У Німеччині виявили 50 наглядачів Аушвіца. Хочуть засудити, як Дем'янюка

Німецьке відомство, що займається розслідуванням злочинів націонал-соціалізму, вийшло на слід 50 колишніх наглядачів нацистського концтабору "Аушвіц" (Освенцим).

Про це повідомляє Westdeutsche Allgemeine Zeitung.

Колишні наглядачі таборів смерті, яким зараз приблизно по 90 років, проживають по всій Німеччині. Слідчим уже відомі їхні імена та адреси. Всім їм загрожує звинувачення у співучасті в убивстві.

Прокурор Курт Шрімм, який останні 13 років очолює Центральне відомство управлінь юстиції земель ФРН з розслідування націонал-соціалістських злочинів, зазначив, що вважає справу проти наглядачів перспективною - навіть незважаючи на те, що через нестачу свідків вину підозрюваних довести буде складно .

При цьому він апелює до справи Івана Дем'янюка, яку вдалося довести до винесення обвинувального вироку.

Нагадаємо, у 2011 році німецький суд засудив колишнього червоноармійця Івана Дем'янюка (американського українця) до п'яти років в'язниці за "співучасть у вбивстві" 28 тисяч людей під час служби охоронцем у нацистському таборі смерті Собібор.

Прокуратура базувала свої обвинувачення на посвідченні, згідно з яким пан Дем’янюк належав до підрозділу СС "Травники", члени якого працювали в таборах охоронцями. Свідків, які б бачили Дем’янюка у таборі в ролі охоронця, не було.

Суд відкинув вимогу адвокатів про те, що має бути подано більше доказів на процесі, який тривав майже півтора роки. Адвокати підсудного стверджували, що посвідчення було підробкою КГБ. Але фахівці на процесі визнали документ справжнім.

Більшість свого життя Іван Дем'янюк був американським громадянином (1952-1986 і 2001-2004), але народився він на Вінничині. У віці 22 роки боєць Червоної армії Дем'янюк потрапляє в нацистський полон у Криму, звідти - в табір для військовополонених у Польщі. Там колишній червоноармієць згоджується стати на службу Третьому рейху.

В 1951 році Дем'янюк емігрував до США, працював на автомобільному заводі в Огайо. Він отримав американське громадянство, але був його позбавлений у 2004-му.

Дем’янюк провів 8 років (1986-1994) під вартою в Ізраїлі у 80-х роках. У 1988-му його було засуджено до смерті в Ізраїлі за злочини в таборі "Треблінка", але той вирок було скасовано після того, як з’явилися нові докази, які підтвердили причетність до цих злочинів іншої людини.

"Процес над Дем'янюком - спроба поділити провину, - сказала у 2011 році посол України в Німеччині Наталія Зарудна. - При цьому німецька преса не забувала вказувати на невідповідність ситуації: адже в 1950-х в Німеччині було виправдано багатьох солдат та офіцерів, які служили в таборах - якраз із формулюванням, що вони тільки виконували накази. А от щодо Дем'янюка така формула спрацювала тільки частково".

Дем'янюк помер у березні 2012 року, не дочекавшись розгляду апеляції у своїй справі.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.