського регіону.

"На черзі — цікаві кримські об'єкти, пов'язані з печерними містами й столицею кримських ханів у Бахчисараї", - сказав він.

У перелік Світової спадщини ЮНЕСКО входять видатні культурні і природні цінності, що становлять надбання всього людства.

Україна представлена у списку Світової спадщини ЮНЕСКО шістьма об'єктами: собором Святої Софії і Києво-Печерською лаврою в Києві, історичним центром Львова, будівлею Чернівецького університету, буковими пралісами Карпат і геодезичною дугою Струве.

У липні 2012 року на сесії комітету ЮНЕСКО було відмовлено у включенні Андріївської та Кирилівської церков у Києві у список пам'яток Світової спадщини.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.